Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 369/3768/18
провадження № 51-934 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Чагарного М.П.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Будька П.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Будька П.М. на вирок Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у кримінальному провадженні, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), в силу ст.89 КК України такого, що немає судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч.2 ст.189 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за:
- ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вироком Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким
ОСОБА_1 призначено покарання за:
- ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 2 ст. 189 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк покарання період попереднього ув`язнення з 02 березня 2018 року по 06 березня 2019 року включно, з розрахунку день за день.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, на початку жовтня 2017 року, перебуваючи поруч з житловим будинком АДРЕСА_2, де, застосовуючи до ОСОБА_2 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я останнього, шляхом нанесення удару в груди, відкрито заволодів належним потерпілому розкладним ножем марки "FOX BF-69 Tactical Knife", заподіявши останньому матеріальну шкоду на суму 558,20 грн.
На початку листопада 2017 року, ОСОБА_1, перебуваючи між вулицями Господарською і Тепличною в с. Святопетрівське Київської області, застосовуючи до ОСОБА_2 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я останнього, шляхом нанесення удару в груди, відкрито заволодів срібним ланцюжком потерпілого, заподіявши йому матеріальну шкоду на суму 873,40 грн.
Крім того, на початку грудня 2017 року, ОСОБА_1, перебуваючи поблизу Святопетрівської загальноосвітньої школи, що по вул. Центральна, 138а в с. Святопетрівське, Києво-Святошинського району Київської області, діючи умисно, повторно, підійшов до ОСОБА_3 та, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я, правою рукою штовхнув потерпілого в ліве плече та, шляхом ривка, відкрито, заволодів відеокамерою марки "Qilive" вартістю 993,33 грн., яку потерпілому дав у тимчасове користування ОСОБА_4, а також заволодів належним потерпілому мобільним телефоном марки "FLY DS 125" вартістю 124,50 грн.
Також, 23 лютого 2018 року приблизно о 16:00 год., ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання, у телефонній розмові, погрожуючи ОСОБА_2 застосуванням насильства, спочатку вимагав від останнього передати йому 100 гривень, а потім, під час особистої зустрічі, аналогічним способом, вимагав ще 150 гривень. ОСОБА_2, сприймаючи погрози ОСОБА_1, як реальні, позичив у своєї матері та брата гроші загальною сумою 230 гривень та з ними повернувся до ОСОБА_1, після чого вони разом зайшли до будинку АДРЕСА_3, де засуджений наніс ОСОБА_2 два удари руками по обличчю і забрав у нього 230 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що призначене апеляційним судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засудженого через суворість, оскільки в достатній мірі не враховано те, що ОСОБА_1 не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, на спеціальних обліках не перебуває, на виконання запобіжного заходу більше року утримувався під вартою, а після звільнення влаштувався на роботу та частково відшкодував завдану шкоду, що, на думку захисту, свідчить про його виправлення. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, не визнав дану обставину пом`якшуючою. Натомість, безпідставно послався у вироку на попередню судимість.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та захисник в суді касаційної інстанції вимоги поданої скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечував проти її задоволення.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Єдиним доводом скарги захисника є те, що покарання, призначене ОСОБА_1 не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та даним про його особу внаслідок суворості. Цей довід не заслуговує на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду та, призначаючи ОСОБА_1 покарання, дотримався наведених вимог закону, вірно урахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими. Взято до уваги й спосіб та характер їх вчинення, зокрема, що засуджений вчинив чотири епізоди умисних корисливих злочини, протягом незначного проміжку часу, що значно підвищує суспільну небезпечність скоєного.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Обираючи покарання, апеляційний суд вірно послався на такі дані про особу винного, як те, що ОСОБА_1 працює, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання.
Обґрунтовано визнано обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття, а також зважено на відсутність обставин, що його обтяжують.
Поряд з цим враховано те, що ОСОБА_1 хоча в силу ст.89 КК України такий, що немає судимості, оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2019 року його звільнено від покарання призначеного вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2015 року за ч.2 ст.186 КК України, по закінченню іспитового строку, однак він, перебуваючи на обліку в органі пробації, під час іспитового строку, вчинив аналогічні, тяжкі, умисні, корисливі злочини проти власності.
Таким чином, апеляційний суд вірно не врахував попередню судимість, тому доводи сторони захисту в цій частині безпідставні. Що стосується посилання про вчинення злочинів під час іспитового строку, то вони є правильними тому, що відповідають дійсності. Апеляційний суд взяв до уваги ці обставини як факт, що негативно характеризує особу засудженого, однак беручи до уваги наявність нескасованої ухвали суду про звільнення від покарання, по закінченню іспитового строку, правомірно не врахував цю обставину при призначенні покарання.
Що стосується посилань захисника про ігнорування судом зави законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 про відшкодування шкоди та не визнання даної обставини пом`якшуючою, то вони є безпідставними, оскільки із матеріалів провадження вбачається, що під час апеляційної процедури засуджений не просив долучити та дослідити заяву законного представника потерпілого через відсутність у нього оригіналу цієї заяви.
Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Касаційний Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст.75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.
Із оскарженого рішення вбачається, що, суд апеляційної інстанції належним чином оцінив та врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, та вірно зазначив, що ступінь тяжкості вчинених злочинів в сукупності з наведеними даними про собу винного, як у загально-соціальному плані, так і в плані його суспільної небезпеки, а також наслідками, що настали внаслідок його дій, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування ним покарання та дійшов обґрунтованого переконання, про його виправлення та перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, на мінімальні строки, передбачені санкціями ч.2 ст.189, ч.2 ст.186 КК України, а остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.
Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, особі засудженого, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги захисника немає.
У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436,442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок апеляційного суду без зміни.