ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 804/5246/15
адміністративне провадження № К/9901/27522/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів Гімона М.М., Чумака С.Ю. від 05 вересня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник - Дніпродзержинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 02 грудня 2014 року №0028911701 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) всього в сумі 113917,50 грн., з яких 90046,00 грн. - основний платіж, 23871,50 грн. - штрафні санкції; від 18 лютого 2015 року №0009181701, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 95302,18 грн. за основним платежем та 23825,55 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що посадовими особами Інспекції проведено документальну планову перевірку ФОП з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої 10 листопада 2014 року складено акт №4715/488/04-03-17-01-25/ НОМЕР_1, у якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог: пункту 181.1 статті 181, пункту 183.4 статті 183, пунктів 203.1, 203.2 статті 203, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема, у зв`язку з: неподанням до органу державної податкової служби реєстраційної заяви за формою №1-ПДВ не пізніше 10 числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених ПК України; неоподаткуванням ПДВ здійснених поставок у період з 11 січня 2012 року по 09 вересня 2012 року, внаслідок чого занижено сплату ПДВ до бюджету у сумі 90047,00 грн.; неподанням податкових декларацій з ПДВ за лютий 2012 року (з урахуванням січня 2012 року), березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року; заниженням зобов`язання зі сплати орендної плати за землю на суму 109964,10 грн.
Така позиція контролюючого органу у акті перевірки обґрунтована тим, що відповідно до пункту 183.4 статті 183 ПК України на позивача з моменту переходу з 01 січня 2012 року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему почали розповсюджуватись вимоги щодо обов`язкової реєстрації платником ПДВ, тому остання була зобов`язана до 10 січня 2012 року подати до податкового органу реєстраційну заяву платника ПДВ, однак у періоді з січня 2012 року по 06 вересня 2012 року така заява ФОП подана не була (відповідне свідоцтво платника ПДВ видано лише 07 вересня 2012 року згідно поданої заяви від 04 вересня 2012 року за №12659/П), відтак з 11 січня 2012 року по 06 вересня 2012 року здійснювані ФОП операції з постачання товарів/надання послуг мали оподатковуватися ПДВ й, як наслідок, подаватися звітність з цього податку; оскільки у вказаному періоді дохід від продажу товарів (робіт, послуг) склав 450235,00 грн., то позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 90046,00 грн.
Крім того перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду ФОП, користуючись земельними ділянками за договорами оренди, договорами на право тимчасового користування землею, укладеними із Дніпродзержинською міськрадою, декларувала та сплачувала орендну плату, розмір якої розраховувала за коефіцієнтами та нормативно-грошовою оцінкою, які діяли до 01 липня 2011 року, та без врахування рішення Дніпродзержинської міської ради від 15 грудня 2010 року №07-02/VI "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ", яким з 01 липня 2011 року затверджено базову вартість земель міста в сумі 202,37 грн. за 1 кв.м., а також рішень Дніпродзержинської міської ради від 27 травня 2011 року №116-08/У1 та від 25 червня 2012 року №475-24/VІ "Про плату за землю", якими встановлено коефіцієнт для розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки, розпорядниками яких є Дніпродзержинська міська рада, на рівні трикратного розміру земельного податку.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, а також прийнятого в порядку адміністративного оскарження рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 18 лютого 2015 року, податковим органом сформовані оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року позов задоволено в повному обсязі; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції мотивував останнє вчиненням позивачем необхідних дій для реєстрації платником ПДВ, а тому виходив із відсутності правових підстав для притягнення особи до відповідальності за ненарахування та/або несплату податку до бюджету, так як вона виконала передбачений законодавством обов`язок. Крім того дійшов висновку про протиправність збільшення грошового зобов`язання зі слати орендної плати з фізичних осіб, адже розрахунок такого здійснено без врахування пільг, встановлених рішеннями міськради.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2014 року №0028911701 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 1360,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд, постановляючи рішення, по суті зазначив, що, враховуючи вимоги пункту 183.10 статті 183 ПК України, позивач, як особа, яка підлягала обов`язковій реєстрації як платник податку з січня 2012 року та не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву (до відділу адміністрування податків з фізичних осіб відповідна заява ФОП за формою 1-ПДВ у період з січня 2012 року по 06 вересня 2012 року не надходила), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, тому висновки податкового органу про заниження ФОП у період з 11 січня 2012 року по 09 вересня 2012 року суми ПДВ є обґрунтованими. Водночас зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2014 року №0028911701 не містить посилання на пункт 120.1 статті 120 ПК України, відповідно до якого відповідачем визначено суму штрафних санкцій за неподання податкових декларацій з ПДВ у відповідні звітні періоди з лютого 2012 року по вересень 2012 року в розмірі 1360 грн., тому таке рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність донарахування позивачу грошових зобов`язань з орендної плати за землю, зазначивши, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та незалежно від умов договору оренди не може бути меншим визначеного цією нормою мінімального платежу; при цьому визнав безпідставним посилання ФОП на передбачені рішеннями Дніпродзержинської міської ради пільги щодо сплати земельного податку, адже спірним у даній справі є питання правомірності нарахування грошових зобов`язань з орендної плати за земельну ділянку, що не є тотожним платежем.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного її розгляду, просила його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилається на помилковість висновку апеляційного суду про відсутність доказів подання ФОП у період з січня 2012 року по 06 вересня 2012 року до контролюючого органу заяви про реєстрацію платником ПДВ за формою 1-ПДВ, адже такі заяви неодноразово були подані позивачем до Інспекції, а саме 09 січня 2012 року, 20 січня 2012 року, 06 серпня 2012 року та 06 вересня 2012 року, що також підтверджується відмітками Інспекції на супровідних листах до таких документів про отримання останніх. Також стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; далі - КАС України), прийнявши до уваги витяг з електронної реєстрації вхідної кореспонденції податкового органу, який не було надано до суду першої інстанції, у своєму рішенні не зазначив поважних причин, за яких такий доказ не міг бути наданий до суду першої інстанції.
Що ж стосується питання збільшення ФОП грошового зобов`язання зі слати орендної плати з фізичних осіб, то вважає, що апеляційний суд неправильно застосував відповідні норми матеріального права, які врегульовують питання плати за землю, адже, на думку позивача, згідно положень пунктів 286.5, 286.6 статті 286 ПК України саме контролюючі органи наділені повноваженнями нараховувати фізичним особам орендну плату за земельну ділянку шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення до 01 липня звітного року, тому висновок Інспекції про заниження ФОП податкового зобов`язання й, тим більше, наявність підстав для застосування штрафних санкцій у зв`язку із цим є безпідставним. Також стверджує, що про незаконність податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов`язання свідчить й те, що при обрахунку розміру орендної плати контролюючим органом не враховано встановлені органом місцевого самоврядування пільги по сплаті плати за землю.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Справу передано до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ ПК України.
Так, для цілей оподаткування ПДВ платниками податку є особи, перелік яких встановлений підпунктом 14.1.139 пункту 14.1. статті 14 розділу І та пунктом 180.1 статті 180 ПК України, зокрема, будь-яка особа, що підлягає реєстрації як платник податку.
Статтями 181 та 182 розділу V ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника податку може здійснюватися як за добровільним рішенням особи, так і обов`язковому порядку.
За правилами, передбаченими пунктом 181.1 статті 181 ПК України (у відповідній редакції), у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Як визначено пунктами 183.1, 183.2 статті 183 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
При цьому пунктом 183.4 статті 183 ПК України встановлено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №1340/4383/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що обрахування граничного обсягу оподатковуваних операцій, з досягненням якого пов`язується обов`язок зареєструватись платником ПДВ, а також обов`язок з його сплати та подання звітності особою, яка є платником єдиного податку, здійснюється з часу переходу на загальну систему оподаткування, оскільки до цього часу ця особа звільнена від сплати ПДВ; тобто для визначення наявності обов`язку реєстрації платником ПДВ та подання звітності з такого податку суми, отримані від здійснення операцій під час перебування на спрощеній системі оподаткування, не враховуються.
Встановлені судами обставини у справі свідчать про те, що в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року ФОП здійснювала господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, була платником єдиного податку.
Недотримання встановлених законодавством умов для перебування на спрощеній системі оподаткування суди у ході розгляду справи не встановили і відповідач не посилався на такі обставини у ході проведеної перевірки та під час розгляду справи.
Починаючи з 01 січня 2012 року і по 31 грудня 2013 року ФОП здійснювала діяльність на загальній системі оподаткування.
Порушення ж ФОП вимог законодавства, що призвело до заниження відповідних грошових зобов`язань зі сплати ПДВ, як вже зазначалося вище, відповідач, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, пов`язував саме із тим, що з моменту переходу з 01 січня 2012 року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему на підприємця в силу приписів пункту 183.4 статті 183 ПК України почали розповсюджуватись вимоги щодо обов`язкової реєстрації платником ПДВ, як наслідок, остання була зобов`язана до 10 січня 2012 року подати до податкового органу реєстраційну заяву платника ПДВ та з січня 2012 року здійснювати операції з постачання товарів/надання послуг з оподатковуванням їх ПДВ та, відповідно, формувати показники податкового обліку з урахуванням особливостей, встановлених для платників такого податку.
Проте такий висновок відповідача та суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні згаданих норм матеріального та не відповідає правовій позиції, яку сформував Верховний Суд.
Визнаючи необґрунтованими доводи позивача про невчинення нею порушення законодавства з питань оподаткування ПДВ, апеляційним судом не було з`ясовано моменту досягнення позивачем з часу переходу на загальну систему оподаткування (з 01 січня 2012 року) обсягу операцій з поставки товарів (послуг) сукупно на суму 300000 грн. (без урахування ПДВ), з якого у ФОП виник обов`язок зареєструватись платником ПДВ, оподатковувати поставки товарів (послуг), сплачувати (перераховувати) податок до бюджету; не перевірено правильності визначення відповідачем бази оподаткування операцій, здійснюваних підприємцем після виникнення обов`язку зареєструватись платником ПДВ.
Як наслідок, не перевірено законність і обґрунтованість здійсненого Інспекцією розрахунку відповідних грошових зобов`язань зі сплати ПДВ, що свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції про необґрунтованість частини заявлених ФОП позовних вимог.
Не можна визнати й обґрунтованими твердження суду апеляційної інстанції, що відсутність на супровідних листах до заяв позивача від 09 січня 2012 року та 20 січня 2012 року номерів вхідної кореспонденції Інспекції свідчить про неподання таких заяв ФОП до контролюючого органу, адже у ході розгляду справи не було встановлено та не наведено обставин, за яких проставлені на відповідних супровідних листах відбитки штемпелю ДПІ у м. Дніпродзержинську із зазначенням дати отримання та підпису особи є неналежними доказами подання та, відповідно, прийняття документів.
Слід також зазначити, що у відповідності до другої та третьої частин статті 195 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Тобто у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не були предметом правової оцінки в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене положення було закріплене в КАС України з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні у них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Проте судом апеляційної інстанції таких положень дотримано не було й, як наслідок, прийнявши до уваги витяг з електронної реєстрації вхідної кореспонденції податкового органу, який не було надано до суду першої інстанції, у своєму рішенні не зазначив поважних причин, за яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції.
Підсумовуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість частини заявлених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02 грудня 2014 року №0028911701 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з ПДВ є передчасним та таким, що зроблений з неповним з`ясуванням всіх обставин справи.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі. Усунення таких недоліків можливе лише у разі повторного перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02 грудня 2014 року №0028911701, а справа у відповідній частині - направленню до цього суду на новий розгляд, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Що ж стосується питання збільшення ФОП грошового зобов`язання зі слати орендної плати з фізичних осіб, слід зазначити таке.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже ПК України визначив обов`язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Базою оподаткування земельним податком, зокрема, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).
Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
У відповідності ж до пункту 286.5 статті 286 цього Кодексу нарахування фізичним особам сум податку (у тому числі й орендної плати) проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Отже податкову декларацію із земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності подають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які самостійно обчислюють суму податкового зобов`язання на підставі даних державного земельного кадастру, а нарахування сум плати за землю фізичним особам здійснюють податкові органи.
Таку правову позицію вже висловлював Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 червня 2021 року у справі №П/811/656/16.
Наведене спростовує викладені у касаційній скарзі твердження позивача про відсутність у ФОП обов`язку по обчисленню суми податку і поданні відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкової декларації на поточний рік. При цьому пунктом 286.2 статті 286 ПК України закріплено обов`язок платника земельного податку (юридичної особи, ФОП) подавати дані державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку землі разом із першою декларацією та у разі зміни такої оцінки.
У даному випадку підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 лютого 2015 року №0009181701 стали викладені у акті перевірки висновки Інспекції про те, що ФОП в порушення пунктів 288.1, 288.5 статті 288 ПК України занизила суму орендної плати у періоді, що перевірявся, оскільки не нарахувала податкові зобов`язання з урахуванням нової нормативної грошової оцінки землі, затвердженої рішенням Дніпродзержинської міської ради від 15 грудня 2010 року №07-02/VI "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ", яким з 01 липня 2011 року затверджено базову вартість земель міста в сумі 202,37 грн. за 1 кв.м., а також рішень Дніпродзержинської міської ради від 27 травня 2011 року №116-08/У1 та від 25 червня 2012 року №475-24/VІ "Про плату за землю", якими встановлено коефіцієнт для розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки, розпорядниками яких є Дніпродзержинська міська рада, на рівні трикратного розміру земельного податку.
Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність у позивача обов`язку по сплаті орендної плати у розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, положення якого є спеціальними і підлягають застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі, й, як наслідок, про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 лютого 2015 року №0009181701 вимогам закону та відсутності підстав для його скасування.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними посилання позивача на рішення Дніпродзержинської міської ради від 27 травня 2011 року №116-08/VI та від 25 червня 2012 року №475-24/ VI, якими передбачено пільги щодо сплати земельного податку, адже спірним у даній справі є питання правомірності нарахування грошових зобов`язань з орендної плати за земельну ділянку, що не є тотожним платежем.
В контексті наведеного слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №308/12216/15-а сформулював правовий висновок про те, що ПК України не містить положень, які б надавали право органу місцевого самоврядування в межах встановлення розміру плати за землю надавати пільги щодо орендної плати, оскільки розмір та умови внесення останньої установлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 288.5 статті 288 ПК України (який визначає граничні межі річної суми орендної плати). Місцева рада наділена повноваженнями встановлювати пільгу лише щодо сплати земельного податку.
Відтак рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 лютого 2015 року №0009181701 ґрунтується на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.
Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції (в частині справляння орендної плати), не спростовують та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд