ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 200/7430/20-а
провадження № К/9901/21880/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною відмови, стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду, ухвалене 11 січня 2021 року, та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у складі головуючого судді - Куденкова К.О., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду, прийняту 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Сіваченка І.В.,
І. Суть спору
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі також відповідач), у якому просив:
1.1. Визнати протиправною відмову Донецької обласної прокуратури у невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі;
1.2. Стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 76 182,29 гривень;
1.3. Стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 05 травня 2020 року по дату винесення судового рішення, який станом на 10 серпня 2020 року складає 70 817,34 гривень.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідач не провів повний розрахунок при звільнені позивача не виплатив у повному обсязі компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки. У зв`язку з чим з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Відповідач позов не визнав, стверджуючи що при звільненні позивача з останнім було проведено повний розрахунок, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 з 01 липня 2002 року працював в органах прокуратури на різних посадах.
5. Наказом прокурора Донецької області № 396-к від 04 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийму громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Донецької області та органів Прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
5.1. У довідці додатку до наказу прокурора області № 396-к від 04 травня 2020 року зазначено, що залишок невикористаної основної відпустки становить 15 днів за період з 01 липня 2019 року по 04 травня 2020 року, залишок невикористаної додаткової відпустки становить 42 дні, у тому числі: 15 днів за період з 01 липня 2016 року по 31 червня 2017 року, 12 днів за період з 01 липня 2017 року по 31 червня 2018 року, 15 днів за період з 01 липня 2018 року по 31 червня 2019 року.
6. Відповідно до копії довідки Прокуратури Донецької області від 04 травня 2020 року № 18-85-635 ОСОБА_1 працював в Прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу та його заробіток за період з січня 2020 по травень 2020 року всього складає 230 144,40 гривень.
7. Відповідно до копії довідки Прокуратури Донецької області від 05.06.2020 № 18-85-789 середньоденна заробітна плата позивача складає 1072,99 гривень. Довідка видана за березень-квітень 2020 року.
8. Згідно копії розрахункового листка за травень 2020 року ОСОБА_1 нарахована компенсація відпустки в сумі 58 052,79 гривень за 57 днів. При цьому, зазначено, що загальна сума нарахувань за травень 2020 року складає 58 738,86 гривень, позачергові виплати 46 697,40 гривень, заборгованість за квітень 2020 складає 25 569,21 гривень, разом виплачено 72 266,61 гривень, борг на початок місяця 35 796,90 гривень, борг на кінець місяця 10 227,69 гривень.
9. У наданій позивачем копії довідки про кількість наданих щорічних відпусток ОСОБА_1 за період 2002-2020 років зазначено, що загальна кількість наданої основної відпустки становить 499 днів, загальна кількість додаткової відпустки становить 23 дні.
10. Листом від 05 червня 2020 року позивач просив надати до відділу фінансування та бухгалтерського обліку Прокуратури Донецької області змінений додаток для проведення нового розрахунку за травень 2020 року щодо зміни компенсації за кількість невикористаних днів відпусток та здійснити з ним остаточний розрахунок.
11. Листом відповідача від 16 червня 2020 року № 11-19-3661-20 ОСОБА_1 повідомлено, що підстави для додаткового перерахунку або приведення його у відповідність до нормативно-правових актів на теперішній час відсутні.
12. Відповідно до листа від 27 червня 2020 року позивач повторно просить надати до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Донецької області змінений додаток для проведення нового розрахунку листа за травень 2020 року щодо зміни компенсації за кількість невикористаних днів відпусток за здійснити з ним остаточний розрахунок.
13. Листом відповідача від 14 липня 2020 року № 11-19-3661-20 ОСОБА_1 повідомлено, що після приведення у відповідність його відпусток згідно з наявними документами, кількість невикористаних днів за весь період його роботи в органах Прокуратури Донецької області склала 57 днів і підстав для її перерахунку не має.
