Постанова
іменем України
3 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 686/14894/17
провадження № 51-1646км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Матолич М.Р.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції:
захисника Рибачка А.А.,
потерпілого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_1 і його захисника - адвоката Рибачка А.А. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016240010007640, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, зареєстрованого там само ( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115;
ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2
ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, крім житла; за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, крім житла, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, крім житла.
Згідно зі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року
№ 838-VIII зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 березня 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь останнього 20 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 250 000 грн - моральної шкоди.
Також задоволено цивільний позов прокурора та стягнуто із ОСОБА_1 до обласного бюджету на р/р 31550301231504 в ГУДСКУ в Хмельницькій області
в м. Хмельницькому витрати на лікування потерпілого в сумі 5798,13 коп.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 9 грудня 2020 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у закінченому замаху на умисне вбивство
з корисливих мотивів, нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному
із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку.
28 листопада 2016 року близько 17:20 ОСОБА_1 на подвір`ї будинку
АДРЕСА_3 під вигаданим приводом поміняти у ОСОБА_2 400 євро на національну валюту, з метою позбавлення життя останнього та заволодіння його грошима, запросив ОСОБА_2 у підсобне приміщення зазначеного господарства і, коли потерпілий дістав з кишені 20 000 грн та почав відраховувати кошти, вчинив на нього напад, під час якого з метою позбавлення життя з корисливих мотивів наблизив упритул до голови ОСОБА_2 заздалегідь заготовлений для вчинення злочину і взятий із собою пневматичний пістолет невстановленої конструкції та двічі вистрілив у скроневу ділянку голови потерпілого, від чого той впав на коліна, а ОСОБА_1, продовжуючи переслідувати мету позбавити життя ОСОБА_2, завдав йому ударів у ліву ділянку голови. Однак ОСОБА_2, незважаючи на заподіяні йому поранення, почав тікати з підсобного приміщення на вулицю, а ОСОБА_1 з метою доведення до кінця своїх злочинних дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілого, здійснив ще два постріли йому в шию.
Таким чином, ОСОБА_1 виконав усі дії, які вважав необхідними, але не довів
до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_2 з корисливих мотивів, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий утік від нього.
Після цього ОСОБА_1 повернувся у підсобне приміщення, заволодів грошима, які належали потерпілому, та втік з місця вчинення злочину.
У результаті цих дій ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження,
у вигляді двох кульових проникаючих сліпих поранень голови в ділянці правої вушної раковини перед її мочкою, двох кульових непроникаючих сліпих поранень м`яких тканин шиї по задній поверхні, рани м`яких тканин лівої вилице-скроневої ділянки голови, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо нього у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скарги засудженого зводиться до тверджень про те, що його засуджено необґрунтовано, його вини не доведено, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а обвинувачення побудовано на неправдивих та суперечливих показаннях потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3, на даних протоколів за результатами проведення негласних слідчих дій від 30 березня 2017 року та висновку судово-медичного експерта від 11 квітня 2017 року № 411, які є недопустимими доказами. Стверджує про неповноту судового розгляду, оскільки суд залишив поза увагою і не з`ясував, чи причетні інші особи до вчинення злочину, що стверджував потерпілий, та не встановив знаряддя злочину - пістолета
і ріжучого предмета. Вказує, що суд вибірково оцінив його показання
і неповно виклав їх у вироку, а також не зазначив доказів, досліджених
у судовому засіданні, що підтверджують його непричетність до злочинів, а саме: дані висновку дактилоскопічної експертизи та показання свідка ОСОБА_4, які спростовують показання потерпілого.
Як зауважує засуджений, свідок ОСОБА_5 підтвердила в суді, що згоду на огляд підсобного приміщення написала після його проведення під тиском слідчого, а крім того, власником указаного приміщення є ОСОБА_6 .
Також засуджений звертає увагу на те, що висновок судово-медичного експерта
від 11 квітня 2017 року № 411 ґрунтується на медичних документах, отриманих з порушенням кримінального процесуального закону, їх не було визнано речовими доказами у справі, не відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та не досліджено судом.
За його твердженням, суд, призначаючи покарання, не врахував стану його здоров`я.
Засуджений указує на те, що суд апеляційної інстанції не дав вичерпних відповідей на доводи його скарги, не вмотивував свого рішення належним чином, безпідставно не дослідив повторно доказів у справі та не допитав потерпілого, свідків і його (засудженого), а тому вважає ухвалу суду також незаконною і такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Крім того, вважає, що ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя Тиха І.М. була головуючою під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 7 лютого
2020 року про продовження строку тримання під вартою та відповідно до вимог
ст. 76 КПК не могла брати участі у розгляді вказаного кримінального провадження. У зв`язку з цим він та його захисник заявляли відвід судді.
Захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Рибачок А.А., посилаючись на однобічність та неповтноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення стосовно
ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Адвокат у скарзі наводить доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги засудженого.
Крім того, скаржник зауважує, що суд не встановив мотиву злочину та не доведено умислу ОСОБА_1 на вчинення злочинів, за які його засуджено.
Наголошує, що протокол про результати негласних слідчих дій від 30 березня
2017 року всупереч ст. 290 КПК не було відкрито стороні захисту і він був складений з порушеннями норм КПК.
У скарзі захисник стверджує про наявність ознак фальсифікації у заяві потерпілого про вчинення злочину, оскільки її реєстрацію було здійснено раніше ніж отримано заяву про вчинення злочину. Звертає увагу на те, що експерта не було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КПК за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Вважає, що суддя Галіян Л.Є. не могла брати участі у розгляді цього кримінального провадження в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 76 КПК.
Потерпілий ОСОБА_2 подав на касаційну скаргу захисника засудженого
ОСОБА_1 - адвоката Рибачка А.А. заперечення, в яких наводить доводи щодо необґрунтованості скарги і просить призначити засудженому більш суворе покарання.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат Рибачок А.А. підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, та просили їх задовольнити.
У судовому засіданні прокурор та потерпілий ОСОБА_2 заперечили щодо задоволення касаційних скарг засудженого і захисника. Прокурор просила залишити судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни, а потерпілий - призначити більш суворе покарання.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційних скаргах засудженого та захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується з такими висновками судових інстанцій, адже вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості
ОСОБА_1 у закінченому замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів,
у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за обставин, які викладені у вироку.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3, даними протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого від 27 травня 2017 року,
а також висновку експерта від 11 квітня 2017 року № 411 та інших досліджених доказів, зміст яких детально відображено у вироку.
Усупереч доводам засудженого і захисника, викладеним у скаргах, показання потерпілого щодо причетності саме ОСОБА_1 до злочинів, учинених стосовно нього, є конкретними і не викликають жодних сумнівів у колегії суддів.
Так, потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що 28 листопада 2016 року на прохання свого знайомого ОСОБА_1 з приводу обміну 400 євро він прийшов до господарства тітки останнього, зайшов до майстерні, де працював ОСОБА_1, а коли дістав пачку із грошима, в якій було 20 000 грн, щоб відрахувати по курсу 400 євро, почув хлопок, відчув біль в очах, рукою схопився за голову, кинув гроші, відчув кров, повернувся і побачив, що позаду стоїть ОСОБА_1 із пістолетом. Після цього ОСОБА_1 знову впритул вистрелив йому в голову, він (потерпілий) намагався вибігти з приміщення, але засуджений завдав йому ударів по голові чимось гострим. Коли він зміг вибігти із майстерні, пролунало ще два хлопки, він відчув біль у шиї, але добіг через дорогу до аптеки, де повідомив, що на нього напали, і дівчина-продавець викликала швидку допомогу та поліцію. Також потерпілий зазначив, що дзвонив ОСОБА_1 і запитував у нього, навіщо він це зробив, а той відповів, що все поверне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх було включено в ціль її діяння
і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й учинити замах на їх досягнення.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, характер їх стосунків. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
При цьому, якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 двічі вистрілив із пневматичного пістолета невстановленої конструкції в скроневу ділянку голови ОСОБА_2,
а коли потерпілий упав, той, продовжуючи переслідувати мету позбавити його життя, завдав ударів у ліву ділянку голови. Коли ОСОБА_2, незважаючи на заподіяні йому поранення, почав тікати з майстерні на вулицю, ОСОБА_1 з метою доведення до кінця своїх злочинних дій, спрямованих на позбавлення життя, здійснив ще два постріли в шию потерпілого. Внаслідок цього ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Смерть ОСОБА_2 не настала, оскільки він утік від ОСОБА_1 .
Згідно з висновком експерта від 11 квітня 2017 року № 411 у ОСОБА_2 станом на 28 листопада 2016 року - 26 квітня 2017 року виявлені тілесні ушкодження у вигляді двох кульових проникаючих сліпих поранень голови в ділянці правої вушної раковини перед її мочкою, двох кульових непроникаючих сліпих поранень м`яких тканин шиї по задній поверхні, рани м`яких тканин лівої вилице-скроневої ділянки голови.
Кульові проникаючі сліпі поранення голови потерпілого спричинили відкриту черепно-мозкову травму із забоєм головного мозку та за своїм характером належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, а кульові непроникаючі сліпі поранення м`яких тканин шиї, рани м`яких тканин лівої вилице-скроневої ділянки голови за своїм характером є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Також згідно з висновком експертизи виявлена у потерпілого рана м`яких тканин лівої вилице-скроневої ділянки голови могла утворитися від одноразової дії ріжучого предмета.
Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_8, який у судовому засіданні повністю підтвердив свій висновок.
Суд апеляційної інстанції на спростування відповідних доводів сторони захисту стосовно суперечностей між висновком експерта і встановленими судом обставинами правильно зазначив, що виключення експертом повідомлених потерпілим обставин про заподіяння йому ударів у скроневу ділянку голови тупим кінцем ножиць не свідчить про неправдивість показань ОСОБА_2 щодо завдання йому ударів у ліву ділянку голови ріжучим предметом, оскільки він міг
і не бачити предмета, яким вони були заподіяні, з огляду на те, що ОСОБА_1 перебував позаду нього, крім того, експерт підтвердив завдання цих ударів ріжучим предметом, а суд у вироку не посилався на їх заподіяння саме ножицями.
Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_1, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - пістолет, здійснення з нього цілеспрямованих пострілів у життєво важливі органи потерпілого - голову та шию, а також поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочину, а саме те, що він залишив місце події, у сукупності свідчать про те, що у цьому випадку він діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті ОСОБА_2, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від волі ОСОБА_1 .
Доводи, наведені у скарзі засудженого та захисника, про те, що показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів і є недопустимими доказами, а тому суд неправильно послався на них у вироку, позбавлені підстав.
Згідно з показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 28 листопада
2016 року близько 17:00 ОСОБА_1 був у них на подвір`ї домоволодіння на
АДРЕСА_3, куди пізніше прийшов з поліцією ОСОБА_2, у якого була перемотана голова, а також ці свідки підтвердили проведення огляду у сараї, де були сліди крові.
Свідок ОСОБА_3 підтвердив у суді першої інстанції, що під час огляду бачив на столі розкидані гроші і сліди крові.
У цьому кримінальному провадженні показання потерпілого та свідків отримано
в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраними доказам. Тому суд не мав підстав недовіряти потерпілому та свідкам, а їх показання, як і дані, що містяться в протоколах слідчих дій і експертних висновках, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, якими обґрунтовано вирок.
Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК.
Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиціям норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 дії.
Доводи в касаційній скарзі засудженого та захисника про визнання висновку експерта від 11 квітня 2017 року № 411 недопустимим доказом у справі, оскільки він ґрунтується на медичних документах, отриманих з порушенням кримінального процесуального закону, які не було визнано речовими доказами у справі, не відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК та не досліджено судом, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і обґрунтовано визнав безпідставними.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, що на стадії досудового слідства під час відкриття захиснику матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК він не ставив під сумнів належність та допустимість документів, на підставі яких експерт робив висновок. Доступ до медичної документації, за якою проводилась експертиза, надав слідчий суддя, крім того, потерпілий підтвердив свою згоду на її надання.
Апеляційний суд з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19) правильно зазначив, що відсутність клопотання захисника під час ознайомлення в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними експертизи, проведеної 11 квітня 2017 року, про надання йому доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експерт сформував висновки, з огляду на положення ст. 22 КПК слід розуміти як те, що сторона захисту, відстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатись правом на відкриття їй також і медичної документації.
Крім того, під час судового слідства стороні захисту було надано доступ до вказаної медичної документації та надано можливість ознайомитися з нею.
Не підтверджені матеріалами кримінального провадження і доводи захисника про те, що експерта не було попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КПК за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Так, у висновку від 28 квітня 2017 року № 411 зазначено, що експерта
ОСОБА_8 у постанові слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області від 11 квітня 2017 року було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК за відмову або ухилення від дачі висновку експерта, за дачу завідомо неправдивого висновку, а також ознайомлено з правами та обов`язками, передбаченими статтями 69, 70 КПК, про що свідчить особистий підпис експерта у висновку.
Щодо доводів засудженого та захисника про недопустимість як доказу протоколу про результати негласних слідчих дій від 30 березня 2017 року, Суд зазначає, що скаржники в касаційних скаргах не показали, яким чином згадка у вироку цього протоколу позначилася чи могла позначитися на обґрунтованості висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах.
Крім того, суд, обґрунтовуючи винуватість засудженого за вказаними обвинуваченнями, послався і на інші докази.
Позбавлені підстав доводи захисника про ознаки фальсифікації у заяві потерпілого про вчинення злочину, оскільки її реєстрацію було здійснено раніше ніж отримано заяву про вчинення злочину.
Зазначені обставини суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнав необґрунтованими.
З приводу доводів у скаргах про те, що свідок ОСОБА_5 підтвердила в суді, що згоду на огляд підсобного приміщення вона написала після його проведення під тиском слідчого, а крім того, власником указаного приміщення є ОСОБА_6, слід зазначити таке.
Суд першої інстанції визнав недопустими доказами протокол огляду місця події від 28 листопада 2016 року з додатками, відповідно до якого було проведено огляд господарства та підсобного приміщення на
АДРЕСА_3, а також протокол огляду місця події від 28 листопада 2016 року із додатками, згідно з яким проведено огляд аптеки "ІНФОРМАЦІЯ_2" на
АДРЕСА_4, оскільки огляд місць події проведено без участі понятих і з порушенням вимог статей 104 - 107, 223, 233, 234, 237 КПК.
За доктриною плодів отруйного дерева суд визнав недопустимими доказами висновки експертів від 24 березня 2017 року № 108-Д, від 29 вересня 2017 року
№ 564, від 11 липня 2017 року № 146, оскільки експерти досліджували вилучені під час огляду місця події предмети, а отже, вказані висновки є похідними від основних доказів. Суд не взяв до уваги і речових доказів, вилучених у ході огляду аптеки та сараю.
В свою чергу всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Призначене ОСОБА_1 покарання узгоджується з положеннями статей 50, 65 КК і, на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах засудженого та сторони захисту, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильною правову кваліфікацію його дій. На усі доводи в апеляціях, аналогічні доводам у касаційних скаргах засудженого
ОСОБА_1 та його захисника, суд надав обґрунтовані відповіді.
Усупереч доводам засудженого та сторони захисту, здійснюючи кримінальне провадження, місцевий та апеляційний суди не порушили загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК, а з огляду на положення ст. 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Твердження засудженого та захисника про те, що судді Тиха І.М. і Галіян Л.Є. не могли брати участі у розгляді цього кримінального провадження в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 76 КПК, є неспроможними.
Згідно з ч. 1 ст. 76 КПК зі змінами, внесеними Законом України від 2 грудня
2020 року № 1027-ІХ "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України стосовно оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою", що набув чинності 14 січня 2021 року, суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Судді Тиха І.М. і Галіян Л.Є. переглядали в апеляційному порядку скаргу
ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 7 лютого 2020 року про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2020 року.
Таким чином, згадані судді мали право брати участі у цьому провадженні в суді апеляційної інстанції.
Крім того, згідно із службовою запискою судді-доповідача Тихої І.М., розпорядженням від 9 грудня 2020 року № К-712 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Тернопільського апеляційного суду від 9 грудня 2020 суддю Галіян Л.Є. у зв`язку з перебуванням у відпустці було замінено на суддю Сарновського В.Я.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом не суперечить вимогам ст. 419 КПК. Натомість доводи скаржників про протилежне є неспроможними.
У поданих касаційних скаргах не міститься таких обґрунтувань, які би ставили під сумнів законність прийнятих по суті судових рішень щодо ОСОБА_1 .
Істотних порушень норм права, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, з наведених у скаргах підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги засудженого та захисника без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд