Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021року
м. Київ
Справа № 383/928/19
Провадження № 51-3256 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1201912011000019 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Новомиколаївка Бобринецького району Кіровоградської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за касаційною скаргою захисника Замши Д.Д. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 6 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк сто п`ятдесят годин.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 6 квітня 2021 року вищенаведений вирок залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 16 червня 2019 року, приблизно о 21 год. 00 хв., прийшовши разом з чоловіком ОСОБА_2 до домоволодіння ОСОБА_3 з метою вирішення питання про повернення боргу, зобов`язання зі сплати якого виникло в сина потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на ґрунті неприязних відносин, тримаючи в руках садовий інвентар - штикову лопату, яку вона заздалегідь принесла з собою на зустріч з ОСОБА_3, наблизившись до останнього спричинила потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді ран: в ділянці кута нижньої щелепи справа, в ділянці мочки правого вуха, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження. При цьому захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, вказує, що в основу обвинувального вироку суд поклав лише показання потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також експертного висновку. Вважає, що судами попередніх інстанції безпідставно відхилено доводи захисника про недопустимість показань свідка ОСОБА_5, яка є дружиною потерпілого, що може бути причиною необ`єктивної оцінки дій ОСОБА_1 ; свідка ОСОБА_6, показання якої, надані на досудовому слідстві та у судовому засіданні відрізняються, крім того, після допиту працівниками поліції вона була залучена в цей же день в якості понятої під час проведення слідчих експериментів у даній справі; щодо недопустимості доказу - висновку експерта № 327 від 17 липня 2019 року, який ґрунтується на медичних документах, отриманих в незаконний спосіб. На думку захисника, суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку тому, що на знарядді злочину (лопаті) відсутні біологічні сліди, показанням свідка ОСОБА_7 в частині кількості тілесних ушкоджень та іншим розбіжностям по справі. Стверджує, що судом безпідставно не прийнято до уваги показання ОСОБА_1 щодо можливої уявної оборони, яка не заперечує факт нанесення з метою самозахисту одного удару ОСОБА_3, проте цим ударом вона не нанесла йому тілесних ушкоджень. Вважає, що за таких обставин вина ОСОБА_1 є недоведеною, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю відповідно до вимог статей 440, 284 КПК України.
У надісланій до суду касаційної інстанції заяві захисник Замша Д.Д. просить проводити касаційний розгляд без його участі та без участі засудженої ОСОБА_1 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника. Судові рішення щодо ОСОБА_1 просив залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зі змісту касаційної скарги захисника Замши Д.Д. вбачається, що він надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 ККУкраїни, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК України.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 суд дійшов на підставі аналізу показань потерпілого ОСОБА_3 про обставини нанесення йому тілесних ушкоджень 16 червня 2019 року, показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, письмових доказів, зібраних під час досудового розслідування та досліджених в ході судового розгляду, а саме: протоколів огляду місця події від 04.07.2019; протоколу проведення слідчого експерименту від 04.07.2019 з потерпілим ОСОБА_3 та протоколу проведення слідчого експерименту від 04.07.2019 за участю свідка ОСОБА_5 ; даних висновку експерта № 327 від 17.07.2019 та інших доказів.
Дослідивши вказані докази, суд визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та правильно кваліфікував її дії як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Судом першої інстанції були перевірені доводи сторони захисту щодо можливої уявної оборони ОСОБА_1, однак вони не знайшли свого підтвердження. Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що з боку потерпілого було відсутнє суспільно небезпечне посягання, а обстановка, що склалася не давала засудженій достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання.
Доводи, наведені у касаційній скарзі захисника Замши Д.Д. про недопустимість доказів є аналогічними доводам його апеляційної скарги, що були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви, та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Суд касаційної інстанції погоджується з мотивами, викладеними в ухвалі апеляційного суду про визнання належним та допустимим доказом показань свідка ОСОБА_5, які повністю узгоджуються з іншими доказами кримінального провадження, та яка попереджалась про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань згідно до вимог ст. 384 КК України; свідка ОСОБА_6, які вона надала під час допиту в суді, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, чим дотримано положення ч. 4 ст. 95 КПК України.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів, згідно зі ст. 95 КПК. При цьому показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Твердження захисника про неналежність та недопустимість показань свідка ОСОБА_6 через те, що вона також була понятим під час проведення слідчого експерименту, суд обґрунтовано відхилив, оскільки перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки наведений в ч.2 ст. 65 КПК України, до яких понятий не належить.
Частиною 7 статті 223 КПК України передбачено, що понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Частиною 5 ст. 95 КПК України передбачено, що особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Із системного аналізу положень ч. ч. 1, 2 ст. 65, ч. ч. 1, 5 ст. 95, ч. 7 ст. 223 КПК України не вбачається таких обмежень, тому твердження захисника про неналежність та недопустимість показань свідка ОСОБА_6 щодо обставин події кримінального правопорушення через те, що понятий може бути допитаний лише щодо обставин слідчого експерименту, є помилковим.
Свідок ОСОБА_6 надала показання щодо відомих їй обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, які в даному випадку вона сприймала особисто як очевидець події кримінального правопорушення, а також що була присутня при проведенні слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_3 та свідком ОСОБА_5 .
Як було встановлено в суді першої інстанції, з показань потерпілого та змісту супровідного листа від 09.07.2019 року за №2605/122-2019 за підписом слідчого СВ Бобринецького ВП Новоукраїнського ВП ГУНП в Кіровоградській області Жуковського Д.К., адресованого начальнику Кіровоградського обласного бюро СМЕ Шилану В.І. про направлення копії ухвали про призначення судово-медичної експертизи в зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №12019120110000191, в якому у переліку додатків зазначено зокрема медичну документацію ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1 а.с. 51), вбачається, що слідчий Жуковський Д.К. отримав медичну картку амбулаторного хворого №0501 Бобринецької центральної районної лікарні на ім`я ОСОБА_3 від самого потерпілого за добровільною згодою останнього. Крім того вказані обставини підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 .
Враховуючи викладене, суд прийшов до правильного висновку, що права потерпілого, а тим більше обвинуваченої не порушені, а отже висновок експерта №327 судово-медичної експертизи від 17.07.2019 року є належним та допустимим доказом.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа №754/14281/17), потерпіла сторона наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування. У тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження.
Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 КПК України призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.
Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. Про ненадання на ознайомлення медичних документів та значимість речового доказу захисник заявив лише під час судових дебатів. Тому було відновлено судове слідство, досліджено речовий доказ та медичну картку амбулаторного хворого №0501, а також допитано лікаря ОСОБА_7, який підтвердив достовірність здійснених в ній записів, а медичну картку також надано прокурором стороні захисту для ознайомлення.
Таким чином, при здійсненні судового провадження стороні захисту було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з медичною карткою амбулаторного хворого №0501.
Надано апеляційним судом належну оцінку доводам скарги захисника про те, що потерпілому тілесні ушкодження обвинувачена не наносила, оскільки на лопаті відсутні біологічні сліди, оскільки сама лопата вилучена не з місця події 16.06.2019, а видана слідчому лише 04.07.2019 дочкою обвинуваченої - ОСОБА_9 з їх домоволодіння, тобто через значний проміжок часу від дати події. При цьому, сама по собі відсутність на лопаті слідів крові потерпілого не спростовує самого факту спричинення йому тілесних ушкоджень обвинуваченою, що доведений іншими дослідженими судом доказами в їх сукупності, зокрема показаннями потерпілого, свідків, письмовими доказами та висновком експерта.
Таким чином, безпосередньо дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та ухвалив вирок, який відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Апеляційний розгляд проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надані вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржених судових рішень, та закриття кримінального провадження не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд