ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2021 року
м. Київ
справа №П/811/1715/14
касаційне провадження № К/9901/40556/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Протеїн-Продакшн"
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коршун А.О.; судді - Чередниченко В.Є, Панченко О.М.)
у справі № П/811/1715/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Протеїн-Продакшн"
до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Протеїн-Продакшн" (далі - ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Кіровоградська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2014 року № 0000462206, від 28 березня 2014 року № 0000472206, від 28 березня 2014 року № 0000482206.
Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2016 року адміністративний позов задовольнив, дійшовши висновку про товарний характер оспорюваних операцій.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в позові.
ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що він надав усі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку та свідчать про реальність оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн".
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн" з питань правильності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "КМК Юг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Ініціатива", Товариством з обмеженою відповідальністю "Світанок-1" за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 12 березня 2014 року № 56/11-23-22-06/36390340.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне формування даних податкового обліку за наслідками придбання сої в Товариства з обмеженою відповідальністю "КМК Юг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ініціатива", Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок-1", що мотивовано безтоварним характером проведених поставок.
На підставі зазначеного акта перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 28 березня 2014 року № 0000472206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 4220862,00 грн за основним платежем та 2110431,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 28 березня 2014 року № 0000462206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 4298392,00 грн за основним платежем та 2149196,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 28 березня 2014 року № 0000482206, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 144620,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Відтак відповідний актив повинен бути придбаний на певному правовому титулі платником податків у іншого платника податків, який зазначений у первинних документах. У разі ж якщо відповідний актив придбано в іншого постачальника (не в того, що зазначений у первинних документах), відсутні підстави для податкового обліку такої операції.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, банківські виписки та товарно-транспортні накладні не є достатніми доказами реального характеру здійснених господарських операцій.
Адже, судом на підставі поданих контролюючим органом доказів встановлено, що постачальники сільськогосподарської продукції на адресу позивача, зазначені у первинних документах, не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, у цих осіб відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси, а також земельні ділянки в достатній кількості для виробництва сільськогосподарської продукції, соя в охоплений перевіркою період ними не вирощувалася.
В свою чергу, позивачем жодних доказів на підтвердження протилежного не подано, як і не представлено достатніх документів у порядку статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку за оспорюваними операціями.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність формування платником витрат та податкового кредиту за розглядуваними поставками ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн" без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -