ПОСТАНОВА
Іменем України
02 листопада 2021 року
Київ
справа №420/6808/19
адміністративні провадження № К/9901/29580/21, № К/9901/21548/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Південного офісу Держаудитслужби на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (головуючий суддя - Бітов А.І., судді: Градовський Ю.М., Лук`янчук О.В.) та додаткову постанову цього суду від 29 червня 2021 року у справі № 420/6808/19 за позовом Військово-медичного клінічного центру Південного регіону до Південного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування вимог,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2019 року позивач - Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (далі - ВМКЦ ПР) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати пункти 1- 4 вимоги відповідача від 16 жовтня 2019 року № 15-08-23-14/5537-2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані пункти вимоги відповідача від 16 жовтня 2019 року № 15-08-23-14/5537-2019 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ВМКЦ ПР не порушував вимоги чинного законодавства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням від 29 вересня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у задоволенні позову ВМКЦ ПР відмовив.
Означене рішення суд першої інстанції мотивував тим, що у даній справі Держаудитслужба пред`явила до підконтрольної установи вимогу про усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії. При цьому, у своїх вимогах вона вказує на виявлені збитки, їх розмір та зобов`язання ВМКЦ ПР вжити заходів щодо усунення виявлених порушень. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача щодо суті порушень не можуть бути перевірені в межах предмета доказування у цій справі.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2021 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов ВМКЦ ПР задовольнив. Визнав протиправними та скасував пункти 1- 4, викладені у вимозі Південного офісу Держаудитслужби від 16 жовтня 2019 року № 15-08-23-14/5537-2019. Стягнув з рахунку бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби на користь ВМКЦ ПР судовий збір у розмірі 1 921,00 грн за подачу адміністративного позову та 11 526,00 грн за подачу апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції. Повернув ВМКЦ ПР зі спеціального фонду Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 17 217,03 грн.
Позиція апеляційного суду полягає у тому, що спірна вимога є індивідуально-правовим актом, оскільки спрямована на коригування роботи ВМКЦ ПР, а її зміст полягає у тому, щоб усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку та вчинити певні дії, а отже, є обов`язковою до виконання та породжує для позивача права та обов`язки. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність надання правової оцінки спірній вимозі у межах оскаржуваних позивачем пунктів, у результаті чого визнав обґрунтованими позовні вимоги ВМКЦ ПР.
Додатковою постановою від 29 червня 2021 року П`ятий апеляційний адміністративний суд задовольнив заяву ВМКЦ ПР про ухвалення додаткового судового рішення.
Ухвалив додаткову постанову у справі №420/6808/19, якою вирішив питання стосовно судових витрат. Стягнув з рахунку бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби на користь ВМКЦ ПР судовий збір у розмірі 17 289,00 грн за подачу адміністративного позову, 71,97 грн за подачу апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції та 32 949,50 грн за проведення судової економічної експертизи.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), а саме, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Так, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував усталену практику Верховного Суду щодо неможливості оскарження об`єктом контролю вимоги органу державного фінансового контролю спрямованої на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства яка (у цій частині) є обов`язковою до виконання, що призвело до порушення норм КАС України та прийняття незаконного рішення.
Крім того, скаржник зазначає про те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 804/4463/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 щодо форми та змісту вимоги, законності її прийняття, неконкретизованого шляху усунення порушень. Водночас, апеляційний суд не врахував, що правова позиція Верховного Суду стосувалась вимог, які не визначали конкретний спосіб усунення порушень. Натомість, оскаржувана вимога Південного офісу Держаудитслужби від 16 жовтня 2019 року № 15-08-23-14/5537-2019 винесена по встановленій формі, містить конкретні шляхи усунення кожного порушення та відшкодування виявлених збитків, що не узгоджується із застосовною апеляційним судом практикою.
Також у касаційній скарзі висловлено незгоду з визначенням розміру судового збору, стягнутого з рахунку бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби на користь ВМКЦ ПР, оскільки, на думку скаржника, у даній справі позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, а не чотири майнові вимоги, що значним чином впливає на визначений судом розмір судового збору.
На додаток, у касаційній скарзі Південний офіс Держаудитслужби вказує на правомірність та обґрунтованість оспорюваних позивачів пунктів вимоги від 16 жовтня 2019 року № 15-08-23-14/5537-2019 та, відповідно, безпідставність їх скасування апеляційним судом.
Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На касаційну скаргу відповідача ВМКЦ ПР подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року - без змін, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права. За словами позивача, вимога контролюючого органу про усунення порушень є актом індивідуальної дії та породжує для об`єкта контролю правові наслідки, а тому може бути предметом судового контролю.
10 серпня 2021 року до Верховного Суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшла касаційна скарга на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, у якій скаржник ставить питання про скасування вказаного судового рішення, посилаючись перш за все на те, що незаконність цієї постанови випливає із незаконності основної постанови від 29 квітня 2021 року.
Скаржник апелює тим, що був позбавлений можливості надавати свої пояснення та докази для розгляду питання сплати судового збору чи інших зборів, адже суд апеляційної інстанції не надав можливість прийняти участі у розгляді заяви ВМКЦ ПР про ухвалення додаткового рішення. Касатор зазначає, що такі незаконні дії позивача та суду апеляційної інстанції спонукають його до сплати судового збору у розмірі 30 807,97 грн за розгляд однієї позовної вимоги немайнового характеру та 32 949,50 грн за проведення судової економічної експертизи.
Ухвалою від 30 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з тих підстав, що посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є достатньо мотивованими потребують перевірки судом.
ВМКЦ ПР подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що оскаржуваним судовим рішенням було вирішено питання про стягнення судових витрат, які не в повній мірі були стягнуті з відповідача постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року. Позивач уважає, що апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача на його користь судові витрати в означеній сумі, позаяк позовні вимоги ВМКЦ ПР задоволені у повному обсязі.
Ухвалою від 01 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. відмовив у задоволенні заяви Південного офісу Держаудитслужби про зупинення виконання рішення суду, провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У період з 27 червня по 09 вересня 2019 року відповідно до пункту 6.14 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби України на II квартал 2019 року на підставі направлень від 26 червня, 16 та 22 липня, 05 та 27 серпня 2019 року № 452, 501, 502, 503, 526, 553, 580, 584, виданих начальником Південного офісу Держаудитслужби Муратовим О.М., ревізійною групою проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ВМКЦ ПР за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
За результатами проведеної ревізії відповідачем 16 вересня 2019 року складено акт про результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ВМКЦ ПР за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року №08-11/56, у висновках якого встановлено фінансові порушення, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів Центру та інших порушень фінансової дисципліни.
16 жовтня 2019 року Південним офісом Держаудитслужби направлено на адресу позивача вимогу № 15-08-23-14/5537-2019 щодо усунення порушень законодавства, відповідно до пунктів 1- 4 якої вимагає:
- переглянути тарифікаційні списки і штатні розписи ВМКЦ ПР щодо встановлення розміру доплати за підтримку постійної бойової готовності військ (сил), з урахуванням вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 1995 року № 167 "Про питання оплати праці окремих категорій працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил та інших військових формувань України". Забезпечити відшкодування безпідставних виплат працівникам вищевказаної доплати у загальній сумі 2 161,57 тис. грн та сплачені на неї суми єдиного соціального внеску у загальній сумі 434,14 тис. грн (пункт 1);
- внести зміни до тарифікаційних списків і штатних розписів ВМКЦ ПР; встановити розміри доплати за наукове звання, з урахуванням вимог пункту 4.4.11 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 28 лютого 2006 року № 125, та забезпечити відшкодування безпідставно виплачених сум доплати за наукове звання працівникам за 2016-2018 роки у загальній сумі 73,84 тис. грн і, відповідно, відшкодування витрат на сплату єдиного соціального внеску на суму 11,76 тис. грн (пункт 2);
- переглянути розмір тарифу на платні медичні послуги згідно з вимогами пунктів 17, 18, 19 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, врахувати фактичні видатки на медикаменти та відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 610-625 Цивільного кодексу України вжити заходів по відшкодуванню втрат доходів ВМКЦ ПР у сумі 315,08 тис. грн (пункт 3);
- відобразити в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості мешканців гуртожитку за спожиті комунальні послуги у загальній сумі 49,61 тис. грн та, відповідно до пункту 12 Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 серпня 2016 року № 400, підпункту 1.1 пункту 1 Договору від 16 березня 2017 року № 117/8, вжити заходів щодо відшкодування мешканцями гуртожитку плати за комунальні послуги та перерахування цих сум на рахунки КЕВ м. Одеса. Стягнути з відповідальних осіб у порядку, встановленому статтями 130- 136 КЗпП України, на користь Центру шкоду, заподіяну внаслідок безпідставного покриття за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх фізичних осіб, у загальній сумі 49,61 тис. грн. Врахувати право працівників відшкодувати заподіяні втрати відповідно до частини п`ятої статті 130 КЗпП України (пункт 4).
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю) (частина перша статті 1 Закону № 2939-XII).
За приписами частини другої статті 1 Закону № 2939-XII орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2939-XII серед головних завдань органу державного фінансового контролю є, зокрема здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у […] в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів […] або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.
Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 4 Закону № 2939-XII визначено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі - Положення; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 550).
Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 550 планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону № 2939-XII та цього Порядку.
Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом № 2939-XII (пункт 5 Порядку № 550).
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до пункту 35 Порядку № 550 результати ревізії оформляються актом.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (пункт 46 Порядку № 550). Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дають підстави для висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата указала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.
Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував, зокрема у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16 та від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20.
Отже, підхід суду апеляційної інстанції у цій справі відповідає практиці Верховного Суду з цих питань, викладених у вищевказаних постановах.
Переглядаючи постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року суті спірних пунктів вимоги в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду приходить до таких висновків.
Щодо пунктів 1 та 2 вимоги
Так, за висновками ревізії доплати працівникам ВМКЦ ПР за підтримку постійної бойової готовності військ та за науковий ступінь повинні нараховуватись від посадового окладу працівника визначеного за тарифними розрядами Єдиної тарифної сітки без урахування підвищень.
У розрізі періоду, за який проводилась ревізія, судом апеляційної інстанції проаналізовано законодавство, яким урегульовано окреслене питання, та зроблено висновок про те, що за вимогою пункту 4.3 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 28 лютого 2006 року №125, постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 1995 року №167 "Про питання оплати праці окремих категорій працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил та інших військових формувань України", п.п.2.3.2. п.2.3 Інструкції про порядок визначення, затвердження, використання фонду оплати праці працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил України та складання штатного розпису, затвердженої наказом Міністра оборони України 03 серпня 2010 № 457, п.п.9, 10 додатку 3 до Галузевої угоди між Міністерством оборони України та Центральним комітетом профспілки працівників Збройних Сил України на 2016-2018 роки передбачено оплату за підтримку постійної бойової готовності військ (сил) до 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) та за вимогою п.8 наказу Міністерства оборони України від 24 січня 2006 року № 28 про Умови оплати працівників загальних (наскрізних) професій і посад бюджетних військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України розрахунок доплат та надбавок, у тому числі доплати за бойову готовність в розмірі 50% та доплати за науковий ступень (за доктора наук в розмірі 25% та кандидата наук в розмірі 15%) проводиться від посадового окладу з урахуванням підвищень (за кваліфікаційну категорію керівникам та їх заступникам, за завідування, старшинство, керування санітарного транспорту, за оперативне втручання, за диплом з відзнакою, за шкідливі та важкі умови праці), тобто, працівникам які мають право на підвищення у відсотках, посадові оклади (ставки) збільшуються на відсоток підвищення, тобто, встановлюється новий посадовий оклад (ставка).
Судом апеляційної інстанції не виявлено розбіжностей при зіставленні даних Розрахунково-розподільчих відомостей ВМКП ПР за 2016- 2018 року з даними Тарифікаційних списків в частині нарахування заробітної плати відповідно до посадових окладів, затверджених в Тарифікаційних списках на 2016-2018 роки, підвищень та доплат за бойову готовність, за науковий ступень.
Колегія суддів не вбачає підстав не погодитись із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги Південного офісу Держаудитслужби у частині перегляду та внесення змін до тарифікаційних списків і штатних розписів ВМКЦ ПР щодо встановлення розміру доплати за підтримку постійної бойової готовності військ (сил), з урахуванням вимог абз.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 1995 року №167 "Про питання оплати праці окремих категорій працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил та інших військових формувань України", та встановлення розмірів доплати за наукове звання вимог з урахуванням вимог п.4.4.11 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 28 лютого 2006 року № 125, є необґрунтованими та підлягають скасуванню. Виходячи із цього, також є безпідставними вимоги про забезпечення відшкодування виплат працівникам доплат за підтримку постійної бойової готовності військ (сил), за наукове звання працівникам та сум єдиного соціального внеску.