ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 620/1528/19
адміністративне провадження № К/9901/35088/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Степанюка А.Г., суддів: Губської Л.В., Епель О.В. від 06.11.2019
у справі № 620/1528/19
за позовом ОСОБА_1
до Чернігівської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Чернігівської міської ради (далі також - відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення Чернігівської міської ради №40/VII-10 від 21.03.2019 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, будівництва індивідуальних гаражів", яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов`язати Чернігівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 11 рішення Чернігівської міської ради № 40/VІІ-10 від 21.03.2019 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам, учасникам АТО, учасникам бойових дій, ветеранам війни для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); зобов`язано Чернігівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 скасовано та закрито провадження у справі.
4. 17.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2019.
5. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №825/2228/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018, визнано протиправним та скасовано пункт 7 рішення Чернігівської міської ради №27/VІІ-19 від 31.01.2018, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Крім того, цим судовим рішенням зобов`язано Чернігівську міськраду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
7. За наслідками неодноразового звернення ОСОБА_1 до Чернігівської міськради із заявами щодо виконання вказаного судового рішення остання на виконання вимог такого відповідач 21.03.2019 прийняв рішення №40/VІІ-10, пунктом 11 якого відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач протиправно повторно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
9. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що на даний час є чинним рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 "Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових будинків кварталів "Лісковиця" (45 сесія 6 скликання). Рішення передбачає заборону на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що законодавством встановлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Однак спірне рішення відповідача таких не містить та є невмотивованим. Наведені у відзиві обставини не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваним в частині рішенням відповідача, а тому відповідач не може на них посилатися.
11. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про закриття провадження у справі, виходив з того, що зі змісту предмета спору у цій справі вбачається, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №825/2228/18. Оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того ж спору і між тими ж сторонами, то наявні підстави для закриття провадження у справі згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що предмети спору у справі, що розглядається, та справі №825/228/18 є різними, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. Оскаржуване в частині у цій справі рішення відповідача порушує право позивача на приватизацію земельної ділянки. Прийняття такого рішення відповідачем на виконання судового рішення у справі №825/228/18 не змінює факту його протиправності та не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом про його скасування.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
14. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
16. Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
17. Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
18. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
20. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
21. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
22. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі.
23. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
24. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
25. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
26. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржуване в частині у цій справі рішення відповідача приймалося на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №825/2228/18.
28. Як вбачається з рішень судів попередніх інстанцій, за своєю суттю спір у цій у цій справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №825/2228/18.
29. Таким чином, заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов`язати відповідача вчинити тотожні дії.
30. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване в частині рішення відповідача прийняте на виконання судового рішення у справі №825/2228/18, а тому підлягає перевірці у порядку статті 383 КАС України. Позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про скасування рішень, прийнятих на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
31. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 у справі № 640/17491/19.
32. Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
33. З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
34. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
35. Зважаючи на викладене, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. У зв`язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
36. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
37. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того ж фактичного предмета спору і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
38. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15.
39. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
40. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
41. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" Суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
42. У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Антонюк проти України" (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (див. "Шестаков проти Росії" (Shestakov v. Russia), заява № 48757/99).
43. Зважаючи на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
44. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
45. Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд