Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 459/1099/15-ц
провадження № 61-4011св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" відповідач - ОСОБА_1, відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2019 року в складі судді Грабовського В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Курій Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу за кредитним договором від 24 травня 2007 року № Е/V335, у розмірі 86 923,37 доларів США, що за курсом гривні до долара США (15,77 грн за один долар США) відповідно до службового розпорядження НБУ від 15 січня 2015 року складає 1370781,48 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 24 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № E/V355, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати їй кредит 120 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язувалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку та в строки, встановлені кредитним договором. У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № E/V355 від 24 травня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року. Умови кредитного договору позичальником належним чином не виконувались, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком, яка станом на 15 січня 2015 року становила 86 923,37 доларів США. Оскільки, ні позичальником, ні поручителем вимога про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафних санкцій виконана не була, банк просив стягнути суму боргу в судовому порядку.
11 лютого 2016 року року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов, в якому просила визнати припиненими її зобов`язання за договором поруки № Е/V335 від 25 травня 2007 року, укладеним між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Зустрічний позов мотивований тим, що договір поруки припинив свою дію, оскільки строк виконання основного зобов`язання по кредитній угоді встановлювався не пізніше 20 березня 2008 року, протягом 6-ти місяців до неї не було пред`явлено вимоги про погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № E/V355 від 24 травня 2007 року, а відтак порука припинилася. Крім того, якщо врахувати кінцевий строк виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, то строк дії поруки припинився, оскільки позов поданий позивачем 02 березня 2015 року, а додана до позову вимога до неї і ОСОБА_1 про погашення боргу була надіслана, як зазначає банк, 16 лютого 2015 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № E/V335 від 24 травня 2007 року у розмірі 82769, 07 доларів США, що складається з: 76394, 62 доларів США - заборгованості за кредитом; 5808,45 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, за курсом 15,77 грн за один долар США.
У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи частково позов ПАТ КБ "ПриватБанк" суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з тих підстав, що ОСОБА_1 не виконала належним чином, покладених на неї договором кредиту зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника та поручителя, розмір якої згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № E/V355 від 24 травня 2007 року станом на 15 січня 2015 року становить 82 769,07 доларів США. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди виходили з того, що позивачем за первісним позовом не пропущено 6-місячний строк звернення до суду по жодному платежу, що могло б стати підставою для припинення договору поруки, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом в межах 6-місячного строку від дати останнього виконаного ОСОБА_1 зобов`язання перед банком щодо погашення боргу (31 жовтня 2014 року). Також суди вважали безпідставними заяви відповідачів за первісним позовом про застосування позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 лютого 2020 року та 05 березня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно, надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року.
У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року; зупинено виконання рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 серпня 2019 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року справу № 459/1099/15-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від: 17 грудня 2014 року в справі № 6-143цс14, 18 листопада 2015 року в справі № 6-1884цс15, а також у постановах Верховного Суду від: 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в частині незаконності нарахування заявленої до стягнення банком суми боргу, а також тієї обставини, що вимога про погашення боргу по кредитному договору має бути вручена позичальнику, і лише в такому разі він зобов`язаний погашати борг. Зокрема, у пункті 6 договору поруки вказано про обов`язок поручителя достроково погасити суму боргу протягом п`яти днів після отримання відповідної вимоги від банку. Однак відповідач, а також ОСОБА_1 такої вимоги від банку не отримували. Також відповідач вважає, що судами не було правильно розраховано суму боргу, оскільки не враховано 3 000,00 доларів США, які ОСОБА_1 сплачувала після надсилання вимоги про дострокове погашення боргу. Договір поруки також припинив свою дію, оскільки сплив шестимісячний строк, починаючи з дня, коли треба було погасити остаточно кредит та до часу подання позову до суду банком. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від: 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, а також у постановах Верховного Суду України від: 17 грудня 2014 року в справі № 6-143цс14, 18 листопада 2015 року в справі № 6-1884цс15, зокрема, в частині незаконності нарахування заявленої до стягнення банком суми боргу, а також тієї обставини, що вимога про погашення боргу по кредитному договору має бути вручена позичальнику, і лише в такому разі він зобов`язаний погашати борг, що передбачено підпунктом 2.3.3. кредитної угоди. Однак вона, а також поручитель ОСОБА_2 такої вимоги від банку не отримували. Також відповідач вважає, що судами не було правильно розраховано суму боргу, оскільки не враховано 3 000,00 доларів США, які вона сплачувала після надсилання вимоги про дострокове погашення боргу. Договір поруки також припинив свої дію, оскільки сплив шестимісячний строк, починаючи з дня, коли треба було погасити остаточно кредит та до часу подання позову до суду банком. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція інших учасників
05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому підтримала її доводи та просила її задовольнити.
12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, вказуючи про її обґрунтованість та просила суд її задовольнити.
19 листопада 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" надіслало до суду відзив на касаційні скарги, вказуючи на їх необґрунтованість та просивши суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.
21 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до суду письмові пояснення, зазначаючи про безпідставність відзиву АТ КБ "ПриватБанк".
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № E/V355, відповідно до умов якої банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 120 000,00 доларів США; строки повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюються договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 20 березня 2008 року. Зазначений строк може бути змінений згідно підпунктам 2.3.3, 2.4.1 цієї угоди.
У пункті 1.4. кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року зазначено, що кредит надається на наступні цілі: споживчі. Ціль надання окремих частин кредиту - траншів, уточнюється в пункті 1.4. договорів про видачу траншів. Транш кредиту надається на цілі, визначені в пункті 1.4. кредитної угоди, а конкретно: будівництво складських приміщень, закупівля товару (пункт 1.4. договору про видачу траншу № E/V355-1 від 24 травня 2007 року).
Згідно пункту 1.1. кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року позичальник зобов`язувалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3.3. кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року ОСОБА_1 зобов`язувалась виплатити банку суму кредиту, виданого в рамках кредитної лінії і відсотки по ньому відповідно до графіка платежів, визначеного у додатку № 1, який є невід`ємною її частиною. Згідно графіку погашення кредиту та відсотків кінцевим строком повернення кредиту визначено 24 травня 2019 року.
25 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № E/V355-1, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 120 000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитною угодою № E/V355 від 24 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року, за умовами якого вона виступила як солідарний поручитель перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитною угодою № E/V355, згідно з якою кредитор надав позичальнику кредит в сумі 120 000,00 доларів США, а остання зобов`язана повернути кредит в строк до 24 травня 2019 року включно, сплачувати за його користування 14 % річних в дату сплати процентів не пізніше строків, вказаних в додатку № 1, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 32 % річних в дату сплати процентів, вказаних в додатку № 1, а також сплатити винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,5 % від суми кредиту згідно додатку № 1, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлена. У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Згідно підпункту 2.2.3. кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року позичальник зобов`язувалася здійснювати погашення кредитів, відсотків і винагороди в порядку і терміни згідно графіків погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складаються з кожним договором про видачу траншу окремо і є невід`ємною частиною кожного договору про видачу траншу.
Відповідно до пунктів 5 та 6 договору поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року у випадку невиконання боржником якого-небудь обов`язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) обов`язку (ів). Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок (ки), зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.
У встановлені договором строки відповідач ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання щодо повернення заборгованості та процентів за користування кредитними коштами.
Як видно з розрахунку заборгованості по кредитній угоді № E/V355 від 24 травня 2007 року, останній платіж ОСОБА_1 здійснила 31 жовтня 2014 року.
Відповідно до підпункту 2.3.3 кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року банк, на свій розсуд, має право, змінити умови угоди і договорів про видачу траншів, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цією угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому згідно з статтею 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно з вказаною в повідомленні датою. В цю дату позичальник зобов`язується по всіх договорах про видачу траншів повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цією угодою і договорами про видачу траншів.
16 лютого 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення № 30.1.0.0/2-350, в якому зазначено розмір простроченої заборгованості за кредитною угодою № E/V355 від 24 травня 2007 року та обов`язок її погашення не пізніше п`яти календарних днів з дати отримання цього повідомлення; у разі несплати заборгованості у визначений строк, згідно статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), умов кредитної угоди № E/V355 та договору поруки № E/V355 зазначено вимогу про повернення суми кредиту повністю, суми нарахованих процентів та штрафних санкцій. У повідомленні зазначено, що сума простроченої заборгованості: 82 769,06 доларів США, в тому числі, 76 394,62 доларів США - борг за кредитом; 5 808,45 доларів США - борг за процентами за користування кредитом;, 565,99 доларів США - пеня.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 15 січня 2015 року у позичальника наявна заборгованість за кредитом в розмірі 86 923,37 доларів США, яка складається з: 76 394,62 доларів США - заборгованості за кредитом; 5808,45 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 565,99 доларів США - пені; 15,85 доларів США - штрафу (фіксована частина); 4138,45 доларів США - штрафу (процентна складова).
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційних скарг, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Як встановлено судами 25 травня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № E/V355, за умовами якого остання поручилася за виконання взятих ОСОБА_1 зобов`язань по кредитній угоді № E/V355 від 24 травня 2007 року.
На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 послалася на частину четверту статті 559 ЦК України, вважаючи, що договір поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року припинив свою дію.
У частині четвертій статті 559 ЦК Українизазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитній угоді № E/V355 від 24 травня 2007 року та який не спростовано відповідачами, останній платіж ОСОБА_1 здійснила 31 жовтня 2014 року.
У лютому 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення (вимоги) щодо суми заборгованості та можливості її погашення у досудовому порядку, а у березні 2015 року банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення з відповідачів (боржника та поручителя) суми боргу по кредитній угоді.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не пропущено 6-місячний строк звернення до суду по жодному платежу, що могло б стати підставою для припинення договору поруки; позивач звернувся до суду з цим позовом в межах шестимісячного строку від дати останнього виконаного ОСОБА_1 обов`язку.
У зв`язку із цим, судами обґрунтовано відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Щодо вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк".
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
За частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Судами установлено, що 24 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № E/V355, відповідно до умов якої банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 120 000,00 доларів США; строки повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюються договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 20 березня 2008 року. Зазначений строк може бути змінений згідно підпунктам 2.3.3., 2.4.1. цієї угоди.
Згідно підпункту 2.2.3. кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року позичальник зобов`язувалася здійснювати погашення кредитів, відсотків і винагороди в порядку і терміни згідно графіків погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складаються з кожним договором про видачу траншу окремо і є невід`ємною частиною кожного договору про видачу траншу.
25 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № E/V355-1, відповідно до умов якого сума траншу кредиту - 120 000,00 доларів США. Даний договір є невід`ємною частиною кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року.
Відповідно до підпункту 2.2.3. договору про видачу траншу № Е/V335-1 від 25 травня 2007 року ОСОБА_1 зобов`язувалась здійснити погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до цього договору). Згідно графіку погашення кредиту та відсотків кінцевим строком повернення кредиту визначено 24 травня 2019 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитною угодою № E/V355 від 24 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року, за умовами якого вона виступила як солідарний поручитель перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитною угодою № E/V355.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статтях 610, 612 ЦК України зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У частині першій та другій статті 553 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Згідно статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.
Відповідно до підпункту 2.3.3 кредитної угоди № E/V355 від 24 травня 2007 року банк, на свій розсуд, має право, змінити умови угоди і договорів про видачу траншів, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цією угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому згідно з статтею 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно з вказаною в повідомленні датою. В цю дату позичальник зобов`язується по всіх договорах про видачу траншів повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цією угодою і договорами про видачу траншів.
У пункті 4 договору поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року зазначено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники.Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 3).
Відповідно до пунктів 5 та 6 договору поруки № E/V355 від 25 травня 2007 року у випадку невиконання боржником якого-небудь обов`язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(их) обов`язку (ів). Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок (ки), зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору. У разі невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору та невиконання надісланої претензії кредитор вправі достроково здійснити заходи щодо примусового стягнення кредиту та відсотків за ним (пункт 8).
Тобто, виконання поручителем обов`язку щодо дострокового погашення боргу є взаємопов`язаним із таким обов`язком позичальника.
Разом із цим, у пункті 6.1. договору про видачу траншу № E/V355-1 від 25 травня 2007 року зазначено, що будь-яке повідомлення, що направляється сторонами один одному, повинно бути оформлене у письмовій формі. Таке повідомлення вважається оформленим належним чином, якщо воно доставлене адресатові посильним, рекомендованим листом за адресою, зазначеною в даному договорі.
Як установлено судами, 16 лютого 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслано повідомлення № 30.1.0.0/2-350, в якому зазначено розмір простроченої заборгованості за кредитним договором № E/V355 від 24 травня 2007 року та обов`язок її погашення не пізніше п`яти календарних днів з дати отримання цього повідомлення; у разі несплати заборгованості у визначений строк, згідно статті 1050 ЦК України, умов кредитної угоди № E/V355 та договору поруки № E/V355 зазначено вимогу про повернення суми кредиту повністю, суми нарахованих процентів та штрафні санкції. У повідомленні зазначено, що сума простроченої заборгованості: 82 769,06 доларів США, в тому числі, 76 394,62 - борг за кредитом; 5 808,45 доларів США - борг за процентами за користування кредитом;, 565,99 доларів США - пеня.
На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до справи копію реєстру № 3366 направлення претензій до боржників, зокрема до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованими листами.
Отже, кредитор (банк) на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 умов кредитної угоди належним чином не виконувала, допустила порушення строку повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, суди обґрунтовано частково задовольнили вимоги позивача, стягнувши з позичальника суму боргу та проценти за користування кредитними коштам у розмірі, яка визначена у повідомленнях (вимогах)про дострокове погашення боргу від 16 лютого 2015 року, надісланих боржнику та поручителю, а саме, суму боргу по кредиту - 76 394,62 доларів США та суму процентів - 5 808,45 доларів США.
Виконання поручителем обов`язку щодо дострокового погашення боргу є взаємопов`язаним із таким обов`язком позичальника.
У зв`язку із встановлення факту порушення позичальником своїх зобов`язань перед банком, суди, належним чином врахувавши ці обставини, умови договору поруки та цивільного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення в солідарному порядку вищезазначених коштів із поручителя ОСОБА_2 .
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При розгляді справи ОСОБА_1 не надано належних та достатніх доказів на підтвердження неправильного розрахунку суми боргу по кредиту та відсотках банком або на спростування правильного розрахунку цих сум, в тому числі, контррозрахунку суми заборгованості.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 17 травня 2016 року у справі, за клопотанням представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2, була призначена економічна експертиза. Ця експертиза виконана не була у зв`язку з відсутністю її оплати відповідачами.
А тому є необґрунтованими доводи касаційних скарг щодо неврахування судами оплачених позичальником ОСОБА_1 коштів на погашення боргу після надіслання їй вимоги 16 лютого 2015 року, у сумі 3 000,00 грн.
Безпідставними є аргументи відповідачів у їх касаційних скаргах на відповідні рішення судів касаційних інстанцій в частині того, що у позичальника не виникло обов`язку сплачувати боргу у зв`язку із неотриманням повідомлення (вимоги) про його дострокове погашення, оскільки у наведених рішеннях встановлені інші фактичні обставини на підставі наданих доказів, зокрема: по-перше, в даній справі такі повідомлення надіслані позичальнику та поручителю належним чином, а саме, з дотриманням пункту 6.1. кредитної угоди, - рекомендованими листами за адресами, які вказані у відповідних договорах; по-друге, у пункті 2.3.3. кредитної угоди, на який вони посилаються, відсутня умова, за якої позичальник має погасити борг виключно після отримання вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц зазначено, "що позивач переконував суд, що направив відповідне повідомлення (вимогу) як позичальнику, так і його поручителю. Проте суди вказали, що всупереч умовам кредитних договорів позивач відправив ці повідомлення (вимоги) рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тому суди не змогли встановити, як те, чи справді позивач відправив відповідачам відповідні повідомлення (вимоги), так і те, чи були останні вручені адресатам. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами".
Тобто, порядок направлення передбачених договором кредиту відповідних повідомлень (зокрема, вимог про дострокове стягнення боргу) та підтвердження неодмінного їх вручення як необхідної умови для настання у адресата певного обов`язку визначається умовами такого правочину.
Відповідні повідомлення (досудові вимоги), з урахуванням умов кредитної угоди (пункт 6.1.) були надіслані позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 рекомендованими листами на їх адреси, які вказані у кредитній угоді і договорі про видачу траншу, та в договорі поруки відповідно. На підтвердження цих обставин, у матеріалах справи наявна копія реєстру № 3366 направлення претензій до боржників рекомендованими листами (т.1, а. с. 10-14). Зміст зазначених документів як достатніх доказів у розмінні статті 80 ЦПК України не спростований відповідачами.
Слід зазначити, що факт отримання такого повідомлення (вимоги) поручителем не є беззаперечною умовою для настання в останнього обов`язку дострокового погашення боргу перед кредитором, оскільки у даному випадку мова йде про повернення коштів за споживчим кредитом та у зв`язку із цим обов`язковість надсилання досудової вимоги стосується позичальника. Натомість, виконання такої умови щодо поручителя в даному випадку не є обов`язковою, оскільки звернення кредитора до суду із відповідним позовом, в тому числі до поручителя, вважається такою вимогою згідно статті 530 ЦК України.
Таким чином судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено дотримання банком порядку, обумовленого сторонами спірних правовідносин, надіслання боржнику та поручителю повідомлень (досудових вимог) про дострокове погашення заборгованості, і протилежного відповідачами не доведено.
Такі висновки узгоджуються із наведеним змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги щодо неврахування при розгляді справи постанов Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц також не заслуговують на увагу, оскільки судами стягнуто з відповідачів виключно борг по кредиту та процентах, нарахованих на час надсилання вимоги про дострокове стягнення коштів по відповідним правочинам, і протилежного відповідачами за первісним позовом не спростовано.
Доводи касаційних скарг щодо арифметичної помилки присудженої до стягнення суми коштів - 82 769,07 доларів США, оскільки присуджені до стягнення суми боргу по кредиту (76 394,62 доларів США) та процентах (5 808,45 доларів США) у сукупності становлять меншу суму (82 203,07 доларів США) не свідчать про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки це питання вирішується шляхом виправлення описки згідно статті 269 ЦПК України.
Наведені у касаційних скаргах інші аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, в той час як в силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених за результатами вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_2 .
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.