14. Відповідачем до суду надані копії наказів щодо надання ОСОБА_1 відпусток:
- чергової за період роботи з 01 липня 2002 року по 01 липня 2003 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2003 з 4 серпня 2003 року (наказ № 788 від 17 липня 2003 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2003 року по 01 липня 2004 року тривалістю 30 календарних днів з 25 серпня 2004 року (наказ № 899 від 17 серпня 2004 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2004 року по 01 липня 2005 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24 серпня 2005 року з 15 серпня 2005 року (наказ № 877 від 05 серпня 2005 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2005 року по 01 липня 2006 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28 червня 2006 року з 13 червня 2006 року (наказ № 288 від 02 червня 2006 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2006 року по 01 липня 2007 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28 червня 2007 року з 18 червня 2007 року (наказ № 433 від 12 червня 2007 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2007 року по 01 липня 2008 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24 серпня 2008 року з 4 серпня 2008 року (наказ № 851 від 21 липня 2008 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2008 року по 01 липня 2009 року тривалістю 20 календарних днів з 1 липня 2009 року (наказ № 668 від 30 червня 2009 року);
- чергової за період роботи з 28 грудня 2009 року по 28 грудня 2010 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28 червня 2010 року з 21 червня 2010 року (наказ № 497 від 09 червня 2010 року);
- чергової за період роботи з 28 грудня 2010 року по 28 грудня 2011 року тривалістю 30 календарних днів з 11 липня 2011 року (наказ № 692 від 30 червня 2011 року);
- чергової за період роботи з 28 грудня 2011 року по 28 грудня 2012 року тривалістю 30 календарних днів з 2 липня 2012 року (наказ № 701 від 20 червня 2012 року);
- чергової за період роботи з 28 грудня 2012 року по 28 грудня 2013 року тривалістю 30 календарних днів з 1 липня 2013 року ( наказ № 899 від 20 червня 2013 року);
- частину невикористаної відпустки за 2012 рік тривалістю 10 календарних днів з 11 серпня 2014 року (наказ № 1794 від 14 серпня 2014 року);
- чергової за період роботи 2014-2015 роки тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24 серпня 2015 року з 10 серпня 2015 року (наказ № 1047 від 5 серпня 2015 року);
- додаткову відпустку за 2013 рік тривалістю 5 календарних днів, додаткову відпустку за 2015 рік тривалістю 15 календарних днів та 2 дні на 1,7 січня 2016 року з 21 грудня 2015 року (наказ № 1819 від 21 грудня 2015 року);
- чергової за період з 01 липня 2015 року по 01 липня 2016 року тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24 серпня 2016 року з 1 серпня 2016 (наказ № 1109 від 27 липня 2016 року);
- чергової за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2017 року тривалістю 30 календарних днів з 3 липня 2017 року (наказ № 745 від 16 червня 2017 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2017 року по 30 червня 2018 року тривалістю 30 календарних днів та частину додаткової відпустки за період роботи з 01 липня 2017 року по 30 червня 2018 року тривалістю 3 календарні дні з 9 липня 2018 року (наказ № 1043 від 02 липня 2018 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2018 року по 30 червня 2019 тривалістю 30 календарних днів з 1 липня 2019 року (наказ № 977 від 19 червня 2019 року);
- чергової за період роботи з 01 липня 2019 року по 31 червня 2020 року тривалістю 19 календарних днів з 27 січня 2020 року (наказ № 105 від 21 січня 2020 року).
15. Отже, відповідно до наведених наказів позивачу надано 499 днів чергової (основної) відпустки і 23 дні додаткової відпустки (оплачуваних).
16. Крім того в матеріалах справи наявні копії наказів щодо надання ОСОБА_1 наступних відпусток:
- відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 3 календарні дні з 12 лютого 2015 року (наказ № 101 від 12 лютого 2015 року);
- невикористану у зв`язку з хворобою частину чергової відпустки за період роботи 2014-2015 тривалістю 18 календарних днів та 1 день за 14 жовтня 2015 року з 12 жовтня 2015 (наказ № 1446 від 13 жовтня 2015 року).
17. У довідці відповідача про кількість наданих щорічних відпусток ОСОБА_1 за період з 01 липня 2015 року по 01 липня 2016 року зазначено, що додаткова відпустка складає 15 днів, а основна відпустка складає 30 днів.
18. Крім того відповідно до розрахункового листка за червень 2014 року, позивачу за червень 2014 року здійснено оплату відпустки за 30 календарних днів, та копії бухгалтерської картки і витягу книги з реєстрації наказів прокурора Донецької області з загальних питань 2014 року, з яких випливає, що наказом № 793 від 13.06.2014 позивачу надана відпустка тривалістю 30 календарних днів.
19. З виписки за картковим рахунком позивача вбачається, що 05 червня 2020 року позивачу були перераховані 10 227,69 гривень лікарняних за квітень 2020 року, 08 травня 2020 року позивачу були перераховані 25 569,21 гривень лікарняних за квітень 2020 року, також 06 травня 2020 року позивачу були перераховані 46 697,40 гривень розрахункових за травень 2020 року.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
20. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 11 січня 2021 року позов задовольнив частково.
20.1. Визнав протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі.
20.2. Стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 14 258 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім) гривень 58 (п`ятдесят вісім) копійок.
20.3. Стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6 708 (шість тисяч сімсот вісім) гривень 11 (одинадцять) копійок.
20.4. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
21. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року залишив без змін.
22. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, враховуючи встановлені обставини справи виходив з того, що позивачу мали надати компенсацію за 71 день невикористаної відпустки, а надали лише за 57 днів, тобто наявні підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації за 14 невикористаних днів відпустки.
При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції врахував правовий висновок, що викладений в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року №480/3105/19.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
23. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення ними норм процесуального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи.
24. Аргументи касаційної скарги позивача зводяться до того, що судами першої й апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного статтею 117 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування відповідно по статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
25. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення частково та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
26. Верховний суд ухвалою від 2 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
27. Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подавався.
V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. На підставі частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі Закон № 504/96-ВР) в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
30. Згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
31. За пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР до щорічних відпусток належать: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
32. Відповідно до частини другої статті 49 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-XII), в редакції, яка діяла до 15 липня 2015 року, прокурорам надавалася щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а атестованим працівникам прокуратури, які мали стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю: після 10 років - 5 календарних днів, після 15 років - 10 календарних днів, після 20 років - 15 календарних днів.
33. Таким чином, позивач до 01 липня 2012 року мав право на щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, а з 02 липня 2012 року він також отримав право на додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів.
34. З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі Закон № 1697-VII), відповідно до частин першої та п`ятої статті 84 якого передбачено, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
35. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
36. Таким чином, з 15 липня 2015 року позивач мав право на щорічну оплачувану відпустку 30 календарних днів та додаткову 15 календарних днів.
37. У разі звільнення прокурора йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для прокурорів зі стажем роботи в органах прокуратури понад 10 років, оскільки за містом пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР і наведених приписів спеціального законодавства ця відпустку належить до щорічних відпусток.
38. Згідно з пунктом 1 розділу ХІІ Закону № 1697-VII цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2017 року; статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.
39. Отже, з наведених приписів законодавства випливає, що за весь час роботи позивача в органах прокуратури до моменту його звільнення, з урахуванням часу роботу протягом 2019-2020 років, він отримав право на щорічну оплачувану відпустку в загальній кількості 535 днів і на додаткову відпустку в загальній кількості 88 днів (усього 623 дні).
40. Як визначено абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю звільнення особи.
41. Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
42. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
43. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
44. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
45. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
46. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
47. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
48. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
49. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
50. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
51. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
52. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
53. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
54. Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.