Постанова
іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 203/3524/19
провадження № 51-1364км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Кушніра В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кушніра В.В. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000681, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого у АДРЕСА_1, зареєстрованого по АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього на користь потерпілої у відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди, а також витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, грошові кошти на загальну суму 309 255 гривень.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 серпня 2019 року, біля 23:20, керуючи технічно справним автомобілем "BMW Х2", д.н.з. НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належав ОСОБА_3, грубо порушуючи пункти 1.3, 1.5, 2.3 "б", 2.9 "а", 10.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) та вимоги дорожньої розмітки 1.3 ПДР України, а саме: перебуваючи у стані алкогольного, рухався зі швидкістю не менше, ніж 100 км/год по проїзній частині вул. Січеславської Набережної з боку вул. Воскресенської у напрямку вул. Столярова в м. Дніпро, не врахував дорожньої обстановки, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, змінив напрямок руху ліворуч, перетнувши при цьому подвійну суцільну розділову лінію, виїхав на зустрічну смугу для руху, та в районі будинку № 12 допустив зіткнення передньою лівою частиною керованого ним автомобіля із передньою лівою частиною автомобіля "Chevrolet Aveo", д.н.з. НОМЕР_3, який під керуванням ОСОБА_4 рухався в зустрічному напрямку.
Порушення ОСОБА_1 п. 10.1 ПДР України знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено свій вирок яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кушнір В.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Кушнір В.В. просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Чабанюк Т.В. просила залишити судове рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судових рішень не перевіряє.
Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є безпідставними.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та визнання вини, а обтяжуючою обставиною - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Також місцевий суд зважив на позицію потерпілих та дані про особу винного, який є інвалідом ІІІ групи, одружений і має на утриманні малолітню дитину.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання в межах санкції інкримінованої статті та звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без реального відбування покарання.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеної ОСОБА_1 міри примусу, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, дійшов висновку, що рішення про можливість виправлення та перевиховання останнього без ізоляції від суспільства прийнято без належного урахування місцевим судом як змісту і обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, а саме: керування останнім автомобілем в межах густонаселеного міста на великій швидкості у стані алкогольного сп`яніння, перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки, так і наслідків, які полягали у зіткненні з зустрічним автомобілем, водій якого, отримавши тілесні ушкодження, помер.
Крім цього, апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винного без його відбування місцевий суд урахував одні й ті самі обставини, що неприпустимо.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без відбування покарання і призначив останньому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з тим, що призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі є справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, а позитивна характеристика засудженого, стан його здоров`я, наявність постійного місця роботи та притягнення до кримінальної відповідальності вперше не є тими обставинами, які б дозволили застосувати до нього положення ст. 75 КК України.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про те, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх суб`єктивних і об`єктивних чинників, які беруться до уваги при призначенні виду та розміру покарання, а також під час вирішення порядку його відбування, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.
Щодо аргументів захисника Кушніра В.В. про наявність у ОСОБА_1 тяжкого захворювання, через яке він не може відбувати покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства, то колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Відповідно до ст. 84 КК України особа, яка захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена судом від покарання або від його подальшого відбування в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК України. Медичний огляд засуджених до позбавлення волі проводять лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я, з урахуванням результатів якого комісія складає висновок про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, яке є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засудженого від відбування покарання.
З огляду на це, наявність у ОСОБА_1 тяжкого захворювання не є підставою для зміни оскарженого рішення, а така обставина може слугувати для звільнення засудженого від покарання чи від подальшого його відбування в порядку, визначеному законом.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд