ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15601/20
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Громака В.О.
за участю представників сторін: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Сидоренко Ю.А. та Шевченка Ю.А; Фізичної особи-підприємця Саєнка В.В. - Мельника М.В. та особисто Саєнка В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021
у справі № 910/15601/20
за позовом Фізичної особи-підприємця Саєнка Володимира Володимировича
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про відшкодування майнової шкоди в розмірі 5 111 970,19 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Саєнко Володимир Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) про відшкодування нанесеної органом влади майнової шкоди в розмірі 5 111 970,19 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ФОП Саєнко В.В. посилався на невиконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17.
ФОП Саєнко В.В. зазначав, що оскільки вказаним судовим рішенням було присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі - АТ "Брокбізнесбанк", Банк) в особі уповноваженої особи ФГВФО заборгованість з оплати витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації (витрати на оплату послуг осіб, залучених фондом для забезпечення здійснення покладених на фонд повноважень), яка не підлягає віднесенню до жодної із черг, то і необхідність у зверненні із заявою для включення у відповідний реєстр також відсутня, в свою чергу віднесення заборгованості, присудженої до стягнення судовим рішенням у справі № 910/17010/17, до певної черги та відповідно її погашення (тобто, фактично мова йде про виконання остаточного судового рішення) не може бути поставлене в залежність від наявності у фонду коштів, в тому числі від їх одержання за наслідками ліквідації та продажу майна (активів) банку, а також від прийняття Фондом відповідного рішення про їх спрямування на погашення такої заборгованості, оскільки це безумовно б становило втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване заявнику статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
На переконання позивача, умисне невиконання з боку відповідача рішення суду, прийняття незаконного рішення виконавчої дирекції про включення у сьому чергу та ліквідація в цей момент юридичної особи боржника, спричинило нанесення йому (ФОП Саєнку В.В.) прямої майнової шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 (суддя - Грєхова О.А.) у справі № 910/15601/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФГВФО на користь ФОП Саєнка В.В. шкоду в розмірі 5 111 970,19 грн. Стягнуто з ФГВФО в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 76 679,55 грн.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з такого:
- встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17 заборгованість АТ "Брокбізнесбанк" перед ФОП Саєнко В.В. виникла у період процедури ліквідації Банку та пов`язана з витратами на оплату послуг осіб, залучених ФГВФО для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень, яка підпадає під категорію позачергових витрат відповідно до пункту 5 частини другої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Ці витрати не були сплачені на користь позивача до припинення АТ "Брокбізнесбанк" у зв`язку з прийняттям протиправного та незаконного рішення виконавчою дирекцію ФГВФО № 67 від 14.01.2019, яке в подальшому визнано недійсним та скасоване рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 та постановою Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 910/7040/19;
- за висновком суду, мало місце втручання Фонду у мирне володіння майном - грошовими коштами ФОП Саєнка В.В., що виражене у прийнятті протиправного та незаконного рішення виконавчою дирекцію Фонду № 67 від 14.01.2019, яке в подальшому визнано недійсним та скасоване рішенням суду. Внаслідок цього (прийняття Фондом незаконного рішення) позивача позбавлено права на отримання коштів у розмірі 5 111 970,19 грн, які підпадають під категорію позачергових витрат відповідно до пункту 5 частини другої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та в подальшому 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10731110121000818 про державну реєстрацію припинення АТ "Брокбізнесбанк" як юридичної особи, а тому Фондом завдано позивачу шкоду у розмірі 5 111 970,19 грн;
- судом відхилено посилання відповідача на те, що з огляду на внесення 15.10.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення АТ "Брокбізнесбанк", згідно зі статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, а повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора АТ "Брокбізнесбанк" припиненими, оскільки позивач не є кредитором банку, а є особою, залученою Фондом для забезпечення здійснення покладених на нього повноважень;
- також суд відхилив доводи відповідача про те, що Фонд не є стороною Договору про надання юридичних послуг № 1 від 13.05.2015, а Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить жодної норми, що Фонд є солідарним боржником за Договором, як і не є правонаступником АТ "Брокбізнесбанк", оскільки предметом спору є стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 5 111 970,19 грн, а не заборгованості за Договором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 (колегія суддів: Попікова О.В. - головуюча, Корсак В.А., Євсіков О.О.) апеляційну скаргу Фонду залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі № 910/15601/20 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог, з огляду на встановлені у справі обставини й те, що однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі статей 1166, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є безпосередній причинний зв`язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала (у цьому випадку - діями ФГВФО), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями Фонду (прийняття протиправного рішення, яке в подальшому було скасовано судом) і заподіяння ним шкоди.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/15601/20, Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на таке:
1) щодо невірного застосування статей 1173, 1174 ЦК України:
- Фонд не є органом державної влади у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ЦК України, тому задовольняючи позовні вимоги про стягнення шкоди, суди застосували норми статтей 1173, 1174 ЦК України, які не підлягали застосуванню, що призвело до ухвалення незаконних рішень;
- скаржник стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 1173, 1174 ЦК України до Фонду гарантування вкладів;
2) щодо неправильного застосування статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
- порушено положення статті 53 вказаного Закону, оскільки суди попередніх інстанцій неправомірно не взяли до уваги та не надали оцінки, що на момент розгляду справи № 910/15601/20 повноваження Фонду як ліквідатора АТ "Брокбізнесбанк" припинено;
- скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15, у якій зазначено: "...За змістом ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні...";
- скаржник наголошує, що Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступав його ліквідатором, а відповідно, в рамках чинного законодавства, не зобов`язаний виконувати судові рішення після ліквідації неплатоспроможного банку;
3) щодо невідповідності висновків судів правовим позиціям Верховного Суду:
- згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/22513/17, обставина невиконання банком грошового договірного зобов`язання з повернення пенсійних активів не перетворює таке договірне зобов`язання банку в деліктне зобов`язання його органу управління (повноваження якого виконує відповідач в особі уповноваженої особи) з відшкодування шкоди в розмірі цього грошового зобов`язання;
- у постанові від 26.05.2021 № 761/20963/17 Верховний Суд зазначав, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, який ліквідується, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження. Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є самостійною юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції, має свій окремий ідентифікаційний код юридичної особи та не може бути ототожненим з банком, керівник якого в особі ліквідатора подав до суду позовну заяву про стягнення збитків;
- відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб`єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов`язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво банку Фондом ґрунтується на приписах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
4) щодо порушення норм процесуального закону з підстав неповноти оцінки доказів та встановлення обставин:
- як встановлено судами у справі № 910/17010/17, зокрема, умови Договору № 1 від 13.05.2015 не покладають на Фонд жодних зобов`язань. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить жодної норми, яка б надавала підстави вважати, що у даному випадку Фонд виступає солідарним боржником за вказаним Договором.
- в оскаржуваному рішенні суд припустився вільного тлумачення рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 в справі № 910/17010/17, яке набрало законної сили 22.02.2018, оскільки кошти стягнуто з Банку як боржника за Договором про надання юридичних послуг № 1 від 13.05.2015.
- у справі № 910/17010/17 за позовом ФОП Саєнка В.В. до АТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 5 036 423,83 грн, Господарський суд міста Києва 28.11.2017 ухвалив рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018), яким позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з АТ "Брокбізнесбанк" на користь позивача 5 036 423,83 грн та 75 546,36 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог до Фонду про стягнення на користь позивача 5 036 423,83 грн відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи в частині позовних вимог до Фонду гарантування, господарський суд зазначив наступне: "... Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (відповідач-2 в справі № 910/17010/17) не є стороною укладеного між замовником та виконавцем Договору про надання юридичних послуг № 1 від 13.05.2015, і його умови не покладають на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб жодних зобов`язань..."
5) щодо відсутності складу цивільного правопорушення в діях Фонду:
- для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанови Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 3-72гс12, від 02.09.2014 у справі № 910/2023/13 (3-100сг14). Однак, ФОП Саєнком В.В. не доведено належними та допустимими доказами правових підстав для відшкодування збитків зі сторони Фонду ;
- висновок суду про те, що Фонд допустив втручання у мирне володіння майном - грошові кошти ФОП Саєнка В.В., які мали бути сплачені AT "Брокбізнесбанк" на користь позивача в цій справі, суперечить положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В порушення вимог пункту 5 частини другої статті 52 вказаного Закону, суд проігнорував, що уповноважена особа Фонду, залучаючи до роботи в процесі ліквідації за договорами інших осіб, здійснює розрахунок за рахунок коштів банку в межах кошторису витрат неплатоспроможного банку;
- у матеріалах справи № 910/7040/19 наявні докази, які свідчать про недостатність коштів для завершення ліквідаційної процедури, у зв`язку з чим уповноважена особа й звернулася до Фонду про ухвалення рішення Про затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів AT "Брокбізнесбанк" (згідно з яким Фондом затверджені зміни № 17 до переліку (реєстру вимог кредиторів AT "Брокбізнесбанк"), акцептованих уповноваженою особою Фонду та після внесених змін загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів збільшилась на 5 111 970,19 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
У відзиві ФОП Саєнко В.В., вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, просить суд залишити їх без змін, а касаційну скаргу Фонду - без задоволення.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/15601/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.08.2021.
У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 03.09.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/15601/20; призначено скаргу до розгляду на 29.09.2021 о 11:30 год.
29.09.2021 до Верховного Суду надійшла заява Фонду, в якій скаржник, з посиланням на норми статті 315 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить за результатами розгляду цієї справи вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У судовому засіданні 29.09.2021 Верховним Судом оголошено перерву у розгляді справи до 27.10.2021 о 11:20 год.
У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.10.2021.
Судове засідання 27.10.2021 відбулось за участі представників позивача та відповідача (скаржника), які надали пояснення у справі.
Установлені судами попередніх інстанції обставини справи
28.02.2014, на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ "Брокбізнесбанк".
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію цього банку - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного О.В. на період з 11.06.2014 до 10.06.2015 включно.
21.05.2015, на підставі частини 5 статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 103 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на 1 рік до 10.06.2016 включно.
02.06.2016 виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 896, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" на два роки до 10.06.2018 включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018) у справі № 910/17010/17 за позовом ФОП Саєнка В.В. до АТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" та ФГВФО про стягнення 5 036 423,83 грн позов задоволено частково, присуджено до стягнення з АТ "Брокбізнесбанк" з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь ФОП Саєнка В.В. 4 782 514,30 грн боргу; 64 965,47 грн 3% річних; 188 944,06 грн втрат від інфляції та 75 546,36 грн судового збору; у задоволенні позову до Фонду відмовлено повністю.
Означеним рішенням встановлено наступне:
1) 13.05.2015 АТ "Брокбізнесбанк" (замовник) і ФОП Саєнко В.В. (виконавець) уклали Договір, за умовами якого:
- замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язки за плату надавати замовнику послуги із стягнення заборгованості за кредитними договорами (пункт 2.1 Договору);
- завершенням надання послуг із стягнення заборгованості з боржника вважається: день зарахування коштів на рахунок замовника в повному обсязі; підписання сторонами відповідного додаткового договору про завершення надання послуг по відповідному боржнику (пункт 3.5 Договору);
- вартість послуг із стягнення заборгованості визначена у додатку 4 до Договору (пункт 5.1 Договору);
- сума винагороди виконавця розраховується у відсотках від всієї суми заборгованості боржника, що в повному обсязі надійшла на рахунок замовника, і сплачується лише по факту надходження всієї суми заборгованості боржника на відповідний рахунок замовника (пункт 5.2 Договору);
- замовник не сплачує виконавцю жодної винагороди за надання послуг згідно пунктів 5.1 - 5.2 Договору і разі відступлення замовником своїх прав за договором з боржником третій особі при відсутності рішення суду першої інстанції/рішення суду, яке набрало законної сили, про задоволення позовних вимог у частині стягнення боргу/звернення стягнення на предмет іпотеки та/або заставне майно (пункт 5.4 Договору в редакції додаткового договору від 16.06.2016 №3);
- Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.06.2016. Якщо за 5 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії Договору, дія Договору вважається продовженою за згодою обох сторін на 6 місяців (пункт 9.1 Договору в редакції додаткового договору від 03.11.2015 №1);
- Договір підписано уповноваженими особами, а саме, позивачем особисто, та від відповідача-1 - уповноваженою особою Куреним О.В., який діяв на підставі рішення Фонду від 11.06.2014 № 45, та скріплено печатками сторін;
2) факт надання ФОП Саєнко В.В. АТ "Брокбізнесбанк" послуг на суму 4 782 514,30 грн підтверджується такими документами:
- додатковими договорами про завершення надання послуг: від 20.03.2017 № б/н; від 28.03.2017 № б/н; від 20.03.2017 № б/н; від 28.03.2017 № б/н; від 14.04.2017 № б/н;
- актами про завершення надання послуг: від 20.03.2017 № б/н; від 28.03.2017 № б/н; від 20.03.2017 № б/н; від 28.03.2017 № б/н; від 14.04.2017 № б/н.
Також встановлено, що вказані документи підписані повноважними представниками сторін і скріплені печатками без зауважень.
03.04.2018, на виконання вказаного рішення, Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/17010/17.
Листом вих. № 01/14 від 08.05.2018, який отримано Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Міхно С.С. 08.05.2018 за вх. № 2088, ФОП Саєнко В.В. направив для виконання наказ Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 № 910/17010/17.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 та постановою Верховного Суду від 17.06.2020) у справі № 910/7040/19 за позовом ФОП Саєнка В.В. до ФГВФО, АТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним і скасовано рішення ФГВФО від 14.01.2019 № 67 "Про затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (згідно з яким Фондом затверджені зміни № 17 до переліку реєстру вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", акцептованих уповноваженою особою Фонду та після внесених змін загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів збільшилась на 5 111 970,19 грн та становить 11 163 649 241,69 грн за рахунок внесення до 7 черги акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк" вимог ФОП Саєнко В.В. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17), в іншій частині позовних вимог відмовлено, стягнуто з ФГВФО на користь ФОП Саєнка В.В. витрат по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
Зазначеним судовим рішенням встановлено наступне:
- 14.01.2019 відбулось засідання Виконавчої дирекції ФГВФО, на якому розглядалось питання щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк";
- за наслідками розгляду питання виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 67 "Про затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", згідно з яким Фондом затверджені зміни № 17 до переліку (реєстру) вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", акцептованих уповноваженою особою Фонду та після внесених змін загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів збільшиться на 5 111 970,19 грн та становитиме 11 163 649 241,69 грн;
- відповідно до відомостей з Протоколу засідання виконавчої дирекції № 005/19 від 14.01.2019 з питання щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", було встановлено, що збільшення 7 черги відбулось на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 по справі №910/17010/17 по ФОП Саєнко В.В., щодо включення суми боргу 4782514,30 грн, 3% річних - 64965,47 грн, втрат по інфляції - 188944,06 грн, судового збору - 75546,36 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів в сумі 5 111 970,19 грн. Після внесених змін загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів збільшиться на 5 111 970,19 грн та становитиме 11 163 649 241,69 грн;
- про включення ФОП Саєнко В.В. до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк" на підставі рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 14.01.2019 №67 позивача було повідомлено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Міхном С.С. листом від 17.01.2019 № 127 "Щодо виконання рішення суду у справі № 910/7010/17";
- судом встановлено, що заборгованість відповідача, встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/17010/17, виникла у період процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" та пов`язана з витратами на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень;
- отже, судом встановлено, що зобов`язання, які мають бути виконані відповідачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/17010/17, по-перше, виникли із договірних правовідносин після запровадження процедури ліквідації на забезпечення ліквідаційної процедури, по-друге, підпадають під категорію позачергових витрат відповідно до пункту 5 частини другої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позачергові грошові вимоги позивача внесено до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів без наявних законних підстав та протиправно затверджено зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", внаслідок чого прийнято протиправне та незаконне рішення виконавчої дирекції № 67 від 14.01.2019;
- а тому, позовні вимоги про визнання недійсним і скасування вище вказаного рішення ФГВФО від 14.01.2019 № 67 "Про затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк" підлягають задоволенню.
