ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2795/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Єленіна С.М.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекса Груп",
на рішення Господарського суду Київської області
(суддя - Лилак Т.Д.)
від 28.01.2021,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Кравчук Г.А., судді - Козир Т.П., Коробенко Г.П.)
від 29.06.2021,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златаград"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекса Груп"
про стягнення 1 951 069,91 грн
В С Т А Н О В И В:
у вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Златаград" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 1 951 069,91 грн, з яких 1 891 100,00 грн - основний борг, 26 808,09 грн - 3% річних та 33 161,82 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання товару № 03/19-12/18 від 19.12.2018 в частині оплати за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ "Алекса Груп" на користь ТОВ "Златаград" 1 891 100,00 грн основного боргу, 26 808,09 грн 3% річних, 33 161,82 грн інфляційних втрат та судовий збір.
26.07.2021 ТОВ "Алекса Груп" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 691, ч. 4 ст. 632 ЦК України в частині визначення ціни договору, за відсутності її визначення в самому договорі, додатках до нього та ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України в частині визначення строків настання виконання зобов`язання за договором, у подібних правовідносинах, відсутній. Також, посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Зокрема, вважає, що суди попередніх інстанцій дослідили лише докази, надані позивачем. При цьому не надали правової оцінки доказам, на які посилався відповідач, що мають значення для правильного вирішення справи (не взято до уваги, що на момент поставки ціна товару не була узгоджена сторонами у порядку, передбаченому п. 1.2 договору; відсутня специфікація до договору, яка є первинним документом, в якому узгоджується найменування, кількість, асортимент та ціна товару; відсутні рахунки-фактури на товар, з якими безпосередньо пов`язане настання строків оплати за договором; видаткові накладні не містять посилань на специфікації та/або на узгоджені рахунки-фактури та підписані не посадовою особою підприємства).
У відзиві позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з наведених у відзиві мотивів. Зокрема, зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується поставка позивачем та прийняття відповідачем товару впродовж спірного періоду без будь-яких заперечень щодо кількості, якості та ціни; виникнення у відповідача зобов`язання з оплати. Вважає, що акт звірки взаєморозрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін, свідчить про визнання відповідачем простроченого грошового зобов`язання у сумі 1 891 100, 00 грн за товар, поставлений за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018, станом на 30.04.2020. На думку заявника, судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, повно, всебічно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи та правильно застосовано норми матеріального права.
До Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю його представника. Також в клопотанні зазначив про неможливість забезпечити явку іншого свого представника у судове засідання.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи, а тому клопотання відповідача необхідно залишити без задоволення, з огляду на те, що він не надав доказів на підтвердження непрацездатності представника (водночас, явку представників сторін не було визнано обов`язковою, про що свідчить ухвала Верховного Суду від 05.10.2021). При цьому наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Окрім того, відповідач відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не довів, що він позбавлений можливості на підставі ст. 56 ГПК України направити для участі в засідання іншого свого представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як підставу касаційного оскарження відповідач зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 691, ч. 4 ст. 632 ЦК України в частині визначення ціни договору, за відсутності її визначення в самому договорі і додатках до нього та ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України в частині визначення строків настання виконання зобов`язання за договором, у подібних правовідносинах, відсутній.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 19.12.2018 між ТОВ "Златаград" (постачальник) та ТОВ "Алекса Груп" (покупець) було укладено договір постачання товару № 03/19-12/18, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність покупцю цеглу М-100 повнотілу (товар), а покупець - приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість, асортимент та ціну товару сторони узгоджують в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (у випадку поставки партії товару на суму, що перебільшує 50 000,00 грн з ПДВ) та узгоджують у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору.
За п. 3.1 договору покупець сплачує поставлений постачальником товар на підставі рахунків-фактур постачальника. Ціни у рахунках-фактурах вказуються з урахуванням ПДВ. Ціна товару включає в себе вартість доставки товару транспортом постачальника на склад покупця (об`єкт будівництва).
У п. 3.3 договору сторони досягли згоди, що розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки товару покупцю. Покупець має право здійснювати авансові платежі на поставку товару, при цьому строки постачання товару визначаються покупцем з урахуванням потреб його господарської діяльності на підставі замовлення на поставку такої партії товару.
Постачальник зобов`язаний поставити товар транспортом постачальника в розпорядження покупця на умовах DDP - об`єкти будівництва покупця, що знаходяться в Київській обл., м. Бровари, згідно з вимогами Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інконтермс" (в редакції 2010 року) протягом 2 (двох) робочих днів з моменту оформлення замовлення на поставку товару (оформлення рахунку-фактури на постачання партії товару, якщо інші умови постачання товару не визначені сторонами в додатках до цього договору (п. 4.1 договору); повідомити покупця про дату та час відвантаження товару, а при відвантаженні товару надати представнику покупця оригінали документів: а) рахунок на товар; б) сертифікат якості (відповідності), інші документи (в разі необхідності); в) видаткову накладну (п. 4.2 договору); надати покупцю податкову(і) накладну(і) (в тому числі розрахунок коригування, який складається, якщо передбачається зміна вартості товару), складену(і) в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних на кожну повну або часткову поставку, а також на суму коштів, що надійшла на поточний рахунок постачальника. При цьому, податкові накладні/розрахунки коригування, що складаються, якщо передбачена зміна вартості товару, повинні відповідати таким вимогам: а) бути оформленими в порядку, встановленому чинним законодавством України; б) містити цифровий підпис уповноваженої особи постачальника; в) бути зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 4.2.1 договору).
У п. 4.3 договору сторони досягли згоди, що перехід права власності на товар відбувається в момент підписання покупцем видаткової накладної на отримання товару.
Згідно з п. 6.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2019, він набирає чинності з 01.01.2019 і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.
Суди встановили, що на виконання умов договору № 03/19-12/18, в період з 15.10.2019 до 14.04.2020, позивач поставив відповідачу товар на суму 3 927 210,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних, а відповідач оплатив отриманий товар частково, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 1 891 100,00 грн, про що свідчить, зокрема, акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 16-43, 45, 47, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 74, т. 1).
12.06.2020 ТОВ "Златаград" звернулось до відповідача з претензією № 1-12/6, яку останній отримав 19.06.2020. В претензії боржнику пропонувалось протягом 10 календарних днів з моменту її отримання перерахувати на рахунок позивача ( НОМЕР_1 в АТ КБ "ПРИВАТБАНК") усю суму заборгованості (а.с. 73, т. 1).
Проте відповідач не виконав вимог ТОВ "Златаград" та не надав жодної відповіді на претензію.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.
За ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. ст. 525, 526, 629, ч. 1 ст. 530 ЦК України і ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, у встановлений договором строк. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 гл. 54 ЦК України та § 1 гл. 30 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1-2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ч. 1 ст. 662 і ч. 1 ст. 691 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов,- за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).
Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19). Обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати (аналогічний висновок міститься у п. 7.3 постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18).
Виходячи з положень ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України у відповідача виник обов`язок оплатити поставлений йому позивачем товар впродовж 14 банківських днів з моменту поставки товару, що відповідає п. 3.3 договору.
Узгодження ціни поставки товару у видаткових накладних (а.с. 16-29, т. 1), які в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами бухгалтерського обліку і за п. 1.2 договору № 03/19-12/18 - невід`ємною частиною договору, є досягненням між сторонами згоди щодо ціни товару, а також підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару позивачем і прийняття товару відповідачем та виникнення у відповідача обов`язку з оплати постановленого йому товару у сумі, вказаній в цих документах.
Також позивач надав до суду акт звірки взаєморозрахунків на підтвердження наявності у відповідача заборгованості у сумі 1 891 100,00 грн за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018.
Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20).
Надавши оцінку наявному у матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за січень 2020 - квітень 2020 року за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018, який підписаний уповноваженими особами ТОВ "Златаград" та ТОВ "Алекса Груп" і скріплений печатками цих товариств, суди встановили, що цим доказом, з урахуванням наявних у справі видаткових накладних, підтверджується, що станом на 30.04.2020 у відповідача перед позивачем наявне прострочене грошове зобов`язання у розмірі 1 891 100,00 грн за товар, поставлений за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018, яке визнається боржником.
Відповідних висновків про наявність у відповідача заборгованості у сумі 1 891 100,00 грн за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018 місцевий та апеляційний господарські суди дійшли за результатами дослідження та оцінки видаткових накладних, а також транспортних, податкових накладних та акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 16-67, 74, т. 1).
Встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів неоплату відповідачем поставленого йому позивачем товару за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018 на суму 1 891 100,00 грн, що є порушенням умов цього договору та вимоги ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 1 891 100,00 грн основного боргу.
Відсутність специфікації до договору та рахунків-фактур, на що посилається скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги, за наявності в матеріалах справи інших доказів, якими підтверджується постачання позивачем відповідачу товару за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018 на суму 3 927 210,00 грн та неоплату його відповідачем на суму 1 891 100,00 грн, не є підставою для невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару.
Необхідно зазначити, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника (які матеріали справи містять (а.с. 16-29, т. 1) або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).
Згідно з ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 910/12517/19).
Встановивши порушення відповідачем умов договору в частині оплати поставленого йому товару у сумі 1 891 100,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України та, здійснивши їх перерахунок, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 26 808, 09 грн 3 % річних, 33 161, 82 грн інфляційних втрат.
Оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, а тому відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 з підстави касаційного оскарження, встановленої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Також, не підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення з огляду на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення ними фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), на який скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, адже судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, які були оцінені відповідно до вимог ст. 86 ГПК України та які є достатніми для прийняття законного рішення у справі, було прийнято судове рішення, що відповідає ст. 236 ГПК України.
Недоречними є доводи відповідача і про те, що судові рішення були прийняті з урахуванням доводів лише позивача, чим порушено принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом з огляду на таке.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Господарськими судами при прийнятті рішень було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанцій.
Але, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постановлені у справі судові рішення прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд