ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/19969/13-а
адміністративне провадження № К/9901/28659/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника відповідача Рибак А.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Агропродінвест" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Огурцова О.П. від 12 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І.В., суддів Аліменко В.О., Кучми А.Ю. від 01 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Агропродінвест" до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Агропродінвест" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року №0005192220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2218901 грн. за основним платежем та 291401 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2013 року, результати якої оформлено актом від 30 вересня 2013 року №836/26-53-22-01-21-31953813, в якому, окрім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (положення якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №334/94-ВР), підпункту 138.10.5 пункту 138.10, пункту 138.11 статті 138, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140, пункту 141.1 статті 141, пункту 142.2 статті 142 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 2218901 грн.
Підставами для збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток слугували викладені у акті перевірки висновки контролюючого органу про:
- відсутність у Товариства правових підстав для формування валових витрат у розмірі 627400 грн. за операціями із ПАТ "Страхова компанія "Країна" по наданню останнім послуг зі страхування фінансових ризиків, пов`язаних із завданням шкоди третім особам у зв`язку із експлуатацією газопроводу високого тиску "Комаргород-Гарячівка", оскільки такі витрати не пов`язані із господарською діяльністю платника податку, а тому страхові платежі, здійснені позивачем на користь ПАТ "Страхова компанія "Країна", не можуть бути віднесені до витрат подвійного призначення у відповідності до підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України;
- завищення позивачем витрат у сумі 9542302 грн. від операцій з нарахування процентів за борговими зобов`язаннями у зв`язку із використанням кредитних коштів не в господарській діяльності, адже кредитні кошти в сумі 35200000 грн., отримані Товариством від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на підстав кредитного договору від 09 жовтня 2009 року за №151209К45, було використано позивачем на надання безвідсоткових поворотних фінансових допомог третім особам;
- завищення Товариством від`ємного значення об`єкта оподаткування, починаючи з 1 кварталу 2011 pоку по 30 червня 2013 року, у зв`язку із включенням до складу такого від`ємного значення суми збитків, отриманих за підсумками 2009 та 2010 років.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов Товариства задовольнив повністю.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21 квітня 2015 року, застосувавши відповідні норми ПК України, дійшов висновку про те, що визначальною умовою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку. З урахуванням наведеного, зазначив про невстановлення судами обставин щодо змісту та обсягу отриманих послуг зі страхування фінансових ризиків та пов`язаності їх з господарською діяльністю позивача; використання Товариством коштів згідно кредитного договору, відсотки за якими віднесені до валових витрат, для цілей підприємницької діяльності; правомірності включення позивачем до валових витрат у декларації з податку на прибуток за 2011 рік від`ємного значення об`єкта оподаткування попереднього звітного періоду з перевіркою, при цьому, власне правильнотсі розрахунку та формування відповідних сум від`ємного значення об`єкта оподаткування, які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів.
За результатами повторного судового розгляду постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року позов Товариства задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 08 жовтня 2013 року №0005192220 в частині нарахування збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств по взаємовідносинам з ПАТ "Страхова компанія "Країна" за договором добровільного страхування цивільної відповідальності перед третіми особами від 14 червня 2011 року №12/141/3.1.14; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши відповідні норми ПК України та зміст укладеного позивачем із ПАТ "Страхова компанія "Країна" договору добровільного страхування цивільної відповідальності перед третіми особами, виходив з того, що при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток враховуються витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності. Тому позивачем за наявності законодавчих підстав віднесено витрати, сплачені у вигляді страхових платежів на користь ПАТ "Страхова компанія "Країна", до складу валових витрат у відповідному періоді, а висновок відповідача про непов`язаність останніх із господарською діяльністю платника податку внаслідок здійснення страхування відповідальності третіх осіб є необґрунтованим та спростовується встановленими у справі обставинами.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд вказав про доведення контролюючим органом обставин безпідставності віднесення Товариством до складу валових витрат звітного періоду нарахованих процентів за кредитним договором, укладеним із ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", згідно підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України, так як факт використання кредитних коштів у власній господарській діяльності, у тому числі для здійснення оплати за договорами поставки, не підтверджено відповідними доказами у ході розгляду справи; також зазначив й про неправомірність формування від`ємного значення 2009 року у розмірі 1076571 грн. й, як наслідок, дійшов висновку, що підстави для врахування останнього при розрахунку від`ємного значення наступних періодів відсутні.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 березня 2016 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просить їх скасувати у вказаній частині та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
По суті вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість частини позовних вимог, адже не надали належної правової оцінки залученим до справи доказам та фактичним обставинам справи, які свідчать, що отримані за кредитним договором, укладеним із АТ "Державний експортно-імпортний банк", кошти використані позивачем в межах власної господарської діяльності внаслідок їх спрямування на оплату товарно-матеріальних цінностей за договором поставки, а не на безвідсоткові поворотні фінансові допомоги, у зв`язку з чим Товариство мало право на віднесення до складу валових витрат звітного періоду нарахованих процентів за таким кредитним договором згідно підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України.
Також зазначає, що при формуванні об`єкта оподаткування за другий квартал 2011 року та наступні за ним періоди враховується від`ємне значення об`єкта оподаткування, отримане за перший квартал 2011 року з урахуванням від`ємного значення, що увійшло до його складу з попередніх періодів, а тому контролюючий орган обмежив позивачу витрати, що мають бути враховані у складі валових витрат за відповідні періоди 2011 року, без дотримання вимог пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, а суди, стверджуючи про відсутність підстав для включення до складу витрат першого календарного кварталу 2011 року та наступних за ним періодів сум від`ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, та тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів, неправильно застосували відповідні положення законодавства.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача проти доводів та вимог касаційної скарги заперечила, вважаючи їх безпідставними, надавши відповідні пояснення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (статті 42 ГК України).
Так, правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
За правилами підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.
З 01 квітня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем валових витрат почали регулюватися положеннями ПК України, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 якого (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначав витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Як визначено пунктом 141.1 статті 141 ПК України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Зміст вказаних положень законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, свідчить про те, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (позичальником) та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) 09 жовтня 2009 року укладено кредитний договір №151209К45, за умовами якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом у 35200000 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, комісії та інші платежі, встановлені договором. Цільове призначення отриманого кредиту - для поповнення обігових коштів.
За твердженням відповідача, з яким погодилися й суди першої та апеляційної інстанцій, позивач використовував кошти, які були отримані за кредитним договором, в операціях, які не пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а саме Товариство в період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2013 року надало поворотну фінансову допомогу юридичним особам на загальну суму 102248000 грн., тобто запозичені кошти витрачало не на цілі, передбачені кредитним договором. При цьому суди визнали безпідставними доводи позивача про використання кредитних коштів у власній господарській діяльності з метою здійснення оплати за договором поставки від 01 лютого 2009 року №22044, укладеним з ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля", з огляду на те, що з наданих до суду розрахункових документів не вбачається здійснення оплати за договором поставки саме за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 09 жовтня 2009 року №151209К45, й доказів, які б підтверджували неможливість проведення розрахунків іншими коштами до суду не надано.
Однак, у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не обґрунтував та не зазначив, у чому саме вбачається неможливість із наданих позивачем доказів встановити обставини здійснення у 2009 році розрахунків за договором поставки за рахунок коштів, отриманих за кредитною угодою, і які саме відомості повинні бути відображені у відповідних документах, проте відсутні; судові рішення не містять власне жодного аналізу та оцінки залучених Товариством до матеріалів справи копій укладеного із ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" кредитного договору від 09 жовтня 2009 року №151209К45 та додаткових угод до нього, його умов, у тому числі щодо порядку надання кредиту та здійснення платежів, реквізитів відкритих рахунків для обліку кредитних операцій тощо, а відтак висновок судів про те, що надані позивачем меморіальні ордери, банківські виписки по рахунку не підтверджують здійснення оплати за договором поставки від 01 лютого 2009 року №22044, укладеним з ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля", саме за рахунок коштів, отриманих у кредит, не можна визнати обґрунтованим та таким, що зроблено на підставі повного і всебічного з`ясуванння всіх обставин у справі.
Більше того, стверджуючи про використання Товариством кредитних коштів не в господарській діяльності та надання за їх рахунок безвідсоткових поворотних фінансових допомог третім особам у 2011-2013 роках, суди, однак, не вказали, які ж саме докази беззаперечно підтверджують здійснення позивачем таких платежів саме за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 09 жовтня 2009 року №151209К45, а відтак передчасно дійшли висновку про наявність складу податкового правопорушення, який має бути доведений суб`єктом владних повноважень належними та допустимими доказами у справі, й безпідставно обов`язок доказування переклали на позивача.
Стосовно ж висновку акту перевірки про завищення Товариством від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих періодів, починаючи з 1 кварталу 2011 pоку по 30 червня 2013 року, Верховний Суд виходить з такого.
Як вбачається з акта перевірки, суть встановленого порушення зводиться до того, що перевіркою відображених у рядку 06.5 Декларацій "Від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року (від`ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік" за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2013 року Товариство безпідставно декларувало від`ємне значення об`єкта оподаткування, яке виникло протягом 2009 та 2010 років.
В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 Розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що розділ III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств") набирає чинності з 01 квітня 2011 року.
За правилами пункту 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.
Відповідно, правила врахування від`ємного значення об`єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів, в період до 01 квітня 2011 року регулювалися положеннями пункту 6.1 статті 6 Закону №334/94-ВР.
Згідно з пунктом 6.1 статті 6 Закону №334/94-ВР, якщо об`єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від`ємне значення об`єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від`ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від`ємного значення об`єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення.
Пунктом 16.4 статті 16 Закону №334/94-ВР встановлювалось, що платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону.
У 2010 році норми пункту 6.1 статті 6 Закону №334/94-ВР застосовувалися з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, які полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від`ємного значення, що утворилося станом на 01 січня 2010 року.
Відносно регламентації питань врахування від`ємного значення об`єкта оподаткування у 2011 році пунктом 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР передбачалося, що у 2011 році сума від`ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від`ємне значення об`єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.
Отже до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 01 січня 2010 року, так і ті суми від`ємного значення, що виникли протягом 2010 року.
Починаючи з другого кварталу 2011 року, до доходів і витрат, що отримані і проведені з 01 квітня 2011 року, застосовуються норми ПК України.
Так, відповідно до пункту 150.1 статті 150 ПК України, якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення.
Згідно з пунктом 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України пункт 150.1 статті 150 цього Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.
Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від`ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення.
Зазначене застереження слід розуміти таким чином, що розрахунок першого кварталу 2011 року є кінцевим результатом розрахунку об`єкта оподаткування (аналогічно річному розрахунку) за законом, який втрачав чинність, на що вказують і приписи абзацу 2 пункту 49.19 статті 49 ПК України.
Наведені вище норми не містять положень (обмежень) щодо формування об`єкту оподаткування за наступні податкові періоди (після першого кварталу 2011 року) лише виходячи з результатів господарських операцій, проведених у першому кварталі 2011 року, та без врахування від`ємного значення об`єкта оподаткування, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з попередніх періодів.
Таким чином, до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року та наступних за ним періодів підлягає включенню від`ємне значення об`єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, причому розрахунок суми від`ємного значення об`єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснюється з урахуванням без будь-яких обмежень сум від`ємного значення, що утворилися станом на 01 січня 2010 року, та тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів.
Разом з тим положення наведеного законодавством, якими не передбачено можливості обмежити формування витрат другого кварталу 2011 року та наступних за ним періодів лише тими сумами від`ємного значення, які виникли як результат діяльності саме першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від`ємного значення попередніх податкових періодів, залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які, погоджуючись із твердженням контролюючого органу про завищення Товариством від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих періодів, виходили із неправомірності як такого формування від`ємного значення об`єкта оподаткування за попередні податкові періоди, хоча наявність збитків, які утворилися за результатами діяльності Товариства за попередні 2011 року податкові періоди, власне й не заперечувалася відповідачем у акті перевірки.
До того ж, звертаючись до суду, позивач стверджував, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток за I квартал 2013 року порушень не встановлено, внаслідок чого контролюючим органом складено довідку від 12 липня 2013 року №339-26-53-22-04-21/31953813, проте такі обставини залишилися поза увагою та без надання їм правової оцінки у ході розгляду справи.
Загалом судові рішення, які переглядаються, не містять належного аналізу викладених у позовній заяві аргументів позивача, що ґрунтуються на нормах податкового законодавства, які, на думку Товариства, підлягають застосування при вирішення даного спору та доводять відсутність з його боку вчинення правопорушення.
Відтак суди не надали відповідної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті та не виконали приписи ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2015 року щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналогічні положення закріплені і в 242 статті КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Установивши помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
Враховуючи вказане, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа у відповідній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Щодо позовних вимог, які задоволені судами попередніх інстанцій (в частині нарахування збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств по взаємовідносинам з ПАТ "Страхова компанія "Країна" за договором добровільного страхування цивільної відповідальності перед третіми особами), то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються позивачем.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд