ПОСТАНОВА
Іменем України
02 листопада 2021 року
Київ
справа №640/217/21
адміністративне провадження № К/9901/22316/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.) у справі № 640/217/21 за заявою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зупинення дії наказу, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (далі - заявник) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, поданою до подання позовної заяви, у якій просила зупинити дію пунктів 3, 4 наказу Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) від 06 листопада 2020 року № 3868/5 (з урахуванням змін, внесених наказом від 18 грудня 2020 року № 4382/5), якими анульовано доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 5324) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та вирішено направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін`юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., - до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування пункту 2 у частині скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса ОСОБА_1. від 15 червня 2020 року № 10741070074004438 та пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову заявник зазначив про те, що має намір звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Мін`юсту про визнання протиправним та скасування пункту 2 у частині скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса ОСОБА_1. від 15 червня 2020 року № 10741070074004438 та пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5. Разом із тим, до ухвалення рішення в адміністративній справі Мін`юстом будуть вчинені дії на виконання пунктів 3, 4 наказу, які матимуть незворотні наслідки для ОСОБА_1, а саме: направлено подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, що з високою імовірністю матиме наслідком ухвалення негативного для ОСОБА_1 рішення; діяльність нотаріуса буде припинена; всі спадкові справи та заявки щодо реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань залишатимуться нерозглянутими. Отже, у разі невжиття заходів забезпечення позову негативні наслідки можуть настати не тільки для нотаріуса, а для інших осіб.
Також, на думку заявника, виконання спірного наказу призведе до заподіяння шкоди його діловій репутації, адже матиме наслідком направлення Мін`юстом подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва нотаріуса, проведення відповідного засідання та прийняття рішення, яке у разі скасування судом наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5, необхідно буде окремо оскаржувати в судовому порядку. При цьому весь час, протягом якого будуть тривати судові процеси, заявник залишатиметься без роботи та без засобів для існування.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5 (з урахуванням змін, внесених наказом від 18 грудня 2020 року № 4382/5), якими анульовано доступ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 5324) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та вирішено направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін`юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., - до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Мін`юсту про визнання протиправним та скасування пункту 2 у частині скасування реєстраційної дії приватного нотаріуса ОСОБА_1 від 15 червня 2020 року № 10741070074004438 та пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5.
Зобов`язано Мін`юст відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно негайно з моменту прийняття ухвали суду.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Мін`юсту порушено гарантоване Конституцією України право заявника на працю, оскільки її діяльність як приватного нотаріуса пов`язана із доступом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Фактично заявника позбавлено можливості отримувати дохід від професійної діяльності.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2021 року скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року у частині зобов`язання Мін`юсту відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань негайно з моменту прийняття ухвали суду. Прийняв у вказаній частині нову ухвалу, якою у задоволенні заяви приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. відмовив.
Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що дія оскаржуваного наказу в частині тимчасового блокування доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фактично унеможливлює здійснення заявником професійної діяльності за наявності відповідного свідоцтва, а отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, відновлення яких стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.
Попри це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позаяк чинним процесуальним законодавством не передбачено правових підстав для забезпечення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, у даному випадку, - зобов`язання Мін`юст відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань негайно з моменту прийняття ухвали суду.
Також у прийнятому рішенні апеляційний суд зауважив про помилковість посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 826/15847/17 та Мін`юсту на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 640/6000/19, оскільки у названих справах предметом оскарження були накази Мін`юсту саме про тимчасове блокування доступу нотаріуса до відповідного реєстру, а не анулювання такого доступу з подальшим направленням до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Мін`юст подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у частині, в якій ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року залишено без змін, прийняти постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 150, 151 КАС України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 826/9263/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 420/912/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 420/1065/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 824/902/19-а, від 24 квітня 2020 року у справі № 160/9698/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 580/3884/19, від 21 січня 2021 року у справі № 420/4262/19 щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника або якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та співмірності заходів із заявленими позовними вимогами. На переконання скаржника, задовольнивши заяву приватного нотаріуса ОСОБА_1., суди першої та апеляційної інстанцій фактично вирішили позовні вимоги по суті спору.
Окрім зазначеного, свою позицію скаржник аргументує тим, що приватний нотаріус ОСОБА_1. не позбавлена права здійснювати нотаріальну діяльність та повноваження державного реєстратора щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто анулювання заявнику доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не позбавляє нотаріуса здійснювати інші нотаріальні дії, для яких не потрібний доступ до вказаного Реєстру. Також наказ Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5 жодним чином не перешкоджає заявнику виконувати свої зобов`язання перед державою щодо сплати податків, оскільки останні сплачуються з реально отриманого доходу нотаріуса.
Ухвалою від 24 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Заявник своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Ухвалою від 01 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. відмовив у задоволенні клопотання Мін`юсту про розгляд справи за участю його представника, провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46-1 Закону України "Про нотаріат" установлено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних і державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, інших єдиних і державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.
Інформація з єдиних і державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.
Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення).
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 34 зазначеного Закону, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:
а) скасування реєстраційної дії, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги, - у разі оскарження реєстраційної дії, рішення територіального органу Міністерства юстиції;
б) проведення державної реєстрації - у разі оскарження відмови у державній реєстрації, зупинення розгляду документів;
в) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором;
в-1) про усунення порушень, допущених державним реєстратором з визначенням строків виконання наказу;
г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру;
ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру;
е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;
є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення, передбачені підпунктами "е" та "є" пункту 2 частини шостої цієї статті, виконуються Міністерством юстиції України, його територіальними органами невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу нотаріуса до Єдиного державного реєстру, скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації, у якого зберігається реєстраційна справа, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного нотаріуса, акредитованого суб`єкта державної реєстрації (частина сьома статті 34).
Як слідує із заяви про забезпечення позову, заявник - приватний нотаріус ОСОБА_1. не погоджується з наказом Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5 "Про задоволення скарги", пунктами 3, 4 якого:
- анульовано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- направлено до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін`юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.
Приватний нотаріус ОСОБА_1., уважаючи, що виконання означених пунктів наказу Мін`юсту № 3868/5 може спричинити для неї негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на здійснення нотаріальної діяльності, звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаних пунктів наказу, оскільки, на її думку, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення її порушених прав.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, задовольнили її у частині зупинення дії пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5.
Вирішуючи питання обґрунтованості касаційної скарги та надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою цієї статті, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів із дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень і доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного заходу забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/7496/18 та застосована Судом, зокрема у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 420/4037/20.
Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована із зазначенням:
1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі;
2) у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд не має встановлювати протиправність спірного наказу на цій стадії.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 13 березня 2020 року у справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20, від 31 березня 2021 у справі № 560/6068/20 та від 18 травня 2021 року у справі №140/13152/20.
У касаційній скарзі Мін`юст наголошує на фактичному вирішенні спору по суті шляхом винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Отже, забезпечення позову шляхом зупинення дії пунктів 3, 4 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5 може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців, незважаючи на те, що зазначений наказ, дія положень якого зупинена спірними судовими рішеннями, був винесений саме з підстав наявності порушень приватним нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Таким чином Суд погоджується з наведеними доводами Мін`юсту, оскільки заявником стверджується про майбутнє подання позову про визнання протиправними та скасування окремих пунктів наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5, зокрема пунктів 3 та 4, дія яких обмежена в часі, а тому зупинення їх дії у порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на їх тимчасовий характер.
Крім того, доводи заявника про неправдивість відомостей, викладених у спірному наказі Мін`юсту, тобто ознака протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, не можуть бути самостійною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення його дії (окремих пунктів), адже протиправність рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Також судами першої та апеляційної інстанцій неправильно визначено, що заявник позбавлений права на невизначений термін вчиняти нотаріальні дії, що обмежує гарантоване Конституцією України право на працю, оскільки у випадку анулювання доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, він вправі здійснювати нотаріальну діяльність, яка не стосується цієї сфери, з-поміж іншого щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, що спростовує твердження судів стосовно фактичного позбавлення заявника можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23 липня 2020 року у справі № 640/12935/20, від 03 грудня 2020 року у справі № 580/3884/19, від 21 січня 2021 року у справі № 420/4262/19, від 30 березня 2021 року у справі № 420/4037/20, від 22 липня 2021 року у справі № 160/14224/20.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанову від 02 травня 2018 року у справі №826/15847/17 колегія суддів оцінює критично, оскільки у цій справі державному реєстратору - приватному нотаріусу було тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, правовідносини у справі №826/15847/17 та у справі, що розглядається, не є подібними.
Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях суди попередній інстанцій апелюють до того, що спірним наказом Мін`юсту приватному нотаріусу ОСОБА_1. було тимчасово заблоковано доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, що не ґрунтується на дійсних положеннях указаного наказу.
Також варто зазначити про те, що на відміну від наведеного в оскаржуваних судових рішеннях мотивування щодо зупинення дії пункту 3 наказу Мін`юсту від 06 листопада 2020 року № 3868/5, не обґрунтованою судами залишилась частина щодо необхідності зупинення дії пункту 4 наказу, яким вирішено направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін`юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.
Суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, не пересвідчились у тому чи існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також не обґрунтували у своєму рішенні належним чином чому позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач і що такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог.
За наведених обставин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України.
Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів та приймаються судом як належні.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах своїх повноважень та підстав відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Мін`юсту підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.