ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 750/1573/20
провадження № 51-1913 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Круценко Т.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Бузакова О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1,
за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 ухвалено виконувати самостійно.
03 березня 2021 року Чернігівський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині призначення покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням і ухвалив новий вирок, за яким призначив йому покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком приєднав невідбуте покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року й визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі 4 387 грн, який ухвалив виконувати самостійно.
У мотивувальній частині вироку та в обвинуваченні визначеного доведеним за ч. 2 ст. 309 КК України змінив кваліфікуючу ознаку злочину - вчинення злочину повторно - на вчинення злочину протягом року після засудження за цією статтею.
У решті вирок залишив без зміни.
За вироком суду першої інстанції, з урахуванням змін, внесених вироком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 січня 2020 року приблизно о 14 год, знаходячись поблизу будинку № 37/5 на вул. Генерала Бєлова в м. Чернігові, протягом року після засудження за цією статтею (ст. 309 КК України), незаконно придбав наркотичний засіб метадон (фенадон), масою 0,0747 г, який переніс та зберігав без мети збуту у будинку № 127 по вул. Генерала Пухова вищевказаного населеного пункту.
В цей же день, у період часу з 16:30 по 16:42, працівниками поліції під час огляду місця події поблизу будинку № 127 на вул. Генерала Пухова в м. Чернігові у ОСОБА_1, який перебував у стані, викликаному вживанням наркотичних речовин, було виявлено та вилучено вищевказаний наркотичний засіб.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційні скарзі засуджений, не погоджуючись із вироком апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить судове рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- ухвалив вирок, який не відповідає вимогам КПК України;
- після виходу з нарадчої кімнати проголосив вирок, мотивувальна частина якого істотно відрізняється від тексту судового рішення, що був надісланий йому;
- не вручив йому негайно копію вироку;
- безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, а саме застосування положення ст. 75 КК України, не врахувавши всіх даних про його особу, та призначив йому надмірно суворе покарання.
Позиція учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, за обставин, встановлених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому діяння.
Щодо доводів засудженого, наведених у касаційній скарзі, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, то Суд уважає їх такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Частиною 2 статті 420 КПК України визначено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до правової позиції, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 663/537/17 (провадження № 13-31 кс 18), суд при здійсненні судочинства відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Тобто офіційним текстом є той, який було підписано суддями та внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень. Колегія суддів касаційної інстанції, розглядаючи дане кримінальне провадження, керується текстом оригіналу вироку суду апеляційної інстанції, який міститься у матеріалах справи.
Так, із прослуханого звукозапису судового засідання від 03 березня 2021 року, під час якого судом апеляційної інстанції було проголошено вирок, колегією суддів не встановлено, що під час його оголошення було допущено такі скорочення та протиріччя, що викривили його зміст усупереч ст. 374 КПК України. У даному кримінальному провадженні вони є несуттєвими та не стосуються обсягу судового рішення, яким обґрунтовуються або спростовуються певні встановлені судом факти та докази, а також викривляють його зміст.
На думку Суду, суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 374 КПК України, роз`яснив усім присутнім у залі судового засідання учасникам кримінального провадження зміст ухваленого вироку, порядок і строки його оскарження, що підтверджується звукозаписом вказаного судового засідання.
Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.
Доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 6 ст. 376 КПК України не вручив йому негайно після проголошення вироку копії судового рішення, Суд уважає їх слушними, проте з огляду на встановлені обставини воно не є тим істотним порушенням, яке в розумінні ст. 412 цього Кодексу перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Крім того, на думку колегії суддів, дана обставина не перешкодила засудженому реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення, оскільки копію вироку суду апеляційної інстанції від 03 березня 2021 року було надіслано усім учасникам провадження, в тому числі і ОСОБА_1, що підтверджується наявним у матеріалах кримінального провадження супровідним листом від 04 березня 2021 року ( а.к.п. 129).
Що стосується доводів засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворісті, то вони також є безпідставними.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_1 покарання, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Свої висновки суд апеляційної інстанції мотивував тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь підвищеної суспільної небезпечності вчиненого злочину, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, відсутність у ОСОБА_1 сталих соціальних зв`язків, те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, та, не відбувши покарання за попереднім вироком, через короткий проміжок часу після ухвалення попереднього вироку, вчинив новий умисний злочин.
При цьому, як убачається з мотивувальної частини вироку, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції урахував конкретні обставини вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, наявність пом`якшуючих покарання обставин- щирого каяття, сприяння розкриттю злочину та обтяжуючої - вчинення злочину особою в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, дані про його особу, зокрема, вік та стан здоров`я обвинуваченого, те, що він офіційно не працює, не одружений, немає утриманців, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, вчинив даний злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком, тобто дотримався вимог статей 65-67, 71 КК України.
Отже, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК України та призначив ОСОБА_1 покарання саме у виді реального позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України.
Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі засудженого, Суд не знаходить.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України.
Враховуючи наведене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд