ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 540/1729/19
адміністративне провадження № К/9901/1695/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 (головуючий суддя: Косцова І.П., судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі №540/1729/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУПФУ в Херсонській області), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо непризначення позивачці пенсії;
визнати протиправними і скасувати рішення від 18.02.2019 та від 14.03.2019 про відмову в призначенні пенсії;
зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком з 29.03.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 позов задоволено частково:
визнані протиправними і скасовані рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, викладені в відмовах ГУПФУ в Херсонської області від 18.02.2019 та 14.03.2019.
визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачці пенсії за віком, з підстав викладених в відмовах ГУПФУ в Херсонської області від 18.02.2019 та 14.03.2019;
зобов`язано відповідача провести нарахування пенсії ОСОБА_1 з 29.03.2018 у розмірі відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) із урахуванням наданих представником позивача документів та з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
В інший частині позовних вимог відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 в частині зобов`язання ГУПФУ в Херсонській області провести нарахування пенсії з 29.03.2018, у розмірі відповідно до вимог Закону №1058-IV із урахуванням наданих документів та з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні та у цій частині ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка постійно проживає на території держави Ізраїль (паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 ).
У січні 2000 року позивачка виїхала до Ізраїлю та 19.06.2002 прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.
29.03.2018 представник позивачки направив до Пенсійного фонду України заяву встановленої форми про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Листом Пенсійного фонду України від 11.04.2018 №8252/Г-11 заяву ОСОБА_1 перенаправлено за належністю до ГУПФУ Херсонської області для розгляду її по суті.
Одночасно 29.03.2018 представник позивачки безпосередньо звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії. До заяви про призначення пенсії додані наступні документи: оригінал заяви про призначення пенсії за віком (з проставленим апостилем та декларацією ОСОБА_1 ), копія закордонного паспорта, копія свідоцтва про народження, копія трудової книжки, копія довіреності представника ОСОБА_1 .
Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області №191/Г-99-1 від 27.04.2018 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком.
В липні 2018 року позивачем додатково надано до ГУ ПФУ в Херсонській області нотаріально засвідчену копію ідентифікаційного номера ОСОБА_1 .
За результатами неодноразового звернення представника позивачки до відповідного територіального органу ПФУ, листами за №322/Г-99-1 від 18.06.2018, №1464/02-04 від 04.07.2018 відповідачем відмовлено у призначені пенсії ОСОБА_1 . Підставою для відмови слугувало те, що ОСОБА_1 не є громадянином України, що підтверджується відсутністю паспорта громадянина України, та реєстрації на території України.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 у справі №540/2323/18, яке набрало законної сили 27.03.2019р., позов задоволено частково: визнані протиправними і скасовані рішення ГУ ПФУ в Херсонській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1, викладені у листах відповідача від 27.04.2018 № 191/Г-99-1, від 18.06.2018 № 322/Г-99-1, від 04.07.2018 № 1464/02-04, та зобов`язав повторно розглянути подану позивачем заяву із урахуванням висновків суду.
Судами встановлено, що після ухвалення судового рішення у справі №540/2323/18, але до набрання ним законної сили, представник позивачки ще двічі звертався до пенсійного органу із відповідними заявами, за результатами розгляду яких пенсійний орган також відмовляв в їх задоволенні листами від 18.02.2019 за №604/02-04 та від 14.03.2019 за №3744/03-01. Підставою для відмови у задоволенні поданих від імені позивачки заяв слугував висновок пенсійного органу про те, що подані документи не засвідчені у встановленому законом порядку, а також не містять інформації про місце реєстрації ОСОБА_1 на території України.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з січня 2000 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де з 19.06.2002 взята на консульський облік посольства України. Зазначає, що через уповноваженого представника звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії, однак у призначенні пенсії відмовлено з підстав невідповідності документів вимогам законодавства (документи не засвідчені у встановленому законом порядку), а також заявницею не підтверджено місце реєстрації на території України. Вважає таку відмову протиправною.
Відповідач позов не визнав. Наполягає, що в доданих до заяв документах відсутня інформація щодо реєстрації місця проживання позивачки, а також подані на розгляд документи належним чином не завірені.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Судом встановлено, що представник позивачки звертаючись до пенсійного органу за призначенням ОСОБА_1 пенсії, серед іншого, подав трудову книжку та закордонний паспорт в оригіналах, які були оглянуті посадовою особою відповідача та повернуті представнику. До заяви були приєднані належним чином завірені копії цих документів. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що для призначення пенсії було подано належним чином оформлені документи. Також суд першої інстанції констатував, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Отже вимога пенсійного органу подати документи щодо місця проживання (реєстрації) позивачки на території України є необґрунтованою. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсії за віком.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо протиправності відмови пенсійного органу у призначенні ОСОБА_1 пенсії, однак, зважаючи, що питання наявності у позивачки необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком у межах спірних правовідносин не досліджувалося, вимога про зобов`язання відповідача призначити пенсію є передчасною.
При вирішенні справи в цій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.03.2019 у справі №127/2126/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, що стосуються призначення пенсії. Стверджує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах. Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд апеляційної інстанції не встановив іншого способу захисту порушених прав позивачки, що унеможливлює поновлення останньої в правах. Також за позицією скаржниці, остання має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком на умовах Закону №1058-IV, що безпідставно не враховано судом апеляційної інстанції.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому підтримав раніше висловлену позицію щодо відсутності у позивачки права на призначення пенсії за віком.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
При цьому суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30.01.2020 у справі №489/5194/16-а та від 30.09.2021 у справі №540/4060/20.
За наведеного правового регулювання позивачка, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Верховний Суд України в постанові від 04.12.2019 №804/3217/18, сформулював такий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах:
<…> право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
<…> безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документа, що підтверджує фактичне проживання на території України, оскільки до заяв про призначення пенсії за віком, представником позивачів були надані копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон".
Запропонований правовий підхід підтриманий Верховним Судом також і у інших справах, зокрема, у постанові від 20.04.2021 (справа №489/9660/14-а).
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що право на отримання пенсії не може пов`язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Щодо невідповідно поданих документів вимогам законодавства, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок 22-1) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Пунктом 2.1. Порядку №22-1 визначено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.
Згідно із пунктом 2.23. цього Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі. (пункт 4.2. Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. (пункт 4.7. Порядку №22-1).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії, представником позивача було подано повний пакет документів, оформлених відповідно до вимог Порядку №22-1 (в оригіналах та копіях).
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанції про протиправність відмови пенсійного органу в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених у листах від 18.02.2019 та від 14.03.2019.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого входить розгляд документів поданих для призначення пенсії. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким цим органом оцінка на предмет наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії не надавалася. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
З огляду на те, що уповноважений орган не перевіряв дотримання інших умов для призначення пенсії, зокрема, не з`ясовував та не вирішував питання щодо наявності у позивачки трудового стажу, що є обов`язковою умовою для призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області провести нарахування ОСОБА_1 пенсії з 29.03.2018, у розмірі відповідно до вимог Закону №1058-IV.
Разом з цим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
За таких обставин, належним способом захисту порушених прав є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.