ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.001886
адміністративне провадження № К/9901/1600/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Мричко Н.І. від 29.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Довгополова О.М., суддів: Гудими Л.Я., Шинкар Т.І. від 19.11.2019
у справі № 1.380.2019.001886
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу і припису,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якому просив: визнати протиправними та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 0698/460/НД/АВ/ФС-2 від 22.03.2019, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190,00 грн; визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень № ЛВ 0698/460/АВ/П від 19.02.2019.
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень № ЛВ 0698/460/АВ/П від 19.02.2019; визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ0698/460/НД/АВ/ФС-2 від 22.03.2019; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 3 172 гривень 91 копійка.
3. 13.01.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 19.10.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 08.02.2019 №0255-П та направлення на проведення перевірки від 08.02.2019 №0255 проведено інспекційне відвідування (невиїзне інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю.
7. 11.02.2019 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування та вимогу № ЛВ0698/460/НД/ЛД про надання у строк до 18.02.2019 12:00 год. документів, а саме: копії виписки або довідки з Єдиного державного реєстру та наказу про прийняття керівника та бухгалтера, їх посадових інструкцій; копій документів, що стосуються укладення трудових відносин, табелів обліку робочого часу, копій документів, які підтверджують нарахування та виплату заробітної плати, копій правил внутрішнього трудового розпорядку, копій штатних розписів, копій документів, що стосуються звільнення, переведення, відряджень, відпусток працівників, копій звітів ЄСВ за період з січня 2017 року до сьогодні, копій цивільно-правових угод.
8. Наказом № 0319/1-П від 13.02.2019 внесено зміни до пункту 1 наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 08.02.2019 № 0255-П в частині перенесення термінів та перенесено термін проведення інспекційного відвідування на період з 18.02.2019 - 19.02.2019.
9. Результати інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 викладені в акті інспекційного відвідування від 19.02.2019 № ЛВ0698/460/НД/АВ.
10. Також винесено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ0698/460/АВ/П від 19.02.2019.
11. Не погоджуючись із висновками інспекційного відвідування, позивач 07.03.2019 подав зауваження до акта інспекційного відвідування від 19.02.2019 № ЛВ0698/460/НД/АВ та скаргу на припис про усунення виявлених порушень від 19.02.2019 № ЛВ0698/460/АВ/П.
12 За результатами розгляду справи про накладення штрафу, посадовими особами ГУ Держпраці у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № 0698/460/НД/АВ/ФС - 2 від 22.03.2019, якою встановлено порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015, а саме в частині допуску ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу.
13. Не погоджуючись із зазначеними постановою та приписом, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що заходи контролю проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а викладені в акті перевірки обставини не відповідають обставинам справи. За адресою: АДРЕСА_1 позивач не здійснює господарської діяльності та не має жодного відношення до описаних порушень щодо допуску до роботи осіб без оформлення трудового договору.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач здійснює господарську діяльність за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, а тому жодного відношення до адреси: АДРЕСА_1 та допуску до роботи ОСОБА_2 не має. За адресою: АДРЕСА_1 жодного торгового приміщення немає. Оскільки відповідач не довів факту порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", суди дійшли висновку про невідповідність оскаржуваних рішень вимогам, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
17. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано, що позивачем під час проведення інспекційного відвідування не надано документів, які б свідчили про належне оформлення трудових відносин позивача з ОСОБА_2 . Також не відповідають дійсності висновки судів щодо нездійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 . Також законним є винесений позивачу припис про усунення порушень об`єктом відвідування, оскільки у такому зазначені актуальні на час його прийняття порушення трудового законодавства, допущені ФОП ОСОБА_1 . Помилковими є висновки судів щодо порушення відповідачем пункту 18 Порядку № 295.
18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, відповідно до положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
24. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
25. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
26. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
27. На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі також - Порядок № 295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
28. Колегія суддів враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.
29. Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
30. Зважаючи на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
31. З огляду на викладене, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
32. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18.
33. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
34. Пунктом 10 Порядку №295 передбачено, що тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
35. Відповідно до пункту 16 Порядку №295 у разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.
36. Згідно з пунктом 18 Порядку № 295 у разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об`єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.
37. Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу № 0255-П від 08.02.2019, направлення № 0255 від 08.02.2019, наказу № 0319/1-П від 13.02.2019, ГУ Держпраці у Львівській області скерувало службових осіб для проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 за адресами: юридична адреса: АДРЕСА_4 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_7 .
39. Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, за адресою: АДРЕСА_8 знаходиться аптека, а за адресою: АДРЕСА_8 - приватний будинок. Торгове приміщення (магазин), що спеціалізується на роздрібній торгівлі та щодо якого проводилося фактично інспекційне відвідування, знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .
40. Під час здійснення інспекційного відвідування відповідачем установлено, що в магазині перебувала ОСОБА_2, яка стажується приблизно з двадцятих чисел січня 2019 року без укладення трудового договору. Крім того, ОСОБА_2 повідомила, що працює п`ять робочих днів з можливим виходом в суботу та неділю.
41. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції встановив, що станом на дату проведення інспекційного відвідування торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_8 не перебувало в оренді позивача, а саме відповідно до договору оренди від 01.10.2018 ФОП ОСОБА_1 орендував торгове приміщення за адресою: АДРЕСА_9 з 01.10.2018 по 31.12.2018.
42. Відповідно до договору оренди від 15.01.2019 приміщення за адресою: АДРЕСА_9 орендує фізична особа - підприємець ОСОБА_3 . Строк дії вказаного договору до 31.01.2020.
43. ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір про надання послуг від 11.02.2019, згідно з пунктом 1.1 якого ФОП ОСОБА_3 (замовник) доручає, а ОСОБА_2 (виконавець) бере на себе зобов`язання надавати послуги з проведення сортування та розпаковки/упаковки сезонного товару; викладки товару та розпаковки/упаковки сезонного товару; прибирання внутрішніх приміщень та зовнішнього прибирання. Строк дії договору з 11.02.2019 по 28.02.2019, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії цього договору - до повного їх виконання.
44. Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2019 у період з 11.02.2019 по 28.02.2019 виконавцем надані, а замовником прийняті послуги. Загальна вартість вказаних послуг складає 700 гривень 00 копійок.
45. Згідно з розпискою про отримання винагороди за надані послуги від 28.02.2019 на виконання умов договору про надання послуг від 11.02.2019 та акта прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2019 підтверджено отримання ОСОБА_2 винагороди за надані послуги у повному обсязі.
46. З огляду на наведене, судом першої інстанції встановлено, що станом на дату проведення інспекційного відвідування у магазині за адресою: АДРЕСА_9 перебувала ОСОБА_2, яка відповідно до умов договору про надання послуг від 11.02.2019, укладеного з ФОП ОСОБА_3, виконувала вказані у ньому доручення.
47. Також судом першої інстанції встановлено, що порушення вимог частини другої статті 30 Закону України "Про оплату праці" стосується ОСОБА_2, однак оскільки ця особа надавала послуги згідно з договором від 11.02.2019, укладеним з іншим суб`єктом підприємницької діяльності, таке порушення не стосується господарської діяльності позивача.
48. Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що відповідач в оскаржуваному приписі вказує на порушення позивачем, які полягали у допуску до роботи ОСОБА_4 без укладення трудового договору, однак будь-які докази того, що ФОП ОСОБА_1 допускав до роботи вказану особу, у матеріалах справи відсутні.
49. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, в частині незгоди з вищевикладеним, оскільки такі спрямовані на переоцінку доказів у справі і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судів попередніх інстанцій щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Водночас колегія суддів погоджується з доводами відповідача про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення ним положень пункту 18 Порядку №295 під час проведення інспекційного відвідування, з огляду на наступне.
51. Як установлено судами попередніх інстанцій, 11.02.2019 уповноваженою особою відповідача складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, а також складено вимогу № ЛВ0698/460/НД/ЛД від 11.02.2019 про надання у строк до 18.02.2019 о 12:00 год. документів. Строк інспекційного відвідування зупинено відповідно до пункту 18 Порядку №295.
52. Зважаючи на викладене, відповідачем не допущено порушень пункту 18 Порядку № 295.
53. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2020 у справі № 1.380.2019.000037.
54. Водночас зазначене не впливає на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваних рішень відповідача у зв`язку із недоведеністю ним факту порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а тому, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019.
55. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд