Постанова Іменем України
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 183/4611/20
провадження № 51-1715км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Бущенка А.П., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Матюшевої О.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Кухарова О.О.,
розглянув касаційну скаргу захисника Кухарова О.О. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040000000523, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Перше Травня Зачепилівського р-ну Харківської обл.,
жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
2. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього ж Кодексу.
3. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати, вирішено долю речових доказів.
4. Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та ухвалив новий вирок від 31 березня 2021 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. У решті вирок залишено без змін.
5. Як установлено вироком суду, ОСОБА_1 03 липня 2020 року близько 10:45, керуючи технічно справним автомобілем ГАЗ 3302-414, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, рухався по правій смузі для руху у світлий час доби по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю проїзної частини автодороги М-29 Харків-Красноград-Перещепине, яка має по дві смуги руху в кожному напрямку, розділених газоном, у районі 141 км+950 м у Новомосковському районі Дніпропетровської області з боку м. Дніпра в напрямку м. Харкова.
6. У цей же час на узбіччі праворуч у попутному напрямку стояв без руху автомобіль BA3-2106, реєстраційний номер НОМЕР_2, водій якого здійснив вимушену зупинку, при цьому ліві колеса цього автомобіля перебували на проїзній частині за лінією 1.1 горизонтальної розмітки (крайовою лінією), а пішохід ОСОБА_3 знаходився біля передньої лівої частини автомобіля.
7. Під час наближення автомобіля ГАЗ 3302-414 до автомобіля ВАЗ-2106 ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п. 1.3., п.1.5., п.п. "б" п. 2.3, п. 10.1. Правил дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, допускаючи злочинну недбалість, маючи можливість передбачити настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, змінив напрямок руху автомобіля праворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого на крайній правій смузі для руху здійснив зіткнення передньою правою частиною автомобіля ГАЗ 3302-414 із лівою боковою частиною автомобіля ВАЗ-2106 та наїзд на пішохода ОСОБА_3, у результаті чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
8. У касаційній скарзі захисник Кухаров О.О. ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 на підставах невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого через суворість. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано скасував у частині призначеного покарання вирок суду першої інстанції, яким засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою думку потерпілої, яка просила суд призначати засудженому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, а також обставини, які пом`якшують покарання засудженого та є підставами для обрання йому покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
9. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу. Прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
10. Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
11. Пунктом 3 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК не оспорюються у касаційній скарзі.
13. Що стосується доводів захисника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та звільнення засудженого від його відбування на підставі ст. 75 КК, внаслідок чого обрав покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то касаційний суд дійшов такого.
14. За матеріалами кримінального провадження Верховний Суд установив, що вирок суду першої інстанції, за яким ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням, прокурор оскаржив в апеляційному порядку. Висуваючи вимогу про скасування цього вироку суду на підставах м`якості призначеного засудженому покарання та необґрунтованого застосування положень ст. 75 КК щодо основного та додаткового покарань, прокурор просив ухвалити новий вирок.
15. Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та ухвалив новий вирок. При цьому дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК і водночас основне покарання у виді позбавлення волі обрав більш м`яким, ніж те, що обрав суд першої інстанції.
16. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, лише формально послався на обставини, які підлягають урахуванню при призначенні покарання, проте в повній мірі не врахував, що злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_1, відноситься до категорії тяжких, а основною причиною його вчинення стало грубе порушення засудженим вимог Правил дорожнього руху, внаслідок чого загинула людина. Крім того, апеляційний суд зауважив, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що ОСОБА_1 скоїв наїзд на людину, яка ремонтувала авто на узбіччі, у світлу пору доби, на прямій ділянці дороги, за відсутності будь-яких перешкод, які б обмежували видимість. З урахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування щодо ОСОБА_1 ст. 75 КК судом нижчої ланки.
17. Проте за результатом перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.
18. Зі змісту вироку щодо ОСОБА_1 видно, що суд першої інстанції в повній мірі врахував вищезазначені, а також й інші обставини кримінального провадження, на підставі яких дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, у зв`язку із чим звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
19. При цьому, крім наведених вище обставин кримінального провадження, місцевий суд урахував, що ОСОБА_1 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на спецобліках не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, критично оцінює свою протиправну поведінку та виявляє готовність підлягати кримінальній відповідальності, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення під час досудового розслідування, спричинену шкоду відшкодував добровільно. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.
20. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що потерпіла ОСОБА_4, яка заявляла цивільний позов до ОСОБА_1 у розмірі 500 000 грн. повідомила суду про відсутність у неї жодних претензій матеріального й морального характеру до засудженого та просила суд не призначати йому покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі (а.п. 39, том 2).
21. Необхідно звернути увагу також на те, що з аналогічною заявою потерпіла звернулася і до суду апеляційної інстанції (а.п. 112, том 2).
22. Ураховуючи вищенаведені обставини, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_1 лише в місцях позбавлення волі є недостатньо обґрунтованим, та вважає, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства.
23. Таким чином, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного основного покарання та звільнення від його відбування, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання.
24. На підставі наведеного, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, які впливають на вибір заходу примусу, а також з аналізу даних про особу ОСОБА_1 як у загально-соціальному стані, так і в аспекті його потенційної суспільної небезпеки, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосувати до засудженого положення ст. 75 КК та звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням, поклавши на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
25. Разом з тим, враховуючи особливості вчиненого засудженим злочину, пов`язаного із порушенням правил безпеки дорожнього руху, а також його наслідків - смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає, що призначення судом апеляційної інстанції додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є доцільним та цілком обґрунтованим.
26. Така практика визнана правильною судом касаційної інстанції. Зокрема, вона отримала своє відображення в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 лютого 2021 року (справа № 361/7311/19, провадження № 51-3380км20)[1], від 20 квітня 2021 року (справа № 212/4460/18, провадження № 51-6334 км20)[2], від 15 вересня 2021 року (справа № 682/1803/20, провадження № 51-2210км21)[3].
27. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, оскільки з урахуванням вимог п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК суд касаційної інстанції не позбавлений можливості самостійно виправити помилку, допущену судом нижчої ланки, шляхом зміни оскарженого судового рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд