ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа №640/25527/19
адміністративне провадження № К/9901/29887/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Шишова О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2021 року (судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В., Василенко Я.М.)
у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал"
до Державної податкової служби України
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Універсал" (надалі також - Позивач, ТОВ "СП "Універсал") звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (надалі також - Відповідач) з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних наступних податкових накладних: від 01 серпня 2018 року №1, №2, від 02 серпня 2018 року №3, від 03 серпня 2018 року №4, №5, від 06 серпня 2018 року №6, від 07 серпня 2018 року №10, №12, від 08 серпня 2018 року №14, №15, №17, від 10 серпня 2018 року №18, №19, №20, від 13 серпня 2018 року №23, №25, від 16 серпня 2018 року №34, від 20 серпня 2018 року №43, від 30 серпня 2018 року №54, від 04 вересня 2018 року №1, від 06 вересня 2018 року №2, від 10 вересня 2018 року №3,від 12 вересня 2018 року №4;
- зобов`язати Відповідача зареєструвати податкові накладні від 1 серпня 2018 року №1, №2, від 02 серпня 2018 року №3, від 03 серпня 2018 року №4, №5, від 06 серпня 2018 року №6, від 07 серпня 2018 року №10, №12, від 08 серпня 2018 року №14, №15, №17, від 10 серпня 2018 року№18, №19, №20, від 13 серпня 2018 року №23, №25, від 16 серпня 2018 року №34, від 20 серпня 2018 року №43, від 30 серпня 2018 року №54, від 04 вересня 2018 року №1, від 6 вересня 2018 року №2, від 10 вересня 2018 року №3,від 12 вересня 2018 року №4 датою їх фактичного надходження.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваного рішення
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з цим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з недотриманням пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) та надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Цю ухвалу отримано представником Позивача 9 березня 2021 року.
19 березня 2021 року Державною фіскальною службою України скеровано на адресу суду апеляційної інстанції клопотання, в якому повідомлено про невиконання вимог ухвали суду від 1 березня 2021 року з підстав неможливості сплати судового збору, у зв`язку із чим Відповідачем поставлено питання щодо продовження строку на усунення недоліків щодо сплати судового збору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у задоволенні цього клопотання відмовлено, апеляційну скаргу повернуто.
Звертаючись вдруге до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 15 квітня 2021 року на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року Відповідачем пропущено строк на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав поважності пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою, Відповідач вказав, що станом на час направлення клопотання про продовження строку на усунення недоліків у Відповідача був відсутній документ про сплату судового збору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу Відповідача залишено без руху та встановлено строк для усунення вказаних недоліків - 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції звернув увагу на необхідність додання доказів, які б підтвердили неможливість подання апеляційної скарги з моменту сплати судового збору 18 березня 2021 року.
Від Відповідача надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
З посиланням на правові позиції Верховного Суду у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі №823/1940/18, від 16 березня 2020 року у справі №826/3018/16 Відповідач зазначив, що: вперше апеляційна скарга подана у встановлений КАС України строк, однак її було повернуто, у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору; чинне законодавство України передбачає перевірку зарахування коштів судового збору перед відкриттям провадження у справі; ним вжито всіх заходів для найшвидшого подання до суду повторно апеляційної скарги.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Державної податкової служби України.
Постановляючи рішення, суд апеляційної інстанції з посиланням на положення статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що, звертаючись вдруге з апеляційною скаргою 15 квітня 2021 року (що підтверджується штампом на поштовому конверті), тобто з пропуском 30-денного строку на оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року, Відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджували б поважність пропуску строку для подачі апеляційної скарги.
Також, суд звернув увагу, що, звертаючись вдруге до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 15 квітня 2021 року, Відповідачем надано суду платіжне доручення № 120 від 15 березня 2021 року на суму 33137,25 грн., яке проведено Державною казначейською службою України 18 березня 2021 року, (яке не надавалось до суду при первинному зверненні з апеляційною скаргою), з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ДПС України не наведено переконливих обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість подання апеляційної скарги у визначені КАС України строки.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, Державна податкова служба України звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2021 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушенні положення статей 295, 298, 299, 300 Кодексу адміністративного судочинства України та надано неправильну юридичну оцінку обставинам щодо поважності підстав пропуску строку звернення до суду. Державна податкова служба України акцентує увагу на те, що на час повернення вперше поданої апеляційної скарги апеляційним судом судовий збір вже було сплачено і суд апеляційної інстанції не був позбавлений права перевірити в електронній базі сплату та зарахування судового збору за подання апеляційної скарги. Крім того, звертає увагу на те, що повторно апеляційну скаргу подано у якомога короткий строк, без невиправданих зволікань.
При цьому Відповідач посилається на правові висновки, сформовані Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі №640/9446/19 та від 20 листопада 2019 року у справі №209/1396/19.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції
Верховний Суд, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
Частина перша статті 293 КАС України визначає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Право на апеляційне оскарження, закріплене наведеними вище нормами, реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено статтею 296 КАС, строки подання скарги - статтею 295 цього Кодексу.
За змістом статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі ( пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку в строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про те, що пропуск строку апеляційного оскарження відбувся з поважних причин.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Перевіряючи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права при наданні правової оцінки зазначеним у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження доводам щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, Суд звертає увагу на таке.
Рішення суду першої інстанції постановлене 19 листопада 2020 року у спрощеному провадженні без виклику сторін. Це рішення отримане Державною податковою службою України 2 грудня 2020 року (том 2, а.с. 46), вперше апеляційну скаргу подано Відповідачем 29 грудня 2020 року.
Відтак, отримавши рішення суду першої інстанції, Відповідач, визначивши для себе мотиви незгоди із ним та вирішивши реалізувати своє право щодо його апеляційного оскарження, ще у грудні 2020 року був обізнаний про покладення на нього обов`язку щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року.
Подаючи апеляційну скаргу 29 грудня 2020 року без сплати судового збору у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір", Відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, достеменно розумів про недотримання ним вимог процесуального закону, а саме пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд із цим, у межах цієї справи Відповідачем як не надано доказів, так і не наведено обставин, які б давали підстави вважати про наявність об`єктивних передумов, що вплинули на неможливість реалізації обов`язку щодо сплати судового збору протягом тривалого проміжку часу, а саме з грудня 2020 року.
У зв`язку із ненаданням документа про сплату судового збору ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року його апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали на усунення відповідних недоліків.
Копію цієї ухвали отримано представником Відповідача 9 березня 2021 року, тобто про необхідність сплати судового збору протягом 10 днів Відповідач був обізнаний саме з цієї дати. Платіжне доручення на виконання її вимог складено 15 березня 2021 року, це платіжне доручення, як зазначено у ньому, одержане банком 17 березня 2021 року (том 2, а.с.110).
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державна казначейська служба України провела оплату судового збору 18 березня 2021 року.
Незважаючи на факт сплати судового збору, на наступний день, а саме 19 березня 2021 року, як підтверджується відтиском поштового відділення на поштовому конверті (том 2, а.с. 66), Державною податковою службою України на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду скеровано клопотання про продовження строків на усунення недоліків апеляційної скарги, яке надійшло до суду апеляційної інстанції 22 березня 2021 року. Це клопотання обґрунтоване неотриманням документа про сплату судового збору.
Після направлення цього клопотання та до моменту постановлення апеляційним судом 29 березня 2021 року ухвали за результатами його розгляду Відповідач, попередньо повідомивши суд апеляційної інстанції про несплату судового збору та будучи обізнаним про факт сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі №640/25527/19, не вжив дій з метою інформування суду апеляційної інстанції про здійснену ним оплату судового збору.
При цьому жодних пояснень щодо причин невжиття таких дій, як і доказів на підтвердження наявності об`єктивних перешкод, які завадили подати доказ сплати судового збору, Відповідачем не наведено. Не зазначено таких пояснень і у касаційній скарзі.
У зв`язку із наведеним, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу Відповідача повернуто.
15 квітня 2021 року Відповідач вдруге подав апеляційну скаргу, при цьому, обґрунтовуючи поважність підстав пропуску строку звернення до суду, вказав, що у визначений законодавчо термін Державною податковою службою України направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року 29 грудня 2020 року, однак ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду цю апеляційну скаргу залишено без руху та надано час для усунення недоліків шляхом сплати судового збору. У зв`язку із відсутністю документа, який підтверджує сплату судового збору, Відповідачем направлено клопотання про продовження строку на усунення недоліків, обґрунтоване тим, що процедура сплати судового збору органами Державного казначейства України потребує певного часу, а строк, встановлений на виконання вимог ухвали, не давав можливості вчасно виконати її вимоги, проте ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року апеляційна скарга повернута.
Надаючи правову оцінку наведеним доводам Відповідача, апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального закону, зокрема, зазначив, що, звертаючись вдруге з апеляційною скаргою 15 квітня 2021 року, тобто, з пропуском 30-денного строку на оскарження рішення від 19 листопада 2020 року, Відповідачем так і не було надано доказів, які б реально підтверджували поважність пропуску строку для подачі апеляційної скарги та вказували на об`єктивні причини неможливості звернутись з апеляційною скаргою вчасно, що не узгоджується з принципами правової визначеності та поваги до остаточності судового рішення, не дотримання чого, зумовлює ситуацію необґрунтованого/невиправданого поновлення правовідносин через сплин значного проміжку часу. Також, звертаючись вдруге до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою15 квітня 2021 року, надано суду платіжне доручення № 120 від 15 березня 2021 року на суму 33137,25 грн., яке проведено Державною казначейською службою України 18 березня 2021 року (яке не надавалось до суду при первинному зверненні з апеляційною скаргою).
Колегія суддів погоджується із такими висновками та звертає увагу на те, що Відповідачем у межах цієї справи не надано доказів та не зазначено обґрунтованих обставин, за результатами аналізу яких можна було сформувати висновки, що саме процедура отримання від Державної казначейської служби документів щодо оплати судового збору не залежала від поведінки Відповідача та не давала йому можливості подати до суду оформлений 18 березня 2021 року документ про оплату судового збору до моменту постановлення судом апеляційної інстанції рішення про повернення апеляційної скарги, а саме 29 березня 2021 року. Так, як наведено вище, у Відповідача були наявні відповідні кошти на сплату судового збору, відповідна сума коштів була оплачена ще 18 березня 2021 року, але причин неповідомлення про це суд апеляційної інстанції в касаційній скарзі не наведено.
Суд звертає увагу на те, що у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, згідно із яким особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "...підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
Тобто, виходячи з принципу "належного урядування" державні органи зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у цьому випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
Оскільки викладені Відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції правильно визнав неповажними, колегія суддів доходить висновку, що у суду апеляційної інстанції у цій справі були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
В касаційній скарзі Державна податкова служба України наводить посилання на висновки, сформовані Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі №640/9446/19 та від 20 листопада 2019 року у справі №209/1396/19.
Однак, суд вважає ці висновки нерелевантними для цілей цієї справи, оскільки зміст судових рішень у наведених справах не дає підстав вважати, що у тих випадках поведінка особи, яка заявляла клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, була недобросовісною.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не можуть свідчити про необхідність скасування постановленої апеляційним судом ухвали.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.