Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 759/4718/20
провадження № 61-9702св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Правекс Банк",
відповідачі: Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, ОСОБА_5,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Правекс Банк" на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2020 року Акціонерне товариство "Правекс Банк" (далі - АТ "Правекс Банк") звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Київське МБТІ"), Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., ОСОБА_5, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, посилаючись на те, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 14 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки № 895-006/08Ф, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належала іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року, виданого згідно з розпорядженням Святошинської районної у місті Києві ради від 03 лютого 2014 року № 214 та зареєстрованого 25 лютого 2004 року в Київському МБТІ за № 2901. Однак, не зважаючи на наявність у Державному реєстрі відповідних записів про іпотеку та обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, 22 червня 2012 року на підставі дублікатів свідоцтв про право власності, виданих за розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністраціії від 15 травня 2012 року № 299, реєстратор Київського МБТІ вніс до Реєстру прав власності відомості про реєстрацію щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 права власності по 1/5 частці у вищезгаданій квартирі. В результаті вказаних незаконних реєстраційних дій спірна квартира, яка є предметом іпотеки, поза волею іпотекодержателя була поділена на частки між особами, які не є іпотекодавцями. Враховуючи викладене, АТ "Правекс Банк" просило скасувати рішення про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 36965186) від 22 червня 2012 року, прийняте державним реєстратором на підставі наданих йому дублікатів свідоцтв про право власності НОМЕР_1 від 15 травня 2012 року, виданих Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (розпорядження від 15 травня 2012 року № 299), в частині виключення з реєстру речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності щодо ОСОБА_1 - 1/5; ОСОБА_2 - 1/5; ОСОБА_5 - 1/5; ОСОБА_4 - 1/5.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 набули в порядку приватизації право спільної часткової власності на спірну квартиру до укладення договору іпотеки та накладення заборони, а тому в реєстратора не було підстав для відмови у проведенні державної реєстрації цих прав на вказане майно.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Правекс Банк" залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2021 року АТ "Правекс Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, очевидно недопустимими є взяті судами до уваги довідка КП "Київське МБТІ" від 27 грудня 2019 року № 50608 та зазначена у відзиві Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації інформація щодо приватизації спірної квартири п`ятьма особами.
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Невмержицька І. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
07 жовтня 2021 року справа № 759/4718/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що зметою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 895-006/08Ф між АТ "Правекс Банк" та вказаним позичальником 14 серпня 2008 року було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 895-006/08Ф, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, 14 серпня 2008 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. були внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек про обтяження вищезгаданої квартири іпотекою та забороною на її відчуження.
Згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки передане в іпотеку нерухоме майно є власністю іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року, виданого згідно з розпорядженням Святошинської районної у місті Києві ради від 03 лютого 2014 року № 241 та зареєстрованого 25 лютого 2004 року в Київському МБТІ в реєстровій книзі за № 2901.
До позовної заяви банком додано копію свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року, копію довідки-характеристики на об`єкт нерухомого майна, виданої 06 серпня 2008 року КП "Київське МБТІ", копію довідки з місця проживання сім`ї та реєстрації № 2045, виданої 30 липня 2008 року Житлово-експлуатаційною організацією № 811, в яких ОСОБА_5 зазначений одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 .
Разом з тим вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, четвертою статті 190 (шахрайство) Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у вигляді 9-ти років позбавлення волі, встановлено факт передачі ОСОБА_5 обвинуваченому ОСОБА_6 документів на квартиру АДРЕСА_1 з метою оформлення кредитного та іпотечного договорів.
Крім того, згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року, виданого на підставі розпорядження Святошинської районної у місті Києві ради від 03 лютого 2014 року № 241 та зареєстрованого 25 лютого 2004 року в Київському МБТІ в реєстровій книзі за № 2901, вищезгадана квартира дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 (1/5 частина) та членам його сім`ї: ОСОБА_1 - 1/5 частина, ОСОБА_2 - 1/5 частина, ОСОБА_3 - 1/5 частина, ОСОБА_4 - 1/5 частина. Квартира приватизована на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", має загальну площу 64,26 кв. м.
Як зазначено у відзиві Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з документами, що зберігаються в архівному відділі, квартира АДРЕСА_1 розпорядженням органу приватизації Святошинської районної у місті Києві ради від 03 лютого 2004 року № 241 приватизована на п`ятьох осіб, зареєстрованих у квартирі на момент приватизації. Матеріали стосовно приватизації вказаної квартири розпорядженням № 241 або розпорядженням № 214 на одну особу відсутні.
Зазначені у відзиві обставини підтверджуються Інформаційною довідкою КВ-2019 № 50608, виданою 27 грудня 2019 року КП "Київське МБТІ", згідно з якою за відомостями реєстрових книг бюро квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5 (1/5 частина), ОСОБА_1 (1/5 частина), ОСОБА_2 (1/5 частина), ОСОБА_5 (1/5 частина), ОСОБА_4 (1/5 частина) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 03 лютого 2004 року Святошинською районною у місті Києві радою (розпорядження № 241). 15 травня 2012 року Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією було видано дублікат вказаного свідоцтва за № НОМЕР_2 .
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується, що 22 червня 2012 року до вказаного реєстру були внесені записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (1/5 частина), ОСОБА_2 (1/5 частина), ОСОБА_5 (1/5 частина), ОСОБА_4 (1/5 частина) на підставі дублікатів свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1, виданих 15 травня 2012 року Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (розпорядження від 15 травня 2012 року № 299).
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлово фонду" в редакції, чинній на час видачі свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року (далі - Закон № 2482-ХІІ), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (частина перша статті 2 Закону № 2482-ХІІ).
Відповідно до статті 3, частин першою-третьої статті 5 Закону № 2482-ХІІ приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.
Пунктами 1.3, 1.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5, в редакції, чинній на час видачі свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2004 року (далі - Тимчасове положення), передбачено, що реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ). Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.
Згідно з підпунктом 3.5.7 пункту 3.5 Тимчасово положення в редакції, чинній на час державної реєстрації за відповідачами права власності на спірну квартиру на підставі дубліката свідоцтва про право власності на житло (22 червня 2012 року), реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час державної реєстрації за відповідачами права власності на спірну квартиру на підставі дубліката свідоцтва про право власності на житло (22 червня 2012 року) (далі - Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації Святошинської районної у місті Києві ради від 03 лютого 2004 року № 241 квартира АДРЕСА_1 була приватизована в рівних частках ОСОБА_5 та членами його сім`ї: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, які були зареєстровані в ній на момент приватизації, їх право власності зареєстровано відповідно до чинного на той час законодавства в КП "Київське МБТІ". Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 травня 2012 року № 299 співвласникам видано дублікат втраченого (загубленого) свідоцтва про право власності на згадану квартиру, на підставі якого державним реєстратором внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.