ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/2617/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Гогусь В. О.,
за участю представників:
позивача - Пучак І. А. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
відповідача - Думича А. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Аніла"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 (колегія суддів: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 (суддя Матвіїв Р. І.) у справі
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до Приватного підприємства "Аніла"
про розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 року та зобов`язання повернути об`єкт оренди,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2020 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Аніла" (далі - ПП "Аніла"), з урахуванням заяви про зміну підстав позову, про розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 (далі - договір оренди) та зобов`язання ПП "Аніла" повернути об`єкт оренди.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору оренди.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 у справі № 914/2617/20 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП "Аніла" про розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 та зобов`язання повернути об`єкт оренди.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення відповідачем умов спірного договору. Крім того, господарський суд першої інстанції, враховуючи відсутність підстав для врахування доказів, поданих відповідачем 03.03.2021 на підтвердження обґрунтованості вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про відмову у відшкодуванні таких витрат.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 частково скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 у справі № 914/2617/20. Задоволено позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП "Аніла". Розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ф-11248-18 від 27.06.2018, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ПП "Аніла". Зобов`язано ПП "Аніла" повернути об`єкт оренди шляхом виселення з приміщення за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 34, загальною площею 281,2 м2. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
2.4. Ухвалюючи зазначену постанову, апеляційний господарський суд виходив із доведеності факту порушення обов`язку цільового використання майна. Крім того, суд зазначив, що порушення орендарем умов договору оренди нерухомого майна щодо користування річчю всупереч цільовому призначенню, є істотним, оскільки значною мірою позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, надходження відповідних коштів з орендної плати. В частині витрат на професійну правничу допомогу адвоката апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ПП "Аніла" з огляду на те, що суд апеляційної задовольнив апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 та рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у справі № 914/2617/20, до Верховного Суду звернулося ПП "Аніла" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду та частково скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути із позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 у справі № 914/2617/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити в силі.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у цій справі, скаржник зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував частину 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/3293/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 711/3032/19, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 11.06.2021 у справі № 322/626/19, від 24.06.2021 у справі № 661/3476/18, від 17.09.2020 у справі № 908/2425/19, від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19, від 18.08.2020 у справі № 927/784/19. Крім того, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2021 в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та постанови апеляційного господарського суду про залишення без змін рішення в цій частині, скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 27.06.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та ПП "Аніла" (орендар) було укладено договір оренди № Ф-11248-18 нерухомого майна (далі - договір оренди).
4.2. Згідно з умовами договору оренди орендодавець на підставі наказів Управління комунальної власності від 07.05.2018 № 233-0, від 05.06.2018 № 280-О, від 22.06.2018 № 303-О та договору оренди від 08.04.2013 № Ф-8623-13, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП "Сонячне" (балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення першого поверху, які знаходяться за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 34, загальною площею 281,2 м2, з індексами приміщень - 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 07.01.2017, інвентаризаційна справа № 664.
4.3. Відповідно до пункту 2.1 договору оренди об`єкт оренди орендар буде використовувати в такому порядку:
- нежитлове приміщення під індексом 16, площею 67,0 м2 - для продажу змішаною торгівлею продовольчими та непродовольчими товарами і товарами підакцизної групи;
- нежитлове приміщення під індексом 2, площею 57,9 м2 - для торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи;
- нежитлові приміщення під індексами 3, 4, 5, 6, 10, 14, 15, площею 111,0 м2 - для складських приміщень;
- нежитлові приміщення під індексами 1, 11, 12, 13, площею 10,2 м2 - для службових потреб;
- нежитлові приміщення під індексами 7, 8, 9, площею 35,1 м2 - для офісних приміщень.
