Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 601/1143/16
провадження № 51-2996км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Міщенка В.В. на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013210020000180, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 5 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі пункту "в" ст. 1 Закону № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначених основного та додаткового покарання.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 19 серпня 2013 року о 22:00 він, керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись автодорогою "Доманове - Ковель - Чернівці-Тереблече" зі сторони с. Підлісці Кременецького району Тернопільської області в напрямку м. Тернополя на 252 км+200 м, указаної автомобільної дороги не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати і не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги підпунктів "б", "д" п. 2.3. Правил дорожнього руху. Крім того, під час керування транспортним засобом водій порушив вимоги таких пунктів Правил дорожнього руху: 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян), 12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги), 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди), 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год), підпункту "б" п. 12.9 водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "й" пункту 30.3 цих Правил) - та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року касаційну скарги захисника Міщенка В.В. задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційні скарги захисника Міщенка В.В. та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимог ч. 2 ст. 439 КПК у ході нового розгляду кримінального провадження не виконав вказівок Верховного Суду, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції, а саме: знову відмовляючи у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, безпосередньо їх не дослідив і власної оцінки обставинам кримінального провадження не дав, що перешкодило суду повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження; апеляційний суд не навів докладних мотивів прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили місцевому суду повно і всесторонньо розглянути справу щодо ОСОБА_1 та дати правильну юридичну оцінку тому, що сталося; апеляційний суд не вказав підстав для відхилення доказів, які свідчили на користь його підзахисного, про що зазначав касаційний суд у своєму рішенні.
На касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_3 та представники потерпілої ОСОБА_4 - адвокати Скакун О.К. і Чорний М.Я. подали до Верховного Суду заперечення, в яких просили відмовити в задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила рішення апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає сторонам можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Недодержання цих положень відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Так, постановою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року за касаційною скаргою захисника Міщенка В.В. ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 було скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції з огляду на те, що апеляційний суд не звернув уваги на процесуальні порушення, допущені місцевим судом під час оцінки доказів, і не виконав функції, покладеної на нього процесуальним законом, чим істотно порушив вимоги ст. 419 КПК.
Верховний Суд не погодився з доводами, викладеними у касаційній скарзі захисника, щодо формулювання обвинувачення; щодо призначення групи прокурорів й щодо використання показань засудженого, наданих ним як свідком та "підозрюваним".
Проте Верховний Суд визнав слушними доводи сторони захисту щодо відсутності переконливого обґрунтування відхилення доказів, що свідчили на користь сторони захисту.
При цьому Суд зазначив, що сторона обвинувачення надала суду докази, частина яких свідчила на користь версії захисту, а інша - на користь версії обвинувачення. Однак суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки про винуватість засудженого показаннями свідка ОСОБА_5, даними протоколу огляду місця події від 20 серпня 2013 року, висновками експертів від 23 вересня 2013 року № 552 та № 60, висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 19 вересня 2013 року № 5-393/13, висновком експерта від 15 жовтня 2013 року № 5-439/13, висновком судової автотехнічної експертизи від 14 жовтня 2014 року № 8693/14-52, даними протоколу слідчого експерименту і схемами до нього від 18 вересня 2015 року, висновком експерта від 23 жовтня 2015 року № 512/15, висновком інженерно-транспортної експертизи від 24 лютого 2016 року № 1/16. Суди дійшли висновку, що засуджений мав технічну можливість уникнути ДТП.
Водночас суди першої та другої інстанцій не взяли до уваги іншу сукупність доказів, наданих стороною обвинувачення, що включала дані протоколу слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року, протокол слідчого експерименту від 24 грудня 2013 року за участю свідка ОСОБА_6, висновків експертів від 26 грудня 2013 року № 5?642/13, від 11 квітня 2014 року № 1730/1731/14-52, від 3 грудня 2014 року № 5-648/14, які ґрунтувалися, крім показань свідка ОСОБА_6, і на інших доказах, у тому числі на результатах слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року, а також не взяли до уваги показань засудженого та свідка ОСОБА_6 у суді першої інстанції (про те, що потерпілий переходив дорогу). Всі ці докази свідчили на користь сторони захисту та в сукупності підтверджували те, що в тих обставинах, які склалися під час ДТП, засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що ключовим питання у цьому кримінальному провадженні є: чи мав засуджений можливість уникнути наїзду на пішохода за дорожньої обстановки, що склалася на момент події.
Касаційний суд зазначив про те, що стороною обвинувачення був наданий протокол слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року, проведеного з використанням тих самих автомобілів, що перебували на місці ДТП під час події, в ході якого встановлено, що відстань загальної видимості з місця водія автомобіля засудженого становить 47 м, а конкретної видимості - 38,8 м.
Однак суд залишив результати цієї слідчої дії без жодної оцінки і обґрунтував свої висновки на даних, отриманих під час слідчого експерименту від 18 вересня 2015 року з використанням інших автомобілів, під час якого було встановлено, що відстань загальної видимості з місця водія автомобіля засудженого становить 90 м, а конкретної видимості - 87,5 м.
Отже суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що параметри видимості, встановлені під час слідчого експерименту 2015 року, більш ніж в два рази перевищують аналогічні параметри, встановлені при експерименті 2013 року. Хоча разюча різниця в результатах двох слідчих експериментів, спрямованих на встановлення тих самих обставин, вимагала ретельної та всебічної оцінки з боку судів попередніх інстанцій. Суди першої та апеляційної інстанції не надали жодного пояснення, чому не були взяті до уваги надані стороною обвинувачення докази, що свідчили на користь сторони захисту.
Суд також зазначив у постанові про порушення норм процесуального права, що стосувалися оцінки певних доказів місцевим судом.
Тому Верховний Суд при новому апеляційному розгляді зобов`язав суд з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, дати на них вичерпну відповідь та ухвалити судове рішення відповідно до вимог статей 370, 419 КПК.
Апеляційний суд указаних норм та вказівок Верховного Суду не виконав.
У ході нового розгляду кримінального провадження апеляційний суд відхилив доводи захисника Міщенка В.В., а щодо вказівок суду касаційної інстанції лише зазначив, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам, яка ґрунтується на всебічному і повному дослідженні усіх матеріалів цього кримінального провадження, а саме: протоколу проведення слідчого експерименту від 24 грудня 2013 року, висновків експертів від 26 грудня 2013 року № 5?642/13, від 11 квітня 2014 року № 1730/1731/14-52, від 3 грудня 2014 року № 5-648/14, які стосувались обставин вчинення ДТП за умови перебування потерпілого в русі. У зв`язку з чим вважав, що зібрані та досліджені докази давали суду підстави для вмотивованого висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину, за який його засуджено.
Наведене свідчить про формальний розгляд апеляційним судом апеляційної скарги сторони захисту та не дотримання ним положень ч. 2 ст. 439 КПК.
За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст.438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника - задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, виконати вказівки суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, дати на них вичерпну відповідь та ухвалити вмотивоване й обгрунтоване судове рішення, яке відповідатиме положенням статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд