ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2021 року
м. Київ
справа №826/10983/18
адміністративне провадження № К/9901/29442/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року №78182-1305-2658, яким визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн.
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля АДРЕСА_1, не була відведена їй у власність або у користування, межі цієї земельної ділянки не визначені в натурі, відсутні характеристики земельної ділянки, які могли б використовуватися для розрахунку розміру земельного податку. Крім того, позивач вказувала, що є приватним підприємцем, має статус платника єдиного податку та використовує належну їй на праві власності нежитлову будівлю в господарській діяльності, а тому у неї відсутній обов`язок зі сплати земельного податку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року позов задоволено.
Шостий апеляційний адміністративний суд за результатами апеляційного розгляду справи постановою від 23 вересня 2019 року залишив судове рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За наслідками нового апеляційного розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 6 жовтня 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року та прийняв нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач, ОСОБА_1, звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції на порушення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не досліджено даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта оподаткування земельним податком та нежитлової будівлі, натомість безпідставно взято до уваги наданий відповідачем Витяг з технічної документації. Не досліджувалось судом і те, в якому порядку до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована нежитлова будівля, який документ це підтверджує. Також, вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що у 2018 році (спірний податковий період) обов`язок зі сплати земельного податку власником окремо розташованої будівлі був похідним від факту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин. Наполягаючи на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права позивач посилається на те, що судом було неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішень. Зауважує, що оскільки ОСОБА_1 набула право власності на нежитлову будівлю у 2002 році, тобто, до зміни правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України (1 січня 2015 року), відтак у неї виник обов`язок зі сплати податку на земельну ділянку саме з моменту набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, і такий обов`язок продовжує існувати. Також, просить врахувати правові висновки Верховного Суду, які зводяться до того, що, незважаючи на те, що позивачем не зареєстровано право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З огляду на наявні у справі докази реорганізації територіальних органів Державної фіскальної служби, колегія суддів ухвалила задовольнити заявлене податковим органом клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, його правонаступником, - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля загальною площею 847,9 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач має статус платника єдиного податку (третя група), відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1, виданого Державною податковою службою України, місце провадження господарської діяльності - аналогічне зазначеному вище.
Видами господарської діяльності ОСОБА_1 є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, агентства нерухомості, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, організація будівництва будівель, будівництво житлових і нежитлових будівель.
З договорів оренди нежитлових приміщень та актів прийому-передачі нежитлового приміщення судом апеляційної інстанції з`ясовано, що позивач протягом 2013 - 2016 років надавала в оренду нежитлові приміщення в будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Податковим повідомленням-рішенням від 27 квітня 2018 року №78182-1305-2658 відповідно до пункту 286.5 статті 286 та на підставі пункту 287.5 статті 287, підпункту 288.7 статті 288 розділу ХІІ ПК України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн, яке і є предметом даного судового оскарження.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 3 травня 2019 року вказав на те, що перебування ОСОБА_1 у статусі платника єдиного податку не є підставою вважати її звільненою від обов`язку сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщена належна їй на праві власності нерухомість, а тому у податкового органу були наявні повноваження щодо нарахування такого податкового зобов`язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Однак, встановивши, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено контролюючим органом за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, й відповідачем не надано інформацію про власників (користувачів) нежитлової будівля та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, речові права яких зареєстровані в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, суд дійшов висновку про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення.
Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23 вересня 2019 року погодився із висновком суду першої інстанції щодо необхідності скасування спірного податкового повідомлення-рішення, однак з інших мотивів, зазначивши при цьому, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності.
Здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд у постанові від 21 травня 2020 року наголосив на помилковості висновків суду апеляційної інстанції про те, що позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності. При цьому, касаційний суд виходив з того, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Своєю чергою, обов`язок зі сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Однак, встановивши, що судом апеляційної інстанції не перевірялися доводи контролюючого органу щодо правомірності розрахунку суми земельного податку та рішення суду першої інстанції у цій частині не переглядалося, касаційний суд направив справу на новий розгляд.
За наслідками нового розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, відмовив позивачу в задоволенні позову, виходячи при цьому з наступних мотивів.
Підпунктами 14.1.72-14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно статей 125 і 126 вказаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Також необхідно зазначити, що у розумінні зазна