4.4. Судами констатовано, що термін договору оренди визначений на 9 років 364 дні з 27 червня 2018 року до 26 червня 2028 року включно (пункт 4.1 договору оренди). Відповідно до пунктів 6.2.1, 6.2.2, 6.2.3, 6.2.4 договору оренди, орендодавець має право: контролювати наявність і стан, напрямки та ефективність використання об`єкта, переданого в оренду за цим договором; здійснювати контроль за станом майна через візуальне обстеження зі складанням акта обстеження (право на безперешкодний доступ до об`єкта з метою здійснення оперативного контролю за використанням майна орендарями має балансоутримувач); з власної ініціативи здійснювати перевірку дотримання орендарем умов цього договору; у разі встановлення факту порушень орендарем умов цього договору орендодавець має право здійснювати перевірку на власний розсуд.
4.5. Згідно з пунктом 6.2.5 договору оренди орендодавець має право достроково розірвати цей договір за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України, якщо орендар:
- користується майном всупереч цільовому призначенню, визначеному в пункті 2.1 договору оренди (пункт 6.2.5.1 договору оренди);
- з порушенням порядку, встановленого в підпункті 7.2.4 договору, передав приміщення (пункт 6.2.5.2 договору оренди);
- не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд (пункт 6.2.5.3 договору оренди).
4.6. Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що орендар зобов`язується використовувати об`єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору; орендар зобов`язується надавати безперешкодний доступ на об`єкт оренди представників орендодавця з метою перевірки його використання у відповідності до умов цього договору.
4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 20.11.2020 з метою перевірки дотримання умов договору оренди № Ф-11248-18 від 27.06.2018 комісією в складі Гриценка М. В. - провідного спеціаліста КЕВ УКВ ДЕР ЛМР, Бенько Б. І. - директора ПП "Аніла" проведено перевірку та обстеження об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою вул. Володимира Великого, 34, загальною площею 281,2 м2. На підставі проведеної перевірки було підписано акт № 477-нп/20.
4.8. Судами зазначено, що цей акт свідчить про те, що об`єкт оренди використовує ПП "Аніла". Стан об`єкта задовільний. Приміщення під інд. "2" використовується для торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи; приміщення під індексами "3", "14", "15" використовуються для складу; приміщення під індексами "10", "11" - коридор; приміщення під індексами "12", "13", "1" використовуються для службових потреб; приміщення під індексом "16" використовується для продажу змішаною торгівлею продовольчими товарами та непродовольчими товарами і товарами підакцизної групи; також в приміщенні під індексом "16" розташована барна стійка, за якою здійснюється розливання та продаж товарів підакцизної групи; приміщення під індексами "7", "8", "9" використовуються під офіс; приміщення під індексом "5" та "6" не використовуються; приміщення під індексом "4" використовується для ломбарду. Перевірка супроводжувалась фотофіксацією. Судами зазначено, що до матеріалів справи долучені копії фотознімків, які були зроблені 20.11.2020.
4.9. При цьому, на підтвердження обставини розміщення в орендованому об`єкті ломбарду позивачем також подано скриншоти зі сторінки Facebook, list.in.ua, зроблені 03.02.2021, з інформацією про розміщення Ломбарду "Платинум" на вул. Володимира Великого, 34; скриншоти із сайту besplatka.ua та sbo.ua з інформацією про розміщення Ломбарду "Платинум" на вул. Володимира Великого, 34; фотокопію реклами ломбарду "Платинум", зроблену 20.11.2020 о 16 год 52 хв на вул. Володимира Великого, 34.
4.10. Враховуючи факт неналежного виконання відповідачем умов договору (використання майна не за цільовим призначенням), позивач звернувся до суду із позовом про розірвання договору та зобов`язання відповідача звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Аніла" в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ПП "Аніла" - залишити без задоволення.
5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про розірвання договору оренди нерухомого майна від 27.06.2018 та зобов`язання ПП "Аніла" повернути об`єкт оренди.
5.3. Підставою позовних вимог, на думку Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, є порушення відповідачем умов договору оренди.
5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
5.6. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.7. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
5.8. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
5.9. Абзацом 1 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України установлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
5.10. Пунктом 1 частини 1 статті 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
5.11. Крім того, частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
5.12. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
5.13. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
5.14. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, установив та констатував доведеність факту порушення обов`язку цільового використання майна. Тобто, суд дійшов висновку про порушення орендарем умов договору оренди нерухомого майна щодо користування річчю всупереч цільовому призначенню.
5.15. ПП "Аніла" не погоджується із такими висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося із касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. Водночас ПП "Аніла", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.16. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.17. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував частину 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/3293/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 711/3032/19, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 11.06.2021 у справі № 322/626/19, від 24.06.2021 у справі № 661/3476/18, від 17.09.2020 у справі № 908/2425/19, від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19, від 18.08.2020 у справі № 927/784/19.
5.18. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.19. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/3293/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом до Спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева І. А. про визнання недійсними протоколу про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, прилюдних торгів з реалізації об`єкта нерухомого майна та свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом.
У цій постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті". Скаржник звертає увагу на те, що аналогічний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 04.08.2019 у справі № 711/3032/19.
5.20. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ТОВ "ВТП Лангора" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та визнання відсутності права.
У цій постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції як на підставу визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 послався на положення Закону України "Про автомобільні дороги", абз. 13 частини 2 статті 134 ЗК та зазначив, що надання земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу без проведення аукціону свідчить про порушення відповідачами статей 122, 124, 134 ЗК. Проте з огляду на матеріали справи як під час подання позову, так і в процесі нового розгляду справи в суді першої інстанції прокурором як підставу позову взагалі не було заявлено обставини, на які послався суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи, і які було покладено в основу судового рішення про задоволення позовних вимог, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції".
5.21. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 322/626/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання договору недійсним.
У цій постанові Верховного Суду викладено висновок, який як помилково зазначає скаржник викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 661/3476/18, та який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовився аналізувати доводи, які не були заявлені в суді першої інстанції під час нового розгляду справи, оскільки в суді першої інстанції він захищався самостійно, без професійної адвокатської допомоги, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, якими, зокрема, однозначно встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції".
5.22. Водночас Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 661/3476/18, викладено такий висновок щодо застосування статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, на який посилається скаржник у касаційній скарзі: "Відповідно до частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За приписами частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції".
5.22. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не врахував наведені висновки Верховного Суду, оскільки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в апеляційній скарзі зазначило про нові підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Також скаржник зазначає, що позивач в апеляційний скарзі визначає підставу для розірвання договору оренди - використання об`єкта оренди не за цільовим призначенням, що завдало позивачу значної матеріальної шкоди у зв`язку із недоотриманням орендної плати, визначеної відповідно до Методики (Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м Львова, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007). ПП "Аніла" наголошує, що позивач не посилався на таку підставу позовних вимог в суді першої інстанції.
5.23. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд вважає їх безпідставними з огляду на таке. Верховний Суд звертається до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, де зазначено, що частиною третьою статті 46 Господарського кодексу України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
5.24. Верховний Суд зазначає, що Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як у позовній заяві, так і у заяві про зміну підстав позову, яка була прийнята місцевим господарським судом, посилалося на положення статті 651 Цивільного кодексу України. При цьому позивач в апеляційний скарзі з посиланням на положення умов договору та положення Цивільного кодексу країни наголошував що орендар порушує умови договору щодо цільового призначення приміщення під індексом "4". Отже доводи скаржника про те, що у апеляційній скарзі позивач зазначив нові підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не підтвердилися. Крім того, Верховний Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що порушення умов договору завдало позивачу значної матеріальної шкоди, у зв`язку із недоотриманням орендної плати, визначеної відповідно до Методики, є доводами/аргументами апеляційної скарги, а не зміненими підставами позовних вимог.
5.25. Отже, проаналізувавши висновки, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, та які, на думку скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена відповідно до наведених висновків.
5.26. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/2425/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за зустрічним позовом ТОВ "Запорізька оптово-роздрібна фірма "Взуття" до Концерну "Міські теплові мережі" про внесення змін до договору.
У цій постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.