ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 826/9995/18
адміністративне провадження № К/9901/35456/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/9995/18
за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2019, ухвалене у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів Васильченко І.П., Літвінової А.В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 27.06.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати протиправною бездіяльність Національного банку України (далі - НБУ) щодо нездійснення банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") щодо фактів, які можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників, а саме: встановлення процентної ставки - 0% або припинення нарахування процентів за депозитними вкладами по рахунках, на видаткову частину яких накладений арешт, та щодо незастосування до ПАТ "Державний ощадний банк України" заходів впливу, передбачених статтею 73 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон № 2121-III), адекватно зазначеному порушенню; зобов`язати НБУ здійснити банківський нагляд за діяльністю ПАТ "Державний ощадний банк України" щодо зазначених фактів та застосувати до ПАТ "Державний ощадний банк України" вказані заходи впливу.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що встановлення ПАТ "Державний ощадний банк України" по її строкових вкладах процентної ставки у розмірі 0% річних є зловживанням та грубим порушенням норм Закону № 2121-III, тому НБУ необґрунтовано відмовило у задоволенні її скарги про захист інтересів вкладника та дійшло помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування банківського нагляду.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 09.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. 17.12.2019 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. Верховний Суд ухвалою від 26.12.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
5. 13.01.2020 та 14.01.2020 до суду касаційної інстанції надійшли відзиви на вказану касаційну скаргу, в яких НБУ та ПАТ "Державний ощадний банк України" просять залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 08.02.2020, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Суди встановили, що 26.06.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір № 239/К на вклад "Комбінований" на ім`я фізичної особи.
Згідно з пунктом 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти строком на 18 місяців, днем повернення Депозиту є 26.12.2014. Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється в розмірі 19% річних. Відповідно до пункту 1.3. сплата процентів за користування Депозитом здійснюється щомісячно. Відповідно до пункту 2.3. нараховані до сплати проценти обліковуються окремо і до суми Депозиту не приєднуються. Пунктом 2.8. Договору визначено, що після закінчення строку, вказаного в пункті 1.1 Договору, Договір автоматично подовжується щоразу на строк, вказаний у пункті 1.1. Договору, за ставкою, яка діятиме в Банку на момент подовження відповідно до Договору.
ПАТ "Державний ощадний банк України" нараховувало позивачці проценти за цим договором до 25.07.2014 включно, відомості щодо нарахування процентів із 26.07.2014 відсутні.
30.07.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір № 56/Д на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи.
Згідно з пунктом 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти строком на 12 місяців 10 днів. Днем повернення депозиту є 09.08.2014. Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється у розмірі 9% річних. Відповідно до пункту 1.3. сплата процентів за користування депозитом зокрема здійснюється щомісячно. Згідно з пунктом 2.3. Договору у разі зберігання Депозиту строком понад 3 місяців та при сумі Депозиту у розмірі від 5 000,00 доларів виплата процентів здійснюється шляхом приєднання до залишку Депозиту.
ПАТ "Державний ощадний банк України" нараховувало позивачці проценти за цим договором до 14.07.2014 включно, із 14.07.2014 - розпорядженням від 14.07.2014 № 19 встановило щодо діючих строкових вкладах, на які накладено арешт, процентну ставку у розмірі 0% річних.
Підставою для встановлення цієї ставки стала ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23.05.2014 у справі № 757/13052/14-к про накладення арешту на вклад за договором.
24.11.2017 позивачка звернулася до НБУ зі скаргами на дії ПАТ "Державний ощадний банк України", в яких, посилаючись на протиправну зміну в односторонньому порядку умов укладених договорів та встановлення процентної ставки за вкладом у розмірі 0% річних, просила застосувати до ПАТ "Державний ощадний банк України" передбачені статтею 73 Закон № 2121-III заходи впливу.
Листом від 27.12.2017 № 20-0009/86559 відповідач повідомив позивачку про відсутність правових підстав для проведення перевірки та застосування до ПАТ "Державний ощадний банк України" передбачених статтею 73 Закон № 2121-III заходів впливу.
Вважаючи бездіяльність НБУ протиправною, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив, зокрема з того, що проведення перевірки ПАТ "Державний ощадний банк України" за запитом позивача чинним законодавством не передбачено; відповідно до статті 4 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - Закон № 679-XIV) НБУ не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання; до передбачених статтями 6, 7 Закону № 679-XIV функцій НБУ не входить вирішення спорів, що виникають з договірних відносин між банком та клієнтом; спірні правовідносини пов`язані з неналежним виконанням ПАТ "Державний ощадний банк України" договірних відносин, спір щодо яких був предметом розгляду в цивільній справі № 757/37160/17.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо: відсутності підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ "Державний ощадний банк України"; виникнення спірних правовідносин із договірних відносин; виключних повноважень відповідача приймати відповідні рішення. Окрім того, скаржниця зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 26.11.2018 у справі № 757/37156/17-ц скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2018 та прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позову, яким ПАТ "Державний ощадний банк України" зобов`язано виконати умови договору № 56/Д на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи від 30.07.2013, укладеного між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1, шляхом поновлення нарахування процентів за ставкою 9 % річних за період із 15.07.2014 року до 09.08.2014 (Верховний Суд постановою від 22.05.2019 постанову апеляційного суду залишив без змін).
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, виходить із наступного.
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. За правилами пункту 1 частини другої статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
13. Правовою підставою діяльності НБУ у сфері банківського регулювання та нагляду є Закон № 679-XIV та Закон № 2121-III.
14. Пунктом 8 частини першої статті 7 Закону № 679-XIV однією з функцій НБУ визначено здійснення банківського регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.
15. За правилами статті 4 Закону № 2121-III НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
16. Зі змісту статті 67 Закон № 2121-III і статті 55 Закону № 679-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видно, що метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
17. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац 5 статті 1 Закону № 679-XIV).
18. За змістом статті 67 Закон № 2121-III (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
19. Інспекційна перевірка банку - форма здійснення банківського нагляду уповноваженими Національним банком України особами безпосередньо у банку (стаття 2 Закону № 2121-III).
20. Відповідно до частин першої-третьої статті 71 Закону № 2121-III кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.
Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.
21. Процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, врегульовано Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 276 (далі - Положення № 276).
22. За правилами пункту 1.8. Положення № 276 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національний банк має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, зокрема, є: виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу статистичної звітності) суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів; виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності; зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови ради та/або голови правління банку; набуття банком статусу спеціалізованого; надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення; надходження повідомлення від банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) або виявлення фактів початку такої діяльності без повідомлення Національного банку; звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України; ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки; необхідність перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки про перевірку/звіту про інспектування; віднесення банку до категорії проблемних; надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) до Національного банку про виявлені ФГВФО порушення банками вимог законодавства України; надходження повідомлення від ФГВФО до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного/перехідного банку у зв`язку з необхідністю підтвердження приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
23. За правилами статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.
24. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що банк може бути об`єктом планової (не частіше одного разу на рік), або позапланової перевірки (у випадках, передбачених Положенням № 276), за результатами якої можуть бути застосовані передбачені статтею 73 Закону № 2121-III заходи впливу.
25. Суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність обґрунтованих підстав для проведення перевірки ПАТ "Державний ощадний банк України" за запитом позивачки, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування до ПАТ "Державний ощадний банк України" передбачених статтею 73 Закону № 2121-III заходів впливу.
26. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
27. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
29. За правилами частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд