Постанова
іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 511/91/16-к
провадження № 51-5568км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Пасконного А. О. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160390001378, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Плоське Балтського району Одеської області, жительки АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 28 і ч. 2 ст. 186 КК,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця смт Саврань Савранського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 7 червня 2017 року засуджено:
- ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на неї певні обов`язки;
- ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за те, що вони 2 серпня 2014 року приблизно о 19:00, за попередньою змовою між собою та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на межі дачних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, завдали ОСОБА_1 удари в обличчя, а також тупими предметами в голову, тулубу, по верхнім і нижнім кінцівкам, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.
Крім того, ОСОБА_2 в цей же день, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито заволоділа належним ОСОБА_1 золотим ланцюжком із кулоном та передала його особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, заподіявши потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 11245, 72 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 3 вересня 2019 вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень.
Постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року задоволено частково касаційні скарги прокурора та потерпілого, ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд ухвалою від 18 лютого 2021 року залишив без задоволення апеляційну скаргу потерпілого, частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрив, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив докази, не заслухав показання свідків, при цьому надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано закрив кримінальне провадження, що свідчить про формальний підхід до апеляційного перегляду рішення.
У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку потерпілого, апеляційний суд лише частково дослідив матеріали кримінального провадження, не допитав свідків, проте надав їхнім показанням та письмовим доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Враховуючи викладене, суд дійшов передчасного висновку про відсутність в діянні обвинувачених складів злочинів, тому його рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та потерпілого, захисник Пасконний А. О. просить залишити їх без задоволення, а судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення касаційних скарг поданих прокурором та потерпілим.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
На думку колегії суддів, вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано.
Так, безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 186 КК, та в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.
Зокрема, такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі аналізу показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, наданих ними в суді першої інстанції, з яких убачається, що причиною конфлікту між ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_1 стали саме дії останнього, котрий розпалив мангал, в результаті чого їдкий дим йшов на інші дачні ділянки, в тому числі й ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, на зауваження з цього приводу ОСОБА_1 відповів лайкою, а потім схопив ОСОБА_2 за руку та почав тягнути, завдаючи останній ударів по тілу і голові. Коли на допомогу дружині прибіг ОСОБА_3 та відтягнув її у середину причалу, ОСОБА_1 без дозволу власників переліз на їх ділянку, звідки викинув горщик з квітами. Після бійки на обличчі у ОСОБА_2 були тілесні ушкодження. Аналогічні показання щодо обставин події надала під час допиту у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8, при цьому зазначила, що самого ОСОБА_1 ніхто не чіпав, потерпілий завдавав ударів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кидався вазонами.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що показання вказаних свідків не є спотвореними або перекрученими, а напроти, вони є послідовними та спростовують версію ОСОБА_1 щодо обставин початку конфлікту та місцезнаходження потерпілого під час конфлікту.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпосередньо допитав: свідка ОСОБА_9, котра пояснила, що після зауваження зробленого ОСОБА_2, ОСОБА_1 почав тягнути останню за руку та бити по обличчю, а коли ОСОБА_3 почав відтягувати свою дружину від ОСОБА_1, останнього це не зупинило і він перескочивши через паркан почав завдавав ударів ОСОБА_3 ; свідка ОСОБА_10, котрий достатньо повно розповів про обставини побиття потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також зазначив, що речі останніх були розтрощені саме ОСОБА_1 . При цьому, припинив він побиття лише після крику доньки ОСОБА