Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 263/13236/16-ц
провадження № 61-407св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3
третя особа: ОСОБА_4
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року у складі судді Ковтуненка В.О. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Мальцевої Є. Є., Лопатіної М. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про припинення прав осіб на частку у праві власності на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у праві власності на квартиру.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі договору дарування від 18 березня 2008 року він є власником 10/15 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2, ОСОБА_3, на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05.01.2001 року є власниками по 1/6 частки у праві власності на спірну квартиру.
Посилаючись на те, що частки відповідачів порівняно з його часткою є незначними, спірна квартира є неподільною річчю, позивач з відповідачами не перебувають у сімейних відносинах, відповідачі жодних витрат на утримання квартири не здійснюють, спільне володіння та користування майном для сторін є неможливим, з урахуванням внесеної ним на депозитний рахунок Державної казначейської служби України в м. Києві суми грошової компенсації за належні відповідачам частки у праві власності на спірну квартиру, просив припинити їх право на частки у праві власності на спірну квартиру, та визнати за ним право власності на належні їм частки у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, за кожною на 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено виплатити відповідачам грошову компенсацію вартості належної кожній частки у спільному майні в сумі 59 011,00 грн, які були внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Державної казначейської служби України в м. Києві.
У травні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2018 року заяву представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у праві власності на квартиру скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.
У липні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 двокімнатну квартиру житловою площею 26,7 кв. м, загальною площею 53,2 кв. м, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначали, що після скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року кожна з них є співвласником 1/6 частини квартири, а тому ОСОБА_1 не мав повноважень на одноосібний продаж квартири. З огляду на наведене, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 квітня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 липня 2018 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення прав осіб на частку у праві власності на квартиру, та присвоєно справі № 263/13236/16-ц (провадження № 2/263/1921/2018).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С. В. за № 1596. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у ОСОБА_2 на праві власності іншого нерухомого майна, відсутністю згоди відповідачів з проведеною оцінкою нерухомого майна та відповідно розміром грошової компенсації за належні їм частки у праві власності на спірну квартиру, наявністю наміру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використовувати квартиру для особистих потреб, а тому припинення права власності відповідачів на частку у спільному майні завдасть їм істотної шкоди.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 без згоди відповідачів, як співвласників спірної квартири, здійснив реалізацію належних їм часток у праві власності на спірну квартиру, чим порушив вимоги цивільного законодавства щодо порядку розпорядження майном спільної часткової власності, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Постановою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_3 на належну їй частку у праві власності на квартиру, та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1,та ухвалив у цій частині нове судове рішення про припинено права ОСОБА_3 на 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, та визнання за ОСОБА_1 права на 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості належної їй частки у спільному майні у сумі 59 011,00 грн, які були внесені позивачем 21 вересня 2017 року за квитанцією № 13733934 (відділення № 17 ПУМБ в м. Маріуполь) на депозитний рахунок Державної казначейської служби України в м. Києві № 37311047011792, МФО 820172. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільній власності, оскільки відповідачка не має у власності іншого житла, крім права на 1/6 частку у праві власності на спірну квартиру, а тому припинення її права власності на цю частку завдасть їй істотної шкоди. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції урахував наявність у ОСОБА_3 на праві власності двокімнатної квартири АДРЕСА_2, а також, що її частка у спільному майні є незначною, спірна квартира є неподільною, спільне володіння та користування квартирою з ОСОБА_1 є неможливим, а тому вважав, що припинення її права на 1/6 частку у праві власності на спірну квартиру не завдасть їй істотної шкоди. Оцінивши зазначені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_3 на її частку у спірній квартирі та в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права на 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, та ухвалення у цій частині нового судового рішення про задоволення таких вимог, з виплатою ОСОБА_3 грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні у розмірі 59 011,00 грн., що були внесені позивачем на депозитний рахунок Державної казначейської служби України в м. Києві.
В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року, яким було припинено право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частку у спірній квартирі та визнано за ОСОБА_1 право на 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, то відповідно ОСОБА_1 не міг одноособово розпоряджатися зазначеною квартирою, а отже оспорюваний договір купівлі-продажу квартири порушує права відповідачів, як співвласників квартири АДРЕСА_1, що є підставою для визнання його недійсним.
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, та відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року касаційну скаргу заявника залишено без руху, надано строк до 19 лютого 2021 року для доплати судового збору.
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про усунення недоліків, до якої додано оригінал квитанції про сплату судового збору в розмірі 407,76 грн.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 365 ЦК України, без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17; Верховним Судом України у постановах від 16 січня 2021 року у справі № 6-81цс11, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16; Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц; а також статей 133, 134, 137 ЦПК України без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 203, 215, 369 ЦК України у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 263/13236/16-ц на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 23 березня 2021 року.
Касаційна скарга у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про істотність шкоди, яка може бути завдана відповідачці у зв`язку з припиненням її права на частку у праві власності на спірну квартиру, оскільки не встановили в чому саме полягає ця шкода.
Зазначив також про необґрунтованість висновків судів у частині вирішення зустрічного позову, оскільки на момент укладення спірного договору купівлі-продажу він був одноособовим власником спірної квартири. Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їх частки у спірній квартирі було припинено на підставі заочного рішення Жовтневогго районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року, а тому він не зобов`язаний був погоджувати з ними свої дії щодо розпорядження спірним майном.
Вказував на неправильно здійснений судами розподіл судових витрат, зокрема в частині відшкодування ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, оскільки позивачі за зустрічним позовом не надавали попереднього (орієнтованого) розрахунку сум судових витрат, і розмір таких витрат не підтверджений документально, що є підставою для відмови у їх відшкодуванні.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 січня 2001 року є власниками по 1/6 частці у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . За вказаною адресою ОСОБА_2 зареєстрована з 16.08.2007 року, а ОСОБА_3 з 15.08.2016 року.
ОСОБА_1 є власником 10/15 часток у праві власності на квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 18 березня 2008 року.
Згідно зі звітом про оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_7, станом на 02 вересня 2016 року ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 53,2 кв. м, розташованої на четвертому поверсі 5-ти поверхового будинку за адресою: будинок АДРЕСА_3, складає 315 636,00 гривень, вартість 1/6 частки складає 52 606,00 гривень.
Відповідно до висновку будівельно-технічної судової експертизи №6 від 05 липня 2017 року: ринкова вартість 1/6 частки квартири АДРЕСА_1, станом на 05 липня 2017 року складає 59 011, 00 грн; виділ в натурі 1/6 частки вказаної квартири не можливий. Загальна вартість зазначеної квартири складає 354 065,00 грн.
Відповідно до квитанції №13733934, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок Держказначейської служби України в м. Києві 118 022,00 гривень, як грошову компенсацію загальної вартості двох часток відповідачів у праві власності на спірну квартиру.
Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкті нерухомого майна, ОСОБА_2 не має у власності іншого житла окрім 1/6 частки у праві власності на спірну квартиру.
Відповідачці ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13 вересня 2002 року належить на праві власності двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: квартира
АДРЕСА_2 рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 29 вересня 2017 року припинено право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, за кожною на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Вирішено виплатити відповідачам грошову компенсацію вартості належної кожній частки у спільному майні в сумі по 59 011,00 грн, які були внесені позивачем на депозитний рахунок Держказначейської служби України у м. Києві.
23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 двокімнатну квартиру житловою площею 26,7 кв. м, загальною площею 53,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
23 квітня 2018 року приватний нотаріус Бедненко С. В. здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2018 року заяву представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення прав осіб на частку квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності - скасовано.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд ухвалює рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, алеза умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції "за наявності одночасно" свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пп.1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі №210/2236/15-ц, 19 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17, 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, та ухвалюючи у цій частині нове рішення про їх задоволення, суд апеляційної інстанції урахував наявність у ОСОБА_3 на праві власності двокімнатної квартири АДРЕСА_2, а також, що її частка у спільному майні є незначною, спірна квартира є неподільною, спільне володіння та користування квартирою з ОСОБА_1 є неможливим, дійшов правильного висновку, що припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її правам та інтересам, а тому визнав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 .
В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суди правильно виходили з того, що вона не має іншого житла, крім 1/6 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та має намір використовувати належну їй частку у праві власності на квартиру для проживання, а розмір грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні не дасть їй можливості придбати інше житлове приміщення, що у сукупності дає підстави вважати правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку у праві власності на спірну квартиру завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласника житлового приміщення.
Доводи ОСОБА_1 про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17; Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у зазначеній справі, узгоджуються з висновками, на які посилається заявник.
Необґрунтованими є також посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України 16 січня 2012 року у справі 6-81цс11, від 15 травня 2013 року у справі №6-37цс13, оскільки такі висновки зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин, зокрема стосувалися поділу житлового будинку за наявності у відповідачів інших житлових приміщень.
Доводи щодо незастосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі 6-1943цс16 є неспроможними, оскільки у справі, яка переглядається та у справі, на яку посилається заявник, відмінні фактичні обставини. Так, у справі №6-1943цс16 предметом спору було нежитлове приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності, тоді як у справі, що переглядається предметом спору є житлове приміщення.