Водночас, 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10731110121000818 про державну реєстрацію припинення АТ "Брокбізнесбанк" як юридичної особи.
Обставини умисного, на думку позивача, невиконання з боку відповідача рішення суду, прийняття незаконного рішення виконавчої дирекції про включення у сьому чергу та ліквідація в цей момент юридичної особи боржника спричинило нанесення прямої майнової шкоди позивачу, в зв`язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом про стягнення з відповідача шкоди у сумі 5 111 970,19 грн, розмір якої встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога ФОП Саєнка В.В. до Фонду про стягнення майнової шкоди.
З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.
Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.
Нормами статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та осіб.
На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органів державної влади чи місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою їх особою.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
З метою вирішення питання можливості застосування до спірних правовідносин положень статей 1173, 1174 ЦК України, враховуючи зазначення позивачем у якості підстав позову, зокрема, прийняття незаконного рішення виконавчої дирекції Фонду, необхідним, у цьому випадку, є дослідження питання належності ФГВФО до органів державної влади.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пункті 30 постанови від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов`язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку.
Зміст норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні статті 1173 ЦК України незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер (правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 04.09.2019 у справі № 761/13013/16-ц).
З урахуванням наведених правових висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі до спірних правовідносин, які виникли між Фондом та ФОП Саєнком В.В., не можуть бути застосовані положення статей 1173, 1174 ЦК України, на які посилався позивач, оскільки у розумінні вимог чинного законодавства України, відповідач (ФГВФО) не є органом державної влади.
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та низці інших постанов, в тому числі тих, на які посилається скаржник).
Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги з посиланням на норми статей 1166, 1173 ЦК України, помилково не врахували висновку Верховного Суду про те, що Фонд не є органом державної влади у розумінні статті 1173 ЦК України, а тому дійшли помилкового висновку про можливість застосування норм цієї статті до спірних правовідносин.
Відтак, доводи скаржника про застосування судами норми статтей 1173, 1174 ЦК України, які не підлягали застосуванню, суд вважає частково обґрунтованими.
Оскільки за наведеними висновками Фонд не є органом державної влади, тому посилання суду першої інстанції на приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо втручання держави в право на мирне володіння майном Верховний Суд вважає недоцільним.
Разом з тим, на переконання Верховного Суду, помилкове посилання судів на норми статей 1173, 1174 ЦК України, окрім статті 1166 цього Кодексу, не призвело до ухвалення незаконних рішень, про що стверджує скаржник, з огляду на таке.
Ураховуючи неможливість застосування положень статей 1173, 1174 ЦК України до Фонду, для застосування у спірних правовідносинах такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; шкода; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Тож, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
При цьому, зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних (позадоговірних) зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди (аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц).
Тому, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача (пункт 7.8. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18).
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач пов`язує заподіяння йому шкоди саме з діями ФГВФО, стверджуючи, що останнім було прийнято неправомірне рішення № 67 від 14.01.2019 (в подальшому скасоване в судовому порядку), яким вимоги позивача на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17 було внесено до 7 черги акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", в той час, як такі вимоги підпадають під категорію позачергових витрат (про що вказав і Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі № 910/7040/19), і у зв`язку з прийняттям Фондом вказаного рішення № 67 від 14.01.2019 позивач не отримав грошові кошти, присуджені до стягнення на його користь судовим рішенням у справі № 910/17010/17.
Однак, за розглядом цієї справи суди не встановили обставин спростування відповідачем його вини у завданні ФОП Саєнку В.В. майнової шкоди внаслідок незаконних дій Фонду (протиправне та незаконне рішення виконавчої дирекції № 67 від 14.01.2019, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі № 910/7040/19), в результаті яких позивач не зміг реалізувати своє право на позачергове задоволення вимог щодо отримання коштів, сума яких визнана судом у справі № 910/17010/17.
Вказане підтверджується матеріалами справи, при чому у касаційній скарзі відповідачем не спростовано висновки судів щодо того, що позивачу завдано майнової шкоди, враховуючи завершення ліквідаційної процедури Банку, саме внаслідок прийняття виконавчою дирекцією Фонду рішення № 67 від 14.01.2019, яке в подальшому було оскаржене позивачем та визнане недійсним судовим рішенням у справі № 910/7040/19.
Водночас, у дослідженні питання доведення позивачем факту наявності шкоди та її розміру, неправомірності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, судами попередніх інстанцій встановлено, як зазначалось вище, наступні обставини (у їх хронології):
- 28.02.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ "Брокбізнесбанк". В подальшому виконавча дирекція Фонду приймала рішення про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк", а саме рішенням від 21.05.2015 № 103 - на 1 рік до 10.06.2016 включно, рішенням від 02.06.2016 № 896 - на два роки до 10.06.2018 включно;
- 13.05.2015 між АТ "Брокбізнесбанк" (замовник) і ФОП Саєнком В.В. (виконавець) було укладено Договір (підписаний уповноваженою особою Фонду - Куреним О.В. та, з іншої сторони, Саєнком В.В. особисто) про надання замовнику послуг із стягнення заборгованості за кредитними договорами;
- 28.11.2017 рішенням Господарського суду міста Києва від у справі № 910/17010/17 за позовом ФОП Саєнка В.В. до АТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію цього Банку та до Фонду про стягнення 5 036 423,83 грн, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково, стягнуто з АТ "Брокбізнесбанк" з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь позивача 4 782 514,30 грн боргу; 64 965,47 грн 3 % річних; 188 944,06 грн втрат від інфляції та 75 546,36 грн судового збору; у задоволенні позову до ФГВФО відмовлено повністю;
- 03.04.2018 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/17010/17;
- 08.05.2018 листом вих. № 01/14, який отримано Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" 08.05.2018 за вх. № 2088, позивачем скеровано для виконання наказ Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 № 910/17010/17;
- 10.10.2019 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7040/19 за позовом ФОП Саєнка В.В. до Фонду та до АТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановами апеляційного та касаційного господарських судів, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним і скасовано рішення Фонду від 14.01.2019 № 67, в іншій частині позовних вимог відмовлено;
- у вказаному рішенні у справі № 910/7040/19 судом встановлено, що зобов`язання, які мають бути виконані відповідачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17, по-перше, виникли із договірних правовідносин після запровадження процедури ліквідації на забезпечення ліквідаційної процедури, по-друге, підпадають під категорію позачергових витрат відповідно до пункту 5 частини другої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10731110121000818 про державну реєстрацію припинення АТ "Брокбізнесбанк" як юридичної особи.
Установлення судами наведених обставин свідчить про правомірність їх висновків щодо наступного:
- розмір завданої шкоди підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/17010/17;
- неправомірні дії Фонду полягають у прийнятті протиправного рішення від 14.01.2019 № 67, яке в подальшому було визнане недійсним та скасоване судовим рішенням у справі № 910/7040/19. Обставини неправомірності дій Фонду не підлягають доведенню в межах цього спору про відшкодування шкоди в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України;
- причинно-наслідковий зв`язок вбачається у тому, що заборгованість АТ "Брокбізнесбанк" перед позивачем (встановлена рішенням суду у справі № 910/17010/17) виникла у період процедури ліквідації Банку та пов`язана з витратами на оплату послуг осіб, залучених ФГВФО для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень, яка (заборгованість) підпадає під категорію позачергових витрат відповідно до пункту 5 частини другої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Однак, ці витрати не були сплачені на корись Саєнко В.В. до припинення АТ "Брокбізнесбанк", у зв`язку з прийняття протиправного та незаконного рішення виконавчою дирекцію Фонду № 67 від 14.01.2019 (визнаного недійсним та скасованого судовим рішенням у справі № 910/7040/19).
Таким чином, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини, які мають значення для справи та, за відсутності спростування відповідачем його вини у завданні ФОП Саєнку В.В. майнової шкоди внаслідок незаконних дій Фонду, дійшли правомірного висновку щодо наявності складу правопорушення у діях відповідача.
Тому, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, доводи скаржника про відсутність складу цивільного правопорушення в діях Фонду підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.
Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень частини другої статті 300 ГПК України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
З огляду на вищенаведене, помилкове посилання судів попередніх інстанцій на положення статтей 1173, 1174 ЦК України, окрім статті 1166 цього Кодексу, не призвело до ухвалення незаконних рішень та неправильного вирішення спору по суті, тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржених у цій справі судових рішень.
На переконання Верховного Суду, наявність запису про припинення банку не виключає можливості звернення будь-якою особою із позовною вимогою про відшкодування майнової шкоди, завданої цій особі неправомірними діями Фонду у процедурі ліквідації такого банку. Тому, касаційний суд відхиляє довід касаційної скарги про неправильне застосування статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що полягало, на думку скаржника, у залишенні поза увагою судами того факту, що на момент розгляду цієї справи повноваження Фонду як ліквідатора АТ "Брокбізнесбанк" припинено.
Щодо цього судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що доводи відповідача про те, що, з огляду на внесення 15.10.2019 до відповідного реєстру запису про припинення АТ "Брокбізнесбанк", вимоги кредиторів до банку, які були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними відповідно до статті 52 вказаного Закону, а повноваження Фонду як ліквідатора АТ "Брокбізнесбанк" - припиненими, підлягають відхиленню (доводи), оскільки позивач не є кредитором Банку, а є особою, залученою Фондом для забезпечення здійснення покладених на ФГВФО повноважень.
Також судами правомірно відхилено посилання відповідача на те, що Фонд не є стороною Договору про надання юридичних послуг, а Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить жодної норми, що Фонд є солідарним боржником за Договором, як і не є правонаступником АТ "Брокбізнесбанк", оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 5 111 970,19 грн, а не заборгованості за Договором.
Вказаним спростовуються аналогічні доводи, наведені Фондом у касаційній скарзі.
Оцінюючи доводи скаржника про недотримання судами правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, судова палата враховує, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц зазначено, що подібність правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
Відтак аргумент скаржника щодо невідповідності висновків судів правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/22513/17, згідно якої обставина невиконання банком грошового договірного зобов`язання з повернення пенсійних активів не перетворює таке договірне зобов`язання банку в деліктне зобов`язання його органу управління (повноваження якого виконує відповідач в особі уповноваженої особи) з відшкодування шкоди в розмірі цього грошового зобов`язання, є необґрунтованим та підлягає відхиленню.
При цьому, колегія суддів зауважує на неподібності правовідносин через відмінність фактичних обставин, оскільки у справі, що розглядається, підставами позовних вимог є не просто невиконання Банком (в особі Уповноваженої особи ФГВФО) грошового договірного зобов`язання, а відшкодування шкоди внаслідок неправомірності дій Фонду щодо не сплати на корись позивача до припинення АТ "Брокбізнесбанк" договірної заборгованості (яка підтверджена судовим рішенням та згідно вимог закону підпадає під категорію позачергових витрат у процедурі ліквідації банку), у зв`язку з прийняттям протиправного та незаконного рішення виконавчою дирекцію Фонду, що також підтверджено чинним судовим рішенням.
Доводи скаржника щодо застосування судами норм права без урахування інших правових позицій Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, є безпідставними та спростовуються наведеними вище у цій постанові висновками суду касаційної інстанції.
Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів, їх належності та допустимості, не відповідають встановленим обставинам справи та не приймаються до уваги судом, оскільки такі доводи зводяться до необхідності переоцінки судом касаційної інстанції доказів та встановлення інших обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 6 Конвенції, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Поряд з цим, ЄСПЛ у рішенні у справі "Проніна проти України" зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
З огляду на викладене, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.