ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 360/1849/19
адміністративне провадження № К/9901/31906/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 360/1849/19
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26.07.2019, ухвалене у складі головуючого судді Секірської А.Г., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 23.04.2019 Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Лисичанськвугілля" (далі - ПАТ "Лисичанськвугілля") 8 437 072,66 грн адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік та 35 435,68 грн пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період до 22.04.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідач здійснив не всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки для виконання нормативу робочих місць для таких осіб, роботодавець має: брати активну участь у всіх заходах, що проводить державна служба зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю; забезпечувати для осіб з інвалідністю робочі місця з відповідною оплатою праці з урахуванням професійно-кваліфікаційного складу безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості; здійснювати підбір робочого місця працівникам на підприємстві, де настала інвалідність; приймати на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій за працевлаштуванням; пристосовувати робочі місця для осіб з інвалідністю з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю; у разі необхідності створювати спеціальні робочі місця за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів; здійснювати замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з необхідними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю; брати участь у ярмарках вакансій, презентаціях професій, зустрічах з метою вирішення проблем та обговорення перспектив працевлаштування осіб з інвалідністю.
2. Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 26.07.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. 13.11.2019 Відділення Фонду подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. Верховний Суд ухвалою від 20.11.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
5. 05.12.2019 до суду касаційної інстанції надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 08.02.2020, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Суди встановили, що ПАТ "Лисичанськвугілля" зареєстровано у Відділенні Фонду 04.02.2009; має відокремлені підрозділи: ВП "Управління по забезпеченню та збуту продукції"; ВП "Шахта Привільнянська"; ВП "Шахта імені Г.Г. Капустіна"; ВП "Шахта імені Д.Ф. Мельникова"; ВП "Шахтобудівельне управління"; ВП "Автобаза"; ВП "Інформаційно-обчислювальний центр"; ВП "Навчально-курсовий комбінат"; ВП "Вузол виробничо - технологічного зв`язку"; ВП Санаторій-профілакторій "Привілля"; ВП "Шахта Новодружеська".
16.01.2019 ПАТ "Лисичанськвугілля" подало до Відділення Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 3663 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 65; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XII) - 147.
Відокремлені підрозділи ПАТ "Лисичанськвугілля" протягом 2018 року подавали до Лисичанського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Листом від 22.01.2019 № 03-10/55 Відділення Фонду звернулося до ПАТ "Лисичанськвугілля", в якому просило своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році до 15 квітня 2019 року, не допускаючи нарахування пені та звернення до суду за примусовим стягненням боргу.
За несвоєчасну сплату ПАТ "Лисичанськвугілля" адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік Управління Фонду нараховало пеню за період із 16.04.2019 по 22.04.2019 в сумі 35 435,68 грн.
Позивач вважаючи, що ПАТ "Лисичанськвугілля" не вжило всіх заходів протягом 2018 року для виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вакансій, подавав до Відділення Фонду звітність за встановленою формою. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. У касаційній скарзі позивач посилається на помилкове неврахування судами попередніх інстанцій вимог статті 19 Закону № 875-XII, зокрема невжиття відповідачем всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки на відповідача покладено обов`язок не тільки щодо створення робочих місць для інвалідів, інформування про наявність вільних робочих місць, але й щодо самостійного здійснення працевлаштування шляхом пошуку безробітних осіб з інвалідністю.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, виходить із наступного.
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон № 875-XII.
13. Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
14. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
15. При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
16. Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
17. Так, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
18. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.
19. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
20. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
21. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
22. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом "Про зайнятість населення" та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
23. Водночас обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
24. Аналогічна позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.05.2021 у справі № 260/554/19.
25. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій, структурні підрозділи ПАТ "Лисичанськвугілля" протягом 2018 року систематично, щомісячно подавали до Лисичанського міського центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
27. Крім того, фактів відмови у працевлаштуванні особам з інвалідністю зі сторони ПАТ "Лисичанськвугілля" та його структурних підрозділів у 2018 році не було (основною причиною неукомплектування вакансій є: підземна група - важкі та шкідливі умови праці, відмови за станом здоров`я та у зв`язку з нестабільною виплатою заробітної плати по всім іншим вакансіям). ПАТ "Лисичанськвугілля" запрошувалось до участі у ярмарках вакансій для людей з інвалідністю, які проводив центр зайнятості 22.02.2018, 03.12.2018, оскільки його структурні підрозділи протягом 2018 року мали вакансії для осіб з інвалідністю.
28. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.
29. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій.
30. З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
31. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 13.05.2021 у справі № 260/554/19.
32. З урахуванням наведеного, колегія судді погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
33. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
34. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
35. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
37. За правилами частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд