Постанова
іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 592/10342/20
провадження № 51-424км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Шевченка С. В.,
представника
потерпілої Лебединець Н. І. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шевченка С. В. на вирок Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020200440002246, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця с. Заолешенка Суджанського району Курської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією майна.
Згідно з вироком суду 20 липня 2020 року приблизно о 12:40 ОСОБА_1, прибув до "Колгоспного ринку" (перехрестя вулиць 1-а Набережна річки Стрілки та Засумської, 1 у м Суми), де побачив, як невідома йому ОСОБА_2 обміняла грошові кошти та поклала їх до своєї сумки. ОСОБА_1 почав рухатись за потерпілою та приблизно о 12:55, знаходячись біля буд. № 9 по вул. Герцена у м. Суми, здійснив раптовий напад на потерпілу, завдавши їй ззаду по голові удари металевим гайковим ключем, який тримав у руці, чим спричинив ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла впала на землю та втратила свідомість, а ОСОБА_1, заволодівши її майном на загальну суму 18 438, 11 грн, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. В іншій частині вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Захисник стверджує, що ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості приймати участь в апеляційному розгляді кримінального провадження та виступити з останнім словом, оскільки судом не було забезпечено належного зв`язку під час проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Таким чином, на думку захисника, судове провадження здійснено за відсутності засудженого, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню. Також вважає необґрунтованим висновки апеляційного суду про неможливість застосування при призначенні покарання засудженому положень ст. 69 КК, як це було зроблено місцевим судом, що в свою чергу призвело до призначення ОСОБА_1 надто суворого покарання.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника представник потерпілої просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор та представник потерпілої заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаним із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2, та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 187 КК в касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до вимог ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
Після виконання дій, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, і вирішення клопотань суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та запереченнях, і з`ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали.
Перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді, надається останнє слово.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 приймав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції та відповідав на запитання суду.
Зокрема, засуджений підтвердив, що він отримав пам`ятку про права та обов`язки, передбачені КПК, а також, що жодних заяв до початку розгляду та відводів складу суду він немає. В подальшому, ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, подану в його інтересах захисником Шевченком С. В. та зазначив, що доповнень до скарги у нього немає.
Також засудженому було надано можливістьвиступити у судових дебатах та перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення надано останнє слово, що підтверджується журналом та звукозаписом судового засідання. Клопотань про відкладення розгляду від учасників судового провадження, в тому числі від захисника через неналежний відеоконференцзв`язок, суду апеляційної інстанції заявлено не було.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд створив необхідні та належні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
За таких обставин, доводи касаційної скарги захисника про те, що судове провадження в суді апеляційної інстанції здійснено за відсутності засудженого, є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Що стосується доводів, викладених в касаційній скарзі захисника, про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання через суворість, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
За нормами ч. 1 КК призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Отже, вказана норма закону передбачає можливість призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене у санкції статті Особливої частини КК, за наявності не будь-яких кількох обставин, що пом`якшують покарання, а лише тих, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто такі пом`якшуючі покарання обставини повинні існувати на момент вчинення кримінального правопорушення та бути безпосередньо пов`язаними з обставинами вчинення злочину, його причинами, мотивами та наслідками.
Як убачається із вироку місцевого суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією майна.
Не погоджуючись із вироком, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ст. 69 КК, що призвело до призначення засудженому необґрунтовано м`якого покарання, просив скасувати в цій частині оспорюване рішення і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкцій ч. 4 ст. 187 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, дійшов висновку, що рішення місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання, нижчого від найнижчої межі, не відповідає загальним засадам обрання покарання та є несправедливим через м`якість, а тому задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду і ухвалив у цій частині новий вирок.
В обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив, що призначаючи ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 69 КК, місцевим судом фактично не було враховано ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, обставини його вчинення, кількість, спосіб і локалізацію завданих тілесних ушкоджень потерпілій та суспільну небезпечність наслідків, що настали.
При цьому суд обґрунтовано зазначив, що наведені у вироку суду першої інстанції пом`якшуючі покарання обставини та дані про особу винного, істотно не впливають на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та не знижують його суспільну небезпеку.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення, а саме, напад на потерпілу ОСОБА_2 із застосування насильства щодо неї, спричинивши останній тяжких тілесних ушкоджень у виді відкритої черепно-мозкової травми, переломів лобної, тім`яної та скроневої кісток, перелому основи черепу, забою головного мозку, пластинчатої епідуральної гематоми лівої скроневої ділянки, забійних ран лобно-тімянно-скронево-потилочної ділянки зліва.
Відповідно до висновку експертизи загальний стан ОСОБА_2 після побиття був тяжким, відмічалась втрата свідомості та часткова ретроградна амнезія, кількість травматичних впливів не менше п`яти.
Вказані тілесні ушкодження ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 металевим ключем, напавши на неї раптово ззаду, перед цим переслідуючи потерпілу, маючи корисливий мотив на заволодіння її майном.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність переконливих підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК. З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.
Разом із цим, з урахуванням того, що ОСОБА_1 винуватість у вчиненому визнав повністю, відшкодував потерпілій завдані збитки, активно сприяв розкриттю злочину, а також даних, які характеризують його особу, в тому чисті й стан здоров`я, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в мінімальному розмірі, визначеному у санкції ч. 4 ст. 187 КК.
Враховуючи наведене, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Суд не вбачає.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд