Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 761/22290/20
провадження № 61-12615св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Національна академія прокуратури, Тренінговий центр прокурорів України,
третя особа - Офіс Генерального прокурора,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду
від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Іванової І. В., Пікуль А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національної академії прокуратури, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 17 червня 2020 року його було звільнено з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України (далі - Національна академія прокуратури України, НАПУ) на підставі пункту 1 частини першої статті
40 КЗпП України згідно із наказом від 01 червня 2020 року № 202-к.
На думку позивача, його звільнення є незаконним, оскільки НАПУ порушила установлений законом порядок звільнення, а саме: не виконала обов`язок щодо подальшого працевлаштування позивача та не встановила факту неможливості переведення на роботу до реорганізованої установи - Тренінгового центру прокурорів України (далі - ТЦПУ), який було створено на базі НАПУ. Оскільки обидві установи мають однакові основні функції і завдання, а саме: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки на посаду прокурора, позивач стверджував, що ТЦПУ є, по суті, правонаступником НАПУ, а отже, йому мала б бути запропонована робота в новоутвореній установі, оскільки фактично відбулася реорганізація підприємства шляхом перетворення.
Також зазначав, що на момент звернення до суду із позовом відкрито кримінальне провадження по факту незаконного створення ліквідаційної комісії НАПУ, голова якої видав наказ про звільнення позивача.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії НАПУ
від 01 червня 2020 року № 202-к про його звільнення з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України; поновити його на посаді заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрів прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації); стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що процедура звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України була проведена із дотриманням норм трудового законодавства.
Судами встановлено, що НАПУ було припинено саме шляхом ліквідації, при цьому, ліквідація академії відбулася повноважним органом, у спосіб і в порядку, що передбачений законом, а тому, на думку судів, посилання позивача на те, що ТЦПУ є правонаступником НАПУ, є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов`язком роботодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справу № 761/22290/20 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано загальні норми ЦК України про ліквідацію юридичної особи (статтю 104 ЦК України) та положення частини першої статті 40 КЗпП України, при цьому не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: про фактичну реорганізацію юридичної особи публічного права, викладеного у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14. У вказаних постановах, зокрема, зроблено правовий висновок про те, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі
№ 816/979/17, від 14 березня 2018 року у справі № 802/113/16-а,
від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17, від 13 вересня 2019 року у справі № 591/3065/16-а та інших. З огляду на зазначене, ліквідація Національної академії прокуратури України потребувала припинення відносин, пов`язаних із підвищенням кваліфікації прокурорів і здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора, а також відсутності потреби в управлінні такими відносинами зі сторони Офісу Генерального прокурора, чого фактично не відбулося.
Судами не застосовано положення Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким передбачено створення на базі Національної академії прокуратури України Тренінгового центру прокурорів України без вказівки про ліквідацію Академії.
З огляду на правовий статус, основні функції і завдання Тренінговий центр прокурорів України є правонаступником Національної академії прокуратури України.
Встановлення законодавством можливості ліквідації державної установи із одночасним створенням іншої, яка буде виконувати завдання особи, що ліквідується, передбачає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи, а невиконання вказаного обов`язку порушує трудові права.
Крім того, позивач тривалий час працював у органах прокуратури, прийняв присягу працівника прокуратури, йому присвоювалися класні чини радника юстиції, а тому діяльність може свідчити про проходження публічної служби.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року Тренінговий центр прокурорів України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги та помилковим посиланням на правові позиції Верховного Суду України, оскільки у справах № 21-8а14, № 21-484а14, № 21-108а14, на які як на приклад неоднакового правового застосування посилається позивач, встановлені різні фактичні обставини та вирішувалося, зокрема, питання про проходження особою державної служби. У цьому ж випадку правовідносини виникли між викладачем та академією, яка не відноситься до органів державної влади і управління, а її функції як освітньої установи не є такими, що не можуть бути припинені.
У справі № 303/7219/16 вирішувалося питання щодо ліквідації структурного підрозділу юридичної особи, що не є тотожним поняттю ліквідації самої юридичної особи. У справі № 302/854/17 викладено правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 36 КЗпП України.
Посилання на інші постанови Верховного Суду також не є релевантними.
У відзиві Тренінговий центр прокурорів України просить про виклик учасників справи для надання пояснень.
У серпні 2021 року Національна академія прокуратури України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що Тренінговий центр прокурорів України не є правонаступником Національної академії прокуратури України, яка була створена Кабінетом Міністрів України 25 жовтня 2002 року як вищий навчальний заклад. Діючи як законний засновник Академії Кабінет Міністрів України відповідно до вимог законодавства прийняв рішення про ліквідацію цієї державної установи, а передача майна від однієї державної установи іншій не може свідчити про правонаступництво.
Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду є помилковими, оскільки в цій справі роботодавцем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні позивача.
Крім того, у відзиві Національна академія прокуратури України просить про виклик учасників справи для надання пояснень.
У вересні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставності доводів касаційної скарги, які переважно зводяться до правомірності ліквідації Національної академії прокуратури України, що не є предметом розгляду у цій справі.
Посилання касаційної скарги щодо юрисдикційності спору є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі є трудовими, а Національна академія прокуратури України не була наділена владними повноваженнями, не відносилася до органів державної влади та не виконувала функцій держави.
Позивач безпідставно посилається на правові висновки в інших справах при розгляді спорів про проходження публічної служби в органах державної влади та місцевого самоврядування, оскільки обставини цієї справи не є подібними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прийнято рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України" відповідно до статей 104, 105, 110, 111 ЦК України, статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 9 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 25 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"
№ 175 від 03 березня 2020 року, припинено Національну академію прокуратури України шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації Національної академії прокуратури України; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження Толочка О. М. - ректора Національної академії прокуратури України, припиняються (а. с. 65, т. 1).
Наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 "Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України" відповідно до статей 9, 80 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 25 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 175 від 03 березня 2020 року, утворено Тренінговий центр прокурорів на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується (а. с. 40, т. 1).
Наказом від 01 червня 2020 року № 202-к Національної академії прокуратури України ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 20, т. 1).
Вказаному наказу передувало попередження про вивільнення від 06 квітня 2020 року № 13/548 (а. с. 51, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.