Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 201/13083/18
провадження № 61-1183св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року в складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути на свою користь подвійну суму переданих відповідачу коштів у розмірі 2 300 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 листопада 2018 року уклав з ОСОБА_2 попередній договір до договору купівлі-продажу квартир, за умовами якого відповідач зобов`язалась продати, а позивач придбати квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у строк до 22 листопада 2018 року. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу, грошові кошти в сумі 1 150 000 грн. Через неявку відповідача та ненадання нею документів, необхідних для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, 22 листопада 2018 року зазначений договір укладено не було.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просила визнати припиненим попередній договір до договору купівлі-продажу квартир, укладений 21 листопада 2018 року між нею та ОСОБА_1, посилаючись на те, що вона з`явилась до нотаріальної контори 22 листопада 2018 року о 14:00 год, чим виконала умови попереднього договору купівлі-продажу. Крім того зазначала, що не отримувала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 150 000 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 подвійну суму завдатку в розмірі 2 300 000 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 довів належне виконання ним своїх зобов`язань за попереднім договором від 21 листопада 2018 року, а ОСОБА_2 не надала належні та допустимі докази на підтвердження виконання нею своїх обовʼязків на пунктом 2. 6 попереднього договору.
З урахуванням принципу свободи договору та тієї обставини, що пунктом 2. 7 попереднього договору передбачено повернення коштів у подвійному розмірі за порушення умов попереднього договору, вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення його позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 1 150 000 грн.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні правові підстави для стягнення подвійної суми попередньої оплати за попереднім договором, оскільки відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна зі сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Оскільки договір купівлі-продажу, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана ОСОБА_1 грошова сума в розмірі 1 150 000 грн є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що відповідно до пункту 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 грн включно. Платежі на суму, яка перевищує 50 000 грн, здійснюється шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса, на окремий поточний рахунок у національній валюті).
ОСОБА_1 не надав належні та достатні докази на підтвердження внесення ним грошових коштів на депозитний рахунок нотаріуса та/або переказ коштів на її користь.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що вона порушила пункт 2. 7 попереднього договору, а саме відмовилася та/або ухилилася від укладення основного договору шляхом неявки в зазначений день та час, за що передбачена відповідальність у вигляді повернення коштів у подвійному розмірі. Разом з тим суд першої інстанції задовольнив вимоги ОСОБА_1 з огляду на ненадання нею доказів на підтвердження належного виконання обовʼязків, передбачених пунктом 2. 6 попереднього договору. Таким чином, суд порушив засади змагальності сторін та диспозитивності.
Апеляційний суд не надав оцінку її доводам та запереченням, не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони уклали попередній договір, форма та зміст якого повністю відповідає вимогам чинного законодавства та відображає волевиявлення сторін, у пункті 2. 5 визначено, що передана сума в розмірі 1 150 000 грн є саме завдатком, а не авансом. Сторони в добровільному порядку погодили умови відшкодування покупцю подвійної суми коштів у разі невиконання продавцем зобовʼязань за попереднім договором купівлі-продажу, що підтверджується пунктом 2. 7 договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
13 березня 2020 року справа № 201/13083/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просила залишити її без задоволення.
ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якій просив залишити її без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 попередній договір до договору купівлі-продажу квартир, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 112.
За умовами попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язалась продати, а ОСОБА_1 - придбати квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у строк до 22 листопада 2018 року, про що між сторонами мав бути укладений договір купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 2. 5 попереднього договору на підтвердження намірів укладання основного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 150 000 грн, що станом на 21 листопада 2018 року за курсом комерційного банку, який було обрано за згодою сторін, становило 41 071 доларів США.
Сторони домовились, що укладення основного договору має відбутись у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О. за адресою: АДРЕСА_3, для чого вони мають з`явитись за вищевказаною адресою не пізніше 15:00 год 22 листопада 2018 року. У випадку, якщо для укладання договору у зазначений час з`явиться лише одна сторона, то вона має право на одержання у нотаріуса свідоцтва про перебування особи у певному місці, що буде підтвердженням її виконання свого обов`язку щодо наміру укладання основного договору, і підтвердження порушення зобов`язання іншою особою (пункт 5 попереднього договору).
З метою укладення основного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 з`явився до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О. 22 листопада 2018 року о 12:00 год, що підтверджується свідоцтвом від 22 листопада 2018 року, виданим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрованим в реєстрі за № 116.
Відповідно до свідоцтва від 22 листопада 2018 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрованим в реєстрі за № 117, ОСОБА_2 з`явилася до приватного нотаріуса 22 листопада 2018 року о 14:00 год.
Згідно з пунктом 2. 6 попереднього договору на ОСОБА_1 покладено лише обов`язок з`явитись до нотаріальної контори 22 листопада 2018 року для укладення основного договору, а на ОСОБА_2 - обов`язок з`явитись до нотаріальної контори 22 листопада 2018 року для укладення основного договору, а також оформлення за власні кошти, підготовки та надання для укладення основного договору купівлі-продажу квартир усіх передбачених законодавством України для такого роду правочинів документи, в тому числі, але не виключно: вартісну оцінку відчужуваної квартири, довідку про склад зареєстрованих осіб за адресою відчужуваної квартири, тощо за належністю.
Обома сторонами виконаний обов`язок щодо з`явлення до нотаріальної контори.
Разом з тим судами встановлено, що ОСОБА_2 не виконала передачений пунктом 2. 6 попереднього договору обов`язок з надання документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Судом встановлено, що основний договір купівлі-продажу між сторонами не укладено.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанцій дійшов правильних висновків про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 1 150 000 грн, оскільки основний договір купівлі-продажу квартир в обумовлений сторонами строк укладений не був, тому передана ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошова сума, є авансом, а не завдатком, та підлягає поверненню позивачу за первісним позовом.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).
Правильними також є висновки судів про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 з огляду на визнання нею факту укладення попереднього договору та тієї обставини, що відповідно до пункту 2. 5 попереднього договору сторони підтвердили факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 150 000 грн, що еквівалентно 41 071 доларів США, від ОСОБА_1 . Окрім того, у вказаному пункті договору сторони визначили, що фінансових або будь-яких претензій з приводу проведеного розрахунку сторони одна до одної не мають.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про ненадання ОСОБА_1 доказів на підтвердження внесення ним грошових коштів на депозитний рахунок нотаріуса та/або переказ коштів на її користь, оскільки обставина відповідності або невідповідності проведених між сторонами готівкових розрахунків Положенню про ведення касових операцій у національній валюті України не може слугувати підтвердженням факту отримання або не отримання нею грошових коштів за попереднім договором купівлі-продажу.
Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.