Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 404/2276/21
провадження № 61-13332св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2021 року в складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року в складі колегії суддів: Голованя А. М., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на строк до шести місяців із забороною спілкування в будь-який спосіб, ведення листування, телефонних переговорів або контактування через інші засоби зв`язку, особисто або через третіх осіб з нею та малолітнім сином ОСОБА_3, 2011 року народження.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з червня 2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який рішенням суду 22 січня 2019 року між ними розірвано. У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1, у них народився син ОСОБА_3, якого її колишній чоловік намагається викрасти.
Починаючи з 2018 року життя з ОСОБА_2 стало нестерпним, оскільки він постійно зловживає алкогольними напоями та наркотичними засобами та періодично знаходиться в неадекватному стані. Це виражалося в постійних образах, нецензурних висловлюваннях на її адресу, приниженнях, застосуванню до неї грубої фізичної сили, про що вона неодноразово повідомляла до правоохоронних органів, що підтверджується копіями матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області за результатами перевірки ЄО № 42429, розпочатої 22 серпня 2018 року та закінченої 05 вересня 2018 року.
Зазначала, що неодноразові звернення до органів поліції за захистом від насильства з боку ОСОБА_2 виявилися неефективними, у зв`язку з чим вона звернулася з цією заявою до суду.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року, у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності заявником фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно неї та малолітнього сина.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення її заяви.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 404/5203/19 та від 17 лютого 2021 року в справі № 766/13927/20-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що звернувшись з заявою до суду першої інстанції вона достатньо обґрунтувала підстави для видачі обмежувального припису стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_2 та надала суду належні докази того, що він дійсно вчиняє щодо неї та малолітнього сина психологічне насильство, проте суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам та доказам у справі, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
15 вересня 2021 року справа № 404/2276/21 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржувані судові рішення є справедливими, а доводи касаційної скарги такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що 25 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 булоукладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 січня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до копій матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області, за результатами перевірки розпочатої 22 серпня 2018 року та закінченої 05 вересня 2018 року, за заявою ОСОБА_1 від 22 серпня 2018 року, у якій вона зазначала про конфлікт з чоловіком, у ході якого він ображав її нецензурною лайкою, порушень публічного порядку та спокою громадян не встановлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає
ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також
незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що в заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що ОСОБА_1 не довела фактів вчинення ОСОБА_2 по відношенню до неї та малолітнього сина домашнього насильства, оскільки сам по собі факт її звернення до органів поліції з приводу конфлікту з чоловіком, за відсутності інших доказів, не підтверджує факту вчинення ним домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 756/2072/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 607/10122/19 та від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.