ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 823/875/18
адміністративне провадження № К/9901/61667/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року (суддя Кульчицький С.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року (колегія суддів: Епель О.В., Губська Л.В., Карпушова О.В.,) у справі № 823/875/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною та скасування відмови відповідача, викладеної у листі від 13.11.2017 № 9854/6-17 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, орієнтованою площею 19,4660 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області за межами населеного пункту;
- зобов`язання відповідача прийняти рішення про передачу позивачу земельної ділянки в оренду;
- зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення на пізніше двох тижнів з дня набрання рішенням законної сили.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що, відмовляючи в задоволенні позову суди послались на редакцію ст. 134 ЗК України, яка втратила чинність, та помилково дійшли висновку, що право на оренду земельної ділянки буде надано ФГ "Іжко", а не громадянину ОСОБА_1 . Зазначає, що процедура відведення земельної ділянки в оренду ним була розпочата як фізичною особою, до створення фермерського господарства і відповідачем неодноразово відмовлено у затвердженні проекту землеустрою. Також вказав, що відмовлено у задоволенні затвердженні проекту землеустрою всупереч підставам, визначеним в ст. 186 ЗК України.
Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2018 відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 10.09.2014 позивачу як фізичній особі на підставі його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства та згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 10.09.2014 № 23-3240/14-14СГ, відповідно до ст.ст. 15-1, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, орієнтовною площею 19,4660 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області за межами населеного пункту.
На підставі та на виконання зазначеного наказу позивач замовив в землевпорядній організації ПП "Земекспертцентр" відповідний проект землеустрою.
На замовлення позивача ПП "Земекспертцентр" було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності площею 19,4660 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Кищенецької сільської ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області (з метою укладення договору оренди земельної ділянки) щодо земельної ділянки площею 19,4660 га, розташованої в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі 08.04.2016, якій присвоєно кадастровий номер 7123183000:02:002:0540, цільове призначення: для ведення фермерського господарства.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.07.2017 проведено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "ІЖКО". Керівник та підписант - ОСОБА_1, вид діяльності 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 у справі № 823/771/17, яка набрала законної сили 05.09.2017, визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки державної власності площею 19,4660 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в адмінмежах Кищенецької сільської ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки державної власності площею 19,4660 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області (за межами населеного пункту).
27.10.2017 на підставі та на виконання вказаного рішення суду позивачем було подано заяву, якою направлено проект землеустрою на затвердження відповідачем.
Листом від 13.11.2017 № 9854/6-17 відповідач повідомив позивача про відмову в затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з тим, що 27.07.2017 позивачем було зареєстровано фермерське господарство, порядок відведення земельних ділянок якому регулюється ст. 134 Земельного кодексу України у чинній редакції та передбачає необхідність дотримання процедури торгів.
Позивач, вважаючи неправомірними дії відповідача щодо відмови у затвердженні поданого ним проекту землеустрою, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент прийняття відповідачем рішення про відмову позивачу в затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки в оренду, позивачем вже було створено фермерське господарство "ІЖКО", яке набуло статусу юридичної особи, що зумовлює необхідність дотримання процедури відведення земельної ділянки шляхом проведення земельних торгів.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).
У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).
Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.10.2021 у справі № 610/1253/17-ц.
Відтак, зважаючи на наявність спеціальних норм, передбачених Законом № 973-IV, колегія суддів не приймає доводів касаційної скарги щодо невідповідності відмови у затвердженні проекту землеустрою ст. 186 ЗК України.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша - друга статті 3 Закону № 973-IV).
Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Зазначене дозволяє констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Аналіз наведених вище норм ЗК України та Закону № 973-IV дозволяє дійти висновку, що цільове отримання громадянином земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності є умовою та обов`язком такого громадянина (засновника) щодо створення фермерського господарства. Після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Отже, виділення земельної ділянки для громадянина (потенційного засновника фермерського господарства) є одним з етапів процесу створення фермерського господарства.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, орієнтовною площею 19,4660 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства надано ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 10.09.2014 № 23-3240/14-14СГ, тобто до створення позивачем Фермерського господарства "Іжко".
Судами встановлено, що на момент прийняття рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (13.11.2017) щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, позивачем вже було створено фермерське господарство "ІЖКО" (державна реєстрація 27.07.2017), та останнє вже набуло статусу юридичної особи, а тому подальше отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства відбувається у порядку, встановленому ст. 134 ЗК України.
Колегія суддів не приймає доводів касаційної скарги, що судами застосовано норму ст. 134 ЗК України в іншій редакції, ніж яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки вказане не призвело до неправильного вирішення спору.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому судові рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -