Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 190/175/19
провадження № 51-2326 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Бущенка А.П., Короля В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Нескородяного А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Голуба С.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12018040000001017 від 22 листопада 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 22 листопада 2018 року по 04 лютого 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за наступних обставин.
22 листопада 2018 року приблизно о 09:10 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-2112, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух зі швидкістю 50 км/год по проїзній частині вул. Олександрійської зі сторони вул. Клименко в м. П`ятихатках П`ятихатського району Дніпропетровської області в напрямку автошляху Р74. У цей момент по правому узбіччю вул. Олександрійської у попутному напрямку стосовно руху автомобіля рухалась пішохід ОСОБА_2, яка перебувала на 33-му тижні вагітності, та котила попереду себе дитячу коляску з малолітнім ОСОБА_3 . У процесі руху ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_2, не вжив своєчасно заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, у результаті чого на проїзній частині дороги на вул. Олександрійській біля електроопори № 54 скоїв наїзд передньою правою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження, від яких вона померла. Малолітній ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не отримав.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на кваліфікуючу ознаку "що заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження", а також посилання як на докази на протоколи допитів в якості підозрюваного ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року та від 30 січня 2019 року.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Голуб С.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. При цьому вказує, що місцевим судом в основу обвинувального вироку було покладено неналежні та недопустимі докази.
Так, на переконання захисника, протокол огляду місця події від 22 листопада 2018 року, а також додані до нього схема ДТП та фототаблиця є недопустимими доказами, оскільки такий процесуальний документ було складено з порушенням частин 4, 5 ст. 104 КПК України. Зокрема, захисник стверджує, що вказана слідча дія, до участі в якій були залучені поняті ОСОБА_4 та ОСОБА_5, фактично здійснювалась за їх відсутності, оскільки поняті не брали участі у проведенні замірів на місці ДТП. При цьому судом не було надано належної правової оцінки показанням вказаних осіб, які підтвердили такий факт, а також зазначали, що сам протокол вони не читали, а схему ДТП до протоколу не підписували. Водночас захисник посилається на неправильність висновків суду першої інстанції про те, що нормами процесуального закону не передбачено обов`язкової участі понятих при проведенні огляду місця події, аргументуючи свою позицію тим, що оскільки поняті були залучені, то вони мали бути постійно присутніми під час проведення слідчої дії. Також захисник зауважує, що протокол огляду містить дописування, що у свою чергу свідчить про його недопустимість, при цьому судом таке порушення усунуто не було, а експертиза з цього питання за клопотанням обвинуваченого призначена не була, що відповідно до положень ст. 410 КПК України вказує на неповноту судового розгляду.
Крім того, захисник стверджує, що судами попередніх інстанцій не було надано юридичної оцінки показанням свідка ОСОБА_6 щодо обставин ДТП та проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за її участю.
Разом з тим захисник також вказує, що місцевим судом у його рішенні було неповно викладено показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які брали участь у проведенні слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_6 .
Водночас захисник зазначає, що місцевим судом безпідставно не було взято до уваги акта судово-медичного дослідження від 22 грудня 2018 року № 2346, згідно з яким потерпіла була звернута лівою бічною частиною тулуба до автомобіля, який рухався, що в свою чергу підтверджує показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що в момент наїзду потерпіла переходила через дорогу, та спростовує твердження, викладені в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішохода, який рухався в попутному напрямку. При цьому судом також не було враховано, що згідно з вказаним актом у померлої ОСОБА_2 було виявлено тяжке захворювання, однак органом досудового розслідування на вирішення експерта не ставилось питання, чи перебувала зазначена хвороба у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю потерпілої. Вказані факти, на переконання захисника, могли істотно вплинути на висновки суду, однак були проігноровані. Разом з тим висновок експерта в іншій частині, на переконання захисника, є недопустимим доказом, оскільки тіло померлої експертом не оглядалося, а акт огляду трупа для проведення експертного дослідження не надавався.
Крім того, захисник вказує на недопустимість як доказу висновку комплексної судової технічної та транспортно-трасологічної експертизи від 19 грудня 2018 року № 7/10.1,10.4/352, оскільки вихідні дані, якими користувався експерт, були отримані з протоколу проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_6, який у свою чергу був визнаний судом недопустимим доказом.
Також захисник вказує на недопустимість як доказу дитячої коляски, в якій на момент наїзду перебував малолітній ОСОБА_3, оскільки зазначена коляска була вилучена через рік після ДТП, а наявні на ній пошкодження на момент вилучення були усунуті. При цьому захисник зазначає, що внаслідок ДТП на боковій частині дитячої коляски були пошкодження, що у свою чергу підтверджує показання обвинуваченого про те, що потерпіла в момент наїзду переходила через дорогу, при цьому такі пошкодження зафіксовані на фотознімках, які сторона захисту просила долучити до матеріалів кримінального провадження, однак суд у задоволенні клопотання відмовив, чим допустив порушення ст. 410 КПК України.
Одночасно захисник також вказує, що стороною захисту було подано клопотання про проведення комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи і запропоновано поставити експертові на вирішення ряд питань, відповіді на які істотно могли вплинути на висновки суду, однак місцевий суд, задовольняючи клопотання захисника частково, безпідставно зняв частину питань, зазначених у клопотанні, чим допустив неповноту судового розгляду.
Разом з тим захисник, посилаючись на порушення вимог ст. 410 КПК України, також зазначає, що місцевий суд, досліджуючи протокол проведення слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6, не врахував того факту, що надані нею показання є неспроможними, оскільки свідок дорожньо - транспортну пригоду спостерігала через вікно свого будинку, а тому не могла розгледіти всіх обставин ДТП та бачити, як саме рухалась потерпіла ОСОБА_2 по дорозі. При цьому захисник стверджує, що сама слідча дія в частині встановлення видимості пішохода з коляскою була проведена з порушенням методики проведення слідчих експериментів, оскільки коляска мала яскраво червоне забарвлення і статист був одягнений у куртку червоного кольору.
Також захисник вказує на недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6, посилаючись на те, що ця слідча дія проводилася за відсутності понятих, а її відеозапис з технічних причин не був безперервним, що підтверджується показаннями слідчого. При цьому стверджує, що слідчий під час проведення слідчої дії не надав стороні захисту можливості задавати питання свідкові, що призвело до порушення п. 10 ч. 3 ст. 42 КПК України.
Крім того, захисник вказує на недопустимість як доказу висновку комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 12 березня 2020 року № 53/11/10.4/1300/11/10.1/1301, посилаючись на те, що експертами не було досліджено протоколу слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6 та не в повній мірі описано пошкодження на дитячій колясці. При цьому захисник також зазначає, що відповідно до показань допитаного під час судового розгляду експерта ОСОБА_9 останній не був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Разом з тим захисник зазначає, що оскільки вищенаведена експертиза була проведена неповно та однобічно, то стороною захисту самостійно було залучено незалежного експерта для проведення комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, у ході проведення якої показання обвинуваченого щодо обставин ДТП знайшли своє підтвердження. Однак місцевий суд безпідставно не взяв такий експертний висновок до уваги, вказавши у вироку обґрунтування, яке не відповідає дійсності.
Одночасно захисник посилається на недопустимість як доказу висновку за результатами проведення огляду на стан сп`яніння, аргументуючи свою позицію тим, що такий висновок складений до внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Крім того, захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, зазначає, що місцевим судом необґрунтовано відхилені численні клопотання сторони захисту щодо: витребування матеріалів закритої справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, витребування медичних карток ОСОБА_2, призначення судово-медичної експертизи з метою встановлення причинно-наслідкового зв`язку хвороби потерпілої з її смертю, долучення до матеріалів кримінального провадження фотознімків пошкоджень коляски, долучення до матеріалів справи первісних показань свідка ОСОБА_6, проведення технічної експертизи протоколу огляду місця події від 22 листопада 2018 року.
Також захисник звертає увагу Суду на те, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності потерпілої, а в судових засіданнях суду першої інстанції від 18 травня 2020 року та від 18 серпня 2020 року був відсутній захисник, що, на його переконання, є грубим порушенням вимог пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Разом з тим захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, зазначає, що місцевий суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах максимального строку, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, належним чином своїх висновків не обґрунтував. При цьому зазначає, що у вироку чітко не зазначено обставин, передбачених ст. 67 КК України.
Одночасно захисник вказує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, вищенаведені порушення, які, на думку сторони захисту, є істотними, не усунув, що у свою чергу призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника Голуба С.О. не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Нескородяний А.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено.
Отже, доводи касаційної скарги захисника про неповноту судового розгляду, яка полягає у тому, що місцевим судом не було досліджено обставин, з`ясування яких, на переконання сторони захисту, могло б істотно вплинути на висновки суду, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Однак такі доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив, що в ході вивчення матеріалів кримінального провадження даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження місцевим судом обставин справи, не встановлено.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема показань потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та експертів ОСОБА_12 і ОСОБА_9, які визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному і узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця ДТП від 22 листопада 2018 року, а також у доданих до нього схемі ДТП та фототаблиці; у протоколі пред`явлення особи для впізнання від 22 листопада 2018 року; у протоколі огляду трупа від 21 грудня 2018 року; у протоколі проведення слідчого експерименту від 29 серпня 2019 року за участю обвинуваченого ОСОБА_1 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6 . Судом також було враховано акт судово-медичного дослідження від 21 січня 2019 року № 2346, висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 11 червня 2019 року № 100, висновок судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2019 року № 189, висновок автотехнічної експертизи від 20 грудня 2018 року № 7/10.2/350, висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 19 грудня 2018 року № 7/10.1,10.4/352, висновок комплексної експертизи від 12 березня 2020 року № 53/11/10.4/1300/11/10.1/1301, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 22 листопада 2018 року, а також інші докази, що були досліджені судом й покладені в основу вироку.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.
Ураховуючи зазначене, Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлені судами фактичні обставини є правильною.
Доводи захисника про те, що місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав неналежні та недопустимі докази, колегія суддів вважає надуманими та необґрунтованими.
Так, у своїй касаційній скарзі захисник Голуб С.О. з-поміж іншого вказує, що місцевим судом безпідставно було взято до уваги протокол огляду місця ДТП від 22 листопада 2018 року, аргументуючи свою позицію тим, що вказаний процесуальний документ було складено з порушенням норм частин 4, 5 ст. 104 КПК України.
Однак колегія суддів з такою позицією сторони захисту не погоджується з огляду на таке.
Як убачається з вироку, в рамках даного кримінального провадження з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення злочину органом досудового розслідування 22 листопада 2018 року було проведено огляд місця ДТП, за результатами якого було складено відповідний протокол зі схемою ДТП та фототаблицею. При цьому вказана слідча дія проводилась за участю понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Дослідивши вказаний процесуальний документ, суд першої інстанції дійшов висновку, що він повною мірою відповідає вимогам статей 104-107, 223, 237 КПК України, є належним та допустимим доказом.
З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції. Разом з тим, посилаючись на положення ч. 7 ст. 223, ст. 237 КПК України, якими не передбачено обов`язкової участі понятих при проведенні огляду, якщо він проводився не в житловому приміщенні, апеляційний суд вказав, що обставини, на які посилається сторона захисту, а саме те, що поняті ОСОБА_4 і ОСОБА_5 заперечували факт своєї присутності під час здійснення замірів на місці ДТП, не можуть бути підставами для визнання протоколу огляду місця ДТП з додатками до нього недопустимим доказом. При цьому суд зазначив, що протокол підписаний всіма учасниками слідчої дії та зауважень щодо її проведення від останніх не надійшло.
Крім того, ухвалою апеляційного суду також установлено, що виявлення та вилучення під час проведення вказаної слідчої дії автомобіля обвинуваченого ОСОБА_1 було здійснено у присутності зазначених понятих, що підтверджується їх підписами у протоколі та показаннями, наданими в суді першої інстанції.
Водночас апеляційний суд також зазначив, що текст протоколу огляду місця ДТП не містить слідів дописування, а окремі речення мають лише менш виражений характер, що відповідає умовам проведення слідчої дії.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає належних та обґрунтованих підстав, що вказують про недопустимість як доказу протоколу огляду місця ДТП від 22 листопада 2018 року, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
Доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6 з підстав, що фіксація слідчої дії не була безперервною, на переконання Суду, є надуманими, оскільки, як убачається з вироку, місцевий суд, безпосередньо дослідивши вказаний процесуальний документ, встановив, що хід проведення слідчого експерименту зафіксовано повністю, за виключенням зупинення з технічних причин, що не суперечить вимогам ч. 7 ст. 223 КПК України. Водночас місцевий суд не встановив інших правових підстав, які би вказували на недопустимість зазначеного протоколу.
Під час касаційного розгляду Судом не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки цього доказу, як і не встановлено підстав для визнання його недопустимим, а тому касаційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає. При цьому безпідставними є також доводи захисника про порушення вимог п. 10 ч. 3 ст. 42 КПК України, оскільки такі порушення не були встановлені місцевим судом під час дослідження відеофіксації слідчої дії.
Посилання захисника у касаційній скарзі на недопустимість як доказу висновку комплексної судової технічної та транспортно-трасологічної експертизи від 19 грудня 2018 року № 7/10.1,10.4/352 є неспроможними з огляду на таке.
Так, захисник стверджує, що вихідні дані, якими користувався експерт, були отримані з протоколу проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_6, який був визнаний судом першої інстанції недопустимим доказом, що, на його переконання, свідчить про незаконність такого експертного висновку та позбавляє суд можливості покласти його в основу обвинувального вироку.
Однак в ході касаційного розгляду такі доводи захисника не знайшли свого підтвердження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні вихідних даних експертом використовувались: ухвала слідчого судді про призначення проведення комплексної судової технічної та транспортно-трасологічної експертизи, супровідний лист слідчого та протокол огляду місця події від 22 листопада 2018 року зі схемою ДТП. При цьому під час дослідження вказаного доказу судами також встановлено, що дані, які зазначені у протоколі проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_6, експертом в ході проведення експертного дослідження враховані не були.
Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи захисника про недопустимість як доказу висновку експертизи від 19 грудня 2018 року № 7/10.1,10.4/352 повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, то касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів захисника про недопустимість як доказу висновку комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 12 березня 2020 року № 53/11/10.4/1300/11/10.1/1301 у зв`язку з тим, що експертами не було досліджено протоколу слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6 та не в повній мірі описано пошкодження на дитячій колясці, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Як убачається з вироку, місцевим судом установлено, що в рамках даного кримінального провадження було проведено комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу. При цьому судом з метою встановлення всіх обставин проведення вказаного експертного дослідження та підтвердження його висновків було допитано експерта ОСОБА_9, який підтвердив дані, наведені у висновку, та вказав, що визначити, якими частинами контактував дитячий візок з автомобілем, неможливо в зв`язку з відсутністю пошкоджень труб рамного каркаса з лівої сторони дитячого візка, у зв`язку з чим свідчення обвинуваченого щодо місця розташування учасників та дитячого візка в момент наїзду з технічної точки зору є неспроможними. При цьому експерт також зазначив, що наданих вихідних даних, зокрема, протоколу огляду місця ДТП від 22 листопада 2018 року та ухвали П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року про призначення експертизи, а також матеріалів провадження було достатньо для проведення експертизи.
Місцевий суд, дослідивши висновок експертизи та заслухавши пояснення експерта, визнав їх належними і допустимими доказами та поклав в основу обвинувального вироку.
Апеляційний суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, не погодився з твердженнями захисника щодо незаконності та недопустимості висновку зазначеної експертизи, посилаючись на те, що такі доводи сторони захисту не підтверджуються матеріалами справи та не були доведені в суді апеляційної інстанції. При цьомусуд вказав, що в ухвалі місцевого суду про призначення експертизи було зазначено всі вихідні дані, які встановлені судом з наявних матеріалів кримінального провадження, у тому числі і протоколу проведення слідчого експерименту від 02 грудня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6 .
Одночасно апеляційним судом також було встановлено, що всі експерти, які здійснювали вищенаведене експертне дослідження, попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку, відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків у суді та невиконання інших обов`язків експерта (т. 4, арк. пров. 197).
Ураховуючи вищенаведене, а також те, що зазначене експертне дослідження було проведено атестованими експертами секторів судово-медичних та автотехнічних досліджень, які мають відповідну освіту, а також спеціальну експертну підготовку з правом проведення судових експертиз за спеціальностями, які попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку і відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, та що їх висновки, згідно з вироком, узгоджуються з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, у Суду відсутні підстави вважати, щокомплексна судово-медична, транспортно-трасологічна та автотехнічна експертиза від 12 березня 2020 року № 53/11/10.4/1300/11/10.1/1301 була проведена неналежним чином, а її висновки є необ`єктивними або такими, що надані всупереч вимогам статей 101, 102 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказу висновку за результатами проведення огляду на стан сп`яніння від 22 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що такий доказ було отримано до внесення відомостей в ЄРДР, на думку Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з`ясування обставин вчинення кримінального правопорушення до внесення відомостей до ЄРДР з-поміж іншого може бути проведено медичне освідування.
Як убачається з вироку, місцевим судом встановлено, що в рамках даного кримінального провадження у медичному закладі КЗ "П`ятихатська ЦРЛ" відповідно до норм КПК та вимог Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, із використанням відповідного технічного засобу було проведено огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, за результатами чого було складено висновок, відповідно до якого обвинувачений на момент огляду перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Дослідивши зазначений висновок та не встановивши підстав, які б свідчили про його недопустимість, суд першої інстанції врахував його та поклав в основу свого рішення.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, не погодився з твердженнями захисника про недопустимість висновку за результатами проведення огляду на стан сп`яніння від 22 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 як доказу, посилаючись на те, що він повністю відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
Що стосується тверджень у касаційній скарзі захисника про те, що місцевим судом не було надано належної правової оцінки акту судово-медичного дослідження від 22 грудня 2018 року № 2346, який, на його думку, підтверджує позицію обвинуваченого про те, що потерпіла ОСОБА_2 в момент наїзду на неї переходила через дорогу, а також спростовує викладену в обвинувальному акті позицію сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілу, яка в цей момент рухалась у попутному з ним напрямку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, акт судово-медичного дослідження від 22 грудня 2018 року № 2346 був предметом ретельної перевірки в судах попередніх інстанцій. При цьому суди належним чином його дослідили, перевірили, оцінили у сукупності з іншими доказами та дійшли обґрунтованого висновку, що вищевказана експертиза повністю спростовує позицію сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_2 в момент наїзду переходила через дорогу.
Водночас судами першої та апеляційної інстанцій за наслідками перевірки вищенаведеного акта було зазначено, що експертом під час дослідження трупа потерпілої ОСОБА_2 встановлено, що виявлені в останньої тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті, так як призвели до розвитку поліорганної недостатності у своєму клінічному перебігу. При цьому відповідно до змісту рішень судів попередніх інстанцій вказане експертне дослідження повністю спростовує позицію сторони захисту про те, що смерть потерпілої могла настати внаслідок виявленої у неї хвороби, а не від отриманих тілесних ушкоджень.
Під час касаційного розгляду Судом не встановлено порушень процесуального законодавства під час дослідження та оцінки акта судово-медичного дослідження від 22 грудня 2018 року № 2346, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.
З приводу доводів касаційної скарги захисника про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням свідка ОСОБА_6 щодо обставин ДТП та проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за її участю, а також свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які брали участь у проведенні зазначеної слідчої дії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У ході касаційного розгляду Суд установив, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання свідків були предметом перевірки суду першої інстанції та їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в судовому рішенні. При цьому відповідно до вироку місцевий суд, визнаючи протокол проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_6 недопустимим доказом, послався саме на показання вищенаведених осіб, які під час допиту в суді вказали на процесуальні порушення під час проведення слідчої дії.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК України.
Крім того, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у тому числі про достовірність показань свідків, та не вправі здійснювати переоцінку доказів, здобутих судами попередніх інстанцій. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними даними, які встановлено судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом безпідставно не було взято до уваги висновок судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 15 липня 2020 року № 10.1-10.4/026, на переконання Суду, є неспроможними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, дослідивши вищенаведене експертне дослідження, визнав його неналежним доказом, посилаючись на те, що висновок даної експертизи не відповідає вихідним даним та обставинам справи, встановленим в ході судового розгляду.
Разом з тим, відповідно до вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію щодо неналежності зазначеного доказу, вказав, що відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 та у протоколі огляду місця події від 22 листопада 2018 року місце розташування автомобіля відповідає розташуванню навпроти домоволодіння АДРЕСА_2 та електроопори № 54 на вул. Олександрійській, разом з тим в протоколі проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_1 наявні невідповідності в нумерації електроопори, що не взято експертом до уваги, та, як наслідок, застосовано вихідні дані, які не відповідають обставинам та матеріалам справи.
При цьому місцевий суд також зазначив, що висновок експерта від 15 липня 2020 року № 10.1-10.4/026щодо неможливості автомобіля під управлінням ОСОБА_1 опинитися на траєкторії слідів гальмування зроблено на підставі висновку щодо прямолінійного руху автомобіля після зіткнення з пішоходом, при цьому не взято до уваги протокол огляду місця події, де сліди гальмування довжиною 13 м розташовані не прямолінійно, а мають вигляд заокруглення, після чого вже рух гальмування має прямолінійний характер. Водночас ці вихідні дані експертом при наданні висновку не застосовано.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, з такими висновками суду першої інстанції погодився, при цьому зазначив, що оскільки вихідні дані експерта протирічать вихідним даним, установленим на досудовому слідстві та дослідженим у судовому засіданні, то місцевим судом було обґрунтовано визнано висновок експертизи, наданий стороною захисту, неналежним доказом.
Ураховуючи те, що судами попередніх інстанцій було повною мірою досліджено і перевірено висновок судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 15 липня 2020 року № 10.1-10.4/026, а також обґрунтовано визнано його неналежним доказом, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині безпідставності неврахування місцевим судом вказаного експертного дослідження під час ухвалення вироку.
Що стосується посилань захисника про недопустимість як доказу вилученої органом досудового розслідування дитячої коляски, в якій під час наїзду перебував потерпілий ОСОБА_3, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки такий довід сторони захисту перевірявся судами попередніх інстанцій та не знайшов свого підтвердження, а касаційна скарга захисника не містить обґрунтованих посилань на порушення судами під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень у цій частині.
Крім того, переглянувши доводи захисника щодо істотних порушень норм кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд у суді першої інстанції від 18 травня 2020 року та від 18 серпня 2020 року, під час якого вирішувалось питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо ОСОБА_1, проводився за відсутності захисника.
У своїй касаційній скарзі захисник Голуб С.О. ставить питання про скасування постановлених щодо засудженого судових рішень, посилаючись з-поміж іншого і на порушення місцевим судом вимог п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України, що полягає у проведенні судового розгляду за його відсутності.
Однак з такою позицією сторони захисту колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 52 КПК України передбачено, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні, зокрема щодо особливо тяжких злочинів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутність захисника під час судових розглядів у суді першої інстанції від 18 травня 2020 року та від 18 серпня 2020 року жодним чином не свідчить про допущення місцевим судом істотних порушень норм процесуального закону, оскільки відповідно до вироку ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, що спростовує доводи сторони захисту щодо обов`язкової участі захисника. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні від 18 травня 2020 року головуючим суддею було оголошено клопотання захисника про проведення судового розгляду без його участі. При цьому обвинувачений ОСОБА_1, як убачається із журналу судового засідання та технічного запису, підтримав таке клопотання та не заперечував щодо здійснення судового розгляду за відсутності захисника. Водночас колегією суддів також було досліджено технічний запис судового засідання від 18 серпня 2020 року, відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_1 не висловлював жодних заперечень щодо можливості проведення даного судового розгляду за відсутності захисника.
Крім того, необґрунтованими є також доводи касаційної скарги захисника про порушення апеляційним судом вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_10 та її представник Кульчицький О.С. належним чином були повідомлені про дату та час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, однак у судове засідання не з`явились та про причини неявки суд не повідомляли.
Ураховуючи вищевказане, колегія суддів не вбачає підстав, які би свідчили про порушення судами попередніх інстанцій вимог пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.
Посилання у касаційній скарзі захисника на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з чим погодився й апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, не має офіційного джерела доходу, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом також було взято до уваги досудову доповідь органу пробації, згідно з якою виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, як убачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання щодо розміру покарання, врахував особу обвинуваченого, обставини справи, тяжкість наслідків вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а також те, що останній після ДТП намагався залишити місце вчинення злочину.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд визнав часткове добровільне відшкодування шкоди, незадовільний стан здоров`я, наявність на утриманні неповнолітнього сина та престарілого батька.
Що ж стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом не було чітко визначено обставин, які обтяжують покарання, то колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку таке порушення, в силу вимог ст. 412 КПК України, не є істотним та саме собою не впливає на правильність установлених судом обставин і не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
На переконання Суду, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
У ході касаційного розгляду колегією суддів установлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора, засудженого та його захисника доводам, ретельно їх перевірив і обґрунтовано задовольнив лише в частині виключення з вироку суду посилань на кваліфікуючу ознаку "що заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження" та посилання як на докази протоколів допитів ОСОБА_1 як підозрюваного, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник та обвинувачений вказували у своїх апеляційних скаргах, апеляційний суд не встановив.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та в ненаданні відповіді на доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції- без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд