Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 541/186/18
провадження № 51-486км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О.Г.,
суддів Голубицького С.С., Шевченко Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
захисника Матюха О.В. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року стосовно нього та в його інтересах захисника Матюха Олександра Володимировича на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170260001000, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Полтави, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2017 року за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців.
2. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання у виді 6 місяців позбавлення волі за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
3. Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
4. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
5. Постановою Верховного суду від 06 серпня 2020 року вищевказану ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 змінено. Пом`якшено ОСОБА_1 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, призначивши його у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання у виді 6 місяців позбавлення волі за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років
6 місяців. У решті вирок залишено без змін.
7. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
02 листопада 2017 року приблизно о 15:00 в приміщенні сараю домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході сварки зі своєю матір`ю на ґрунті конфліктних відносин, які виникли через зловживання
ОСОБА_1 алкогольними напоями, скориставшись перевагою у фізичній силі та зрості, нехтуючи похилим віком ОСОБА_2, діючи з умислом на протиправне позбавлення життя останньої, завдав їй кулаками рук не менше трьох ударів у ділянку обличчя та голови, заподіявши множинні синці, від чого ОСОБА_2 впала на підлогу та втратила свідомість.
8. Скориставшись безпорадним станом матері, ОСОБА_1 умисно завдав їй взутими ногами три удари в область голови, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів у м`які тканини голови та у м`яку мозкову оболонку правої півкулі, небезпечні для життя в момент заподіяння, а також удари в ділянку грудної клітки праворуч, заподіявши тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді переломів ребер праворуч та ліворуч із крововиливами у навколишні м`які тканини. Інші удари ОСОБА_1 ногами в область тулубу, нижніх кінцівок та сідниць ОСОБА_2 спричинили множинні синці, садна та крововиливи м`яких тканин з їх частковим розчавленням.
9. Після цього ОСОБА_1 умисно руками обхопив шию ОСОБА_2 по передній поверхні ліворуч та здавив її, що призвело до механічного стискання органів шиї і перелому великого рогу під`язикової кістки ліворуч та подальшої асфіксії, внаслідок якої настала смерть потерпілої ОСОБА_2 .
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
10. У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду про його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, фактичним обставинам кримінального провадження, порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно нього змінити, призначити йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК України з урахуванням ст. 69 цього Кодексу та застосувати положення Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІI (далі - Закон № 838-VІІI), зарахувавши строк попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі. Стверджує, що не мав умислу на вбивство потерпілої, не наносив їй такої кількості ударів, як установлено судами, та не душив, не навмисно позбавив її життя, у чому щиро розкаюється. Даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, не погоджується з висновками судово-медичних експертиз, зазначає, що матеріали провадження було сфабриковано, слідчі дії здійснювались з порушенням вимог КПК України, у тому числі його права на захист, судовий розгляд проведено неповно, однобічно та упереджено, зокрема, не допитано ряд свідків, не враховано фактичні дані, які свідчать на його користь, а також обставини, які пом`якшують йому покарання, такі як надання ним першої медичної допомоги потерпілій, його співпрацю зі слідством та істотне погіршення стану його здоров`я.
11. У касаційній скарзі захисник Матюх О.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 змінити, визнати його винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначити мінімальне покарання, передбачене в санкції зазначеної норми кримінального закону. Мотивує тим, що ставлення ОСОБА_1 до заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілій є умисним, а до настання її смерті внаслідок такого ушкодження - необережним. Наголошує на послідовній позиції сторони захисту протягом досудового розслідування та судового розгляду щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України.
Позиції учасників судового провадження
12. Засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Матюх О.В. у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити.
13. Прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення стосовно ОСОБА_1 - без змін.
Мотиви Суду
14. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
15. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
16. Згідно із ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
17. Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість скасування касаційним судом рішень попередніх інстанцій з цих підстав.
18. Натомість зазначені обставини були предметом ретельної перевірки під час провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Матюха О.В., доводи яких аналогічні доводам у їхніх касаційних скаргах. Допитавши обвинуваченого та дослідивши докази у кримінальному провадженні, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин.
19. Так, сам ОСОБА_1 не заперечував факту побиття ним своєї матері - потерпілої ОСОБА_2, хоча й стверджував, що не наносив такої кількості ударів, яка відображена у висновках судово-медичних експертиз, і не душив її. Під час проведення 03 листопада 2017 року слідчого експерименту за його участю ОСОБА_1 розповів, що наніс потерпілій два удари кулаками рук в область голови, а далі, коли вона впала, два удари ногою в область голови. Аналогічно наведеному в його касаційній скарзі, він зазначав, що наніс потерпілій удари у відповідь на її агресивні дії та не хотів її убивати, а перелом великого рогу під`язикової кістки ліворуч міг утворитися у неї внаслідок того, що він надавав потерпілій допомогу та намагався рукою дістати з її рота язика, щоб запобігти асфіксії.
20. На спростування цих тверджень засудженого апеляційний суд обґрунтовано послався на дані висновків експерта ОСОБА_3 за результатами проведення судово-медичних експертиз № 234 від 05 грудня 2017 року, № 234-А від 11 січня 2018 року та № 234-Б від 17 січня 2018 року, відповідно до яких причиною смерті ОСОБА_2 стала асфіксія від здавлення органів шиї, на що вказують перелом під`язикової кістки, крововилив у м`які тканини шиї, синець на шиї; загальноасфіктичні ознаки - дрібні крововиливи на поверхні серця та легень, у кон`юнктиву очей, повнокров`я внутрішніх органів, рідка кров у порожнинах серця та великих судинах. При дослідженні трупу ОСОБА_2 у неї були виявлені численні тілесні ушкодження по передній і задній поверхні всього тіла, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких, середньої тяжкості та легких і могли утворитися не менш ніж від 67 точок прикладання сили тупих твердих предметів. Тілесні ушкодження у вигляді синців на тильних поверхнях обох кистей та задній поверхні правого передпліччя могли утворитися при її самозахисті. Враховуючи кількість, характер та локалізацію виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, показання ОСОБА_1, дані ним у ході проведення слідчого експерименту, не суперечать загальному механізму нанесення тілесних ушкоджень (удари ногами та руками), окрім безпосередньої причини смерті, але не відповідають ні загальній кількості, ні локалізації виявлених на тілі потерпілої тілесних ушкоджень.
21. Як убачається з показань експерта ОСОБА_3, якого було допитано у судовому засіданні суду першої інстанції за клопотанням сторони захисту, тілесні ушкодження, які стали безпосередньою причиною смерті ОСОБА_2, не могли утворитися за умов проведення штучної вентиляції верхніх дихальних шляхів через примусове відкриття та просування руки до ротової порожнини. Таким чином, не відповідають дійсності доводи засудженого про те, що перелом під`язикової кістки міг утворитися при наданні ним допомоги потерпілій. Тілесні ушкодження останній наносилися в один проміжок часу. Судово-медичні дані, які би свідчили про те, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли бути нанесені у різний проміжок часу, відсутні. Не могли вони утворитися і при падінні з висоти власного зросту та ударі об тверду поверхню.
22. Не знайшли свого підтвердження і показання ОСОБА_1 про те, що він захищався від агресивних дій потерпілої, оскільки згідно з даними висновку експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судово-медичної експертизи № 459 від 07 листопада 2017 року у нього виявлено лише легкі тілесні ушкодження у вигляді саден суглобів кисті, які могли утворитися від нанесення ударів об тіло іншої людини, та садно на задній поверхні середньої третини лівого передпліччя. Допитаний судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту експерт ОСОБА_4 на підтримку даного висновку зазначив, що усі виявлені на тілі ОСОБА_1 на дату проведення експертизи тілесні ушкодження були зазначені у висновку.
23. Висновки судово-медичних експертиз, на які послався суд, складені з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК України, є вмотивованими, науково обґрунтованими, інформативними, базуються на результатах відповідних досліджень, проведених з дотриманням процесуального порядку, ґрунтуються на допустимих доказах та не викликають сумнівів у їх об`єктивності.
24. З показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які узгоджуються між собою, видно, що потерпіла ОСОБА_2 була доброю, неконфліктною людиною. Між нею та засудженим часто відбувалися сварки на побутовому ґрунті, під час яких ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, кривдив свою матір, застосовував до неї фізичне насильство, виганяв із дому, через що вона була морально пригніченою, побоювалася за себе, скаржилася на дії сина сільському голові. У день вчинення злочину між ними також стався конфлікт. Аналогічні дані про неодноразові скарги матері та сусідів на неадекватні та насильницькі дії ОСОБА_1 містяться також у довідці-характеристиці від 03 листопада 2017 року на його ім`я, виданій виконавчим комітетом Великосорочинської сільської ради за місцем його проживання. Згідно з даними довідки Миргородської ЦРЛ від 10 листопада 2017 року № 2453
ОСОБА_1 перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.
25. Як показав свідок ОСОБА_6, у день вчинення злочину до нього прийшов ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та зі слідами крові і просив викликати поліцію. Коли свідок прийшов до господарства останнього, то у приміщенні сараю побачив його матір - потерпілу ОСОБА_2, яка лежала на підлозі обличчям донизу. Дані протоколу затримання ОСОБА_1 від 02 листопада 2017 року свідчать про наявність на його тілі, одязі та місці події очевидних ознак, які вказують на вчинення ним насильницьких дій стосовно своєї матері ОСОБА_2 . На місці події, яким є домогосподарство засудженого і потерпілої, на їх одязі, вилученому під час особистого обшуку ОСОБА_1 та огляду місця події, проведених у той же день, виявлено численні плями речовини бурого кольору, в яких згідно з висновками відповідних судово-медичних експертиз виявлено кров людини, яка може походити від них обох.
26. Відхиляючи доводи сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Вбивство, яке було наслідком дій особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство.
27. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими аргументами апеляційного суду та вважає, що за встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_1, який після нанесення потерпілій руками і ногами численних ударів значної сили в область розташування життєво важливих органів, обхопив руками її шию і здавив з такою силою, що призвела до механічного стискання органів шиї та перелому великого рогу під`язикової кістки і подальшої асфіксії, допускав можливість настання її смерті, тому його дії за ч. 1 ст. 115 КК України як умисне вбивство кваліфіковано правильно.
28. Оцінюючи відповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, апеляційний суд урахував доводи сторони захисту щодо надмірної суворості обраної йому судом першої інстанції міри покарання та, зваживши на конкретні обставини справи, у тому числі й ті, на які сторона захисту вказує у своїх касаційних скаргах, пом`якшив засудженому покарання за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 9 років. Це покарання колегія суддів касаційного суду вважає таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Водночас колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за вчинений ним злочин, оскільки таких кількох (не менше двох) обставин, які би пом`якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, у кримінальному провадженні не встановлено.
29. Так само немає підстав для застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII та зарахування ОСОБА_1 строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Таке зарахування проводиться у разі засудження особи до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до неї було застосовано попереднє ув`язнення, якщо вона вчинила злочин до 20 червня 2017 року включно (відповідний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року). Водночас злочин, за який ОСОБА_1 засуджено вироком у цьому кримінальному провадженні, вчинено ним у листопаді 2017 року, а скоєння ним 04 травня
2017 року злочину, за який його було засуджено попереднім вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 червня
2017 року, не дає підстав для застосування приписів ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIIIпри визначенні йому остаточного покарання за сукупністю цих вироків на підставі ст. 71 КК України.
30. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у даному кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.
31. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не конкретизує, у чому, на його думку, полягали процесуальні порушення при проведенні огляду місця події та слідчого експерименту. Водночас з матеріалів кримінального провадження убачається, що вказані слідчі дії проведені з дотриманням відповідних вимог кримінального процесуального закону щодо порядку їх призначення, процедури проведення, суб`єктного складу учасників та забезпечення права обвинуваченого на захист, а за їх результатами складено протоколи, в яких докладно викладені умови і результати цих слідчих дій, зауважень з приводу проведення яких від осіб, які брали в них участь, не надходило.
32. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про фабрикацію матеріалів кримінальної справи стосовно нього, то їх перевірка не входить до законодавчо визначеної компетенції суду касаційної інстанції щодо перегляду в касаційному порядку судових рішень попередніх інстанцій у порядку, на підставах і за умов, визначених КПК України, та не становить предмет цього касаційного провадження. Водночас колегія суддів зауважує, що факт порушення кримінального провадження за заявами ОСОБА_1 про зловживання з боку працівників правоохоронних органів під час досудового розслідування ще не є підтвердженням їх винуватості та фабрикації матеріалів кримінального провадження, оскільки винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення встановлюється виключно вироком суду, який набрав законної сили.
33. Також при перевірці матеріалів кримінального провадження не виявлено даних, які би вказували на упереджене ставлення до обвинуваченого з боку органів досудового розслідування та суду. Зокрема, клопотання сторони захисту про допит експертів і свідків розглянуто судом першої інстанції у змагальному процесі з дотриманням передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку та прийняттям за результатами їх розгляду відповідних рішень. При цьому суд цілковито сприяв обом сторонам у реалізації їхнього процесуального обов`язку забезпечити явку в судове засідання свідків сторін, про допит яких ними було заявлено клопотання. Так, за клопотанням сторони захисту судом першої інстанції було допитано експертів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Свідки обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не допитувались судом, оскільки після їх неодноразової неявки в судове засідання прокурор відмовився від їх допиту. Водночас, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні клопотання сама собою не може свідчити про упередженість суду.
34. Також матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які би свідчили про будь-який тиск з боку працівників правоохоронних органів на обвинуваченого, свідків чи інших учасників провадження. Ні обвинувачений, ні його захисник, ні інші учасники слідчих дій не вказували на порушення вимог кримінального процесуального закону під час їх проведення.
35. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника Матюха О.В. та засудженого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а судові рішення стосовно останнього слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів