Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 741/1714/18
провадження № 61-5519св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Носівська міська рада Чернігівської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року в складі судді Киреєва О. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Носівської міської ради Чернігівської області про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що у 2017 році помер брат позивача та батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . На підставі судового рішення спадкодавцю належало 7/8 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами розташований на АДРЕСА_1, однак він за життя не здійснив у встановленому порядку реєстрацію речових прав на це майно. ОСОБА_3 з 2011 року та до смерті проживав у с. Іржавець, не склав заповіт, а тому спадкування всіх його прав та обов`язків здійснюється за законом спадкоємцями в порядку черговості. У зв`язку із цим позивач (як спадкоємець другої черги) та ОСОБА_2 (як спадкоємець першої черги) звернулися до приватного нотаріуса у встановлений законом строк про прийняття спадщини, а тому є такими, що прийняли спадщину. Проте позивач зазначає, що ОСОБА_2, як спадкоємця необхідно усунути від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3, оскільки з 2011 року по день смерті спадкодавця у 2017 році вона не брала участі в утриманні свого батька в період часу коли він був непрацездатним та потребував матеріального забезпечення і допомоги, не цікавилась його здоров`ям; не відвідувала його, не надавала жодної матеріальної підтримки під час проведення організації поховання ОСОБА_3 та спорудження надгробного пам`ятника. Натомість, позивач постійно надавав матеріальну допомогу та доглядав брата, ніс витрати на його утримання та вчиняв всі необхідні дії щодо його догляду, матеріального забезпечення і утримання.
У зв`язку із зазначеними обставинами позивач просив суд ухвалити рішення про: усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/8 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований на АДРЕСА_1, в порядку спадкування після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис про смерть № 101 від 03 листопада 2017 року, складений виконкомом Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Носівського районного суду від 01 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено одночасного існування у сукупності таких обставин, як ухилення ОСОБА_2 від надання ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання, перебування ОСОБА_3 в безпорадному стані та потреба в допомозі саме від ОСОБА_2 . Тому суд не вбачав наявність законних підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її батька. Ураховуючи те, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно є похідною від позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, у задоволенні якої відмовлено, суд прийшов до висновку, що ця позовна вимога також не підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних про усунення спадкоємця від спадкування за законом, позивачем було подано апеляційну скаргу. Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 7/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами сторонами не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року в оскаржуваній частині - без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову обґрунтовано встановив, що позивачем не доведено одночасного існування обставин, за наявності яких відповідача можна усунути від спадкування після смерті її батька. Зокрема, не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухилялася від надання ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання; не встановлено, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував допомоги від його дочки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в цій частині.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було надано належної оцінки наявним доказами. Судами не було враховано висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц. У цих рішеннях зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2, яка є дочкою спадкодавця, з 2011 року і до дня його смерті жодного разу не запропонувала йому допомоги, не надавала коштів на його лікування і утримання, не приходила до нього і не цікавилася його здоров`ям, тобто свідомо ухилялася від виконання своїх сімейних обов`язків, не вчиняла дій для допомоги батьку, коли він був непрацездатним та потребував матеріального забезпечення і допомоги. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
01 липня 2021 року ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на законність оскаржуваних судових рішень. Просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2016 року за ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 було визнано право власності на 7/8 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За життя ОСОБА_3 заповіту не складав, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 26 грудня 2017 року.
У встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подали: дочка - відповідач ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом; брат - позивач ОСОБА_1, як спадкоємець другої черги за законом, що підтверджується копією спадкової справи № 43/2017.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначену у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються виключно в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Носівської міської ради Чернігівської області про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом, а тому касаційний перегляд рішень судів Верховний Суд здійснює в межах цих доводів касаційної скарги.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У частині другі статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають "негідними спадкоємцями". У статті визначаються підстави та порядок усунення особи від права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц; від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц; від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц; від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц; від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права
на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Судами попередніх інстанцій установлено та не спростовано матеріалами справи відсутність підстав для усунення від спадкування відповідача ОСОБА_2 після смерті її батька ( ОСОБА_6 ), оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних доказів, а відповідно судами не встановлено факт того, що: спадкодавець, у зв`язку з віком та хворобою був у безпорадному стані; він висловлював прохання або бажання про надання допомоги з боку дочки ОСОБА_7, а вона свідомо ухилялись від надання такої допомоги.
Тобто, при розгляді цієї справи позивачем не доведено факту перебування спадкодавця у безпорадному стані, його звернення до дочки (відповідача) з проханням надання допомоги, навмисного ухилення спадкоємця (дочки) від надання допомоги безпорадному спадкодавцю, яку вона мала змогу надати.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильні висновки, з якими погоджується Верховний Суд, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для усунення відповідача ОСОБА_2 від спадкування після смерті її батька.
Таким чином, зважаючи на встановлені належним чином судами фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, суди дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_8 в частині позовних вимог про усунення від спадкування у зв`язку із їх необгрунтованістю.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами при розгляді справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц не заслуговують на увагу та відхиляються Верховним Судом, враховуючи таке. У зазначених постановах викладений правовий висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Разом із цим, в оскаржуваних рішеннях у даній справі судами обґрунтовано не встановлено та протилежного не доведено позивачем, що відповідач (дочка спадкодавця) умисно ухилялася від надання допомоги спадкодавцю (батьку), а він потребував такої допомоги як безпорадна особа та звертався до дочки у зв`язку із цим. Дані доводи касаційної скарги також спростовуються змістом оскаржуваних рішень, які ухвалені судами не всупереч, а з врахуванням вищезазначеного висновку та на підставі належним чином встановлених всіх обставин спірних правовідносин. Та як наслідок - судами попередніх інстанцій ухвалені законні і правильні по суті рішення.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_8 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.