ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 807/151/18
адміністративне провадження № К/9901/57777/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів - Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - МО України) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року у складі судді Дору Ю.Ю. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Большакової О.О. (головуючий), суддів: Глушка І.В., Макарика В.Я. у справі за позовом ОСОБА_1 до МО України, третя особа: Закарпатський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1 - визнати протиправним та скасувати рішення МО України, оформлене протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 18 серпня 2017 року №87, у частині відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов`язків військової служби;
1.2 - зобов`язати призначити та здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов`язків військової служби.
2. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 5 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення МО України, оформлене протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 18 серпня 2017 року №87 у частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов`язків військової служби.
Зобов`язав МО України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
2.1 Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки позивач проходив службу у країні, де в той час проводились бойові дії і брав участь у таких, отримав поранення, що спричинило у подальшому інвалідність, що не оспорюється відповідачем та третьою особою, належним чином підтверджено матеріалами справи, він має право на отримання допомоги.
3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:
3.1 ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СССР. Наказом головнокомандуючого сухопутних військ ВС СРСР від 15 вересня 1989 року №0855 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку зі скороченням штатів.
3.2 Згідно витягу із акту огляду у МСЕК №0281445 від 19 липня 2004 року позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов`язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.
3.3 Згідно витягу із акта огляду МСЕК №0208012 від 25 квітня 2005 року ОСОБА_1 у зв`язку з погіршенням стану призначено другу групу інвалідності.
3.4 Відповідно до довідки з акта огляду МСЕК серії АВ №0737277 від 24 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 встановлено безстроково першу групу інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов`язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.
3.5 У травні 2017 року позивач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
3.6 Згідно листа Закарпатського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 6 вересня 2017 року №5115 позивача повідомлено, що рішенням оформленим протоколом комісії МО України позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Так, згідно витягу з протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 серпня 2017 року №87 вказано, що 19 липня 2004 року підполковника в запасі ОСОБА_1 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з посиланням на довідку МСЕК серії 7-86 КА №0281645 від 19 липня 2004 року та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України від 3 листопада 2006 року №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону №2011-XII.
3.7 Уважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені рішення судів та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
4.1 На обґрунтування касаційної скарги зазначив, зокрема, що зобов`язання МО України призначити одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження останнього та виходить за межі адміністративного судочинства.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу. Уважає, що рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального і процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
7. Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
8. Згідно частини першої статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу І групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
9. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу І групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
10. Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
11. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №975.
12. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду І групи.
13. Першу групу інвалідності позивачу встановлено 24 жовтня 2016 року.
14. Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
15. Частиною другою пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
16. Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
17. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня, 14 серпня, 26 жовтня 2018 року (справи №№750/5074/17, 807/15426/18, 820/2504/18).
18. Таким чином, встановивши, що позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-XII та у порядку, визначеному постановою №975.
19. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
20. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
21. Щодо посилань на втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
22. Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання МО України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до вимог законодавства, що вірно було встановлено судами.
23. При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.
24. Подібну правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі №398/2843/16-а.
25. Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
26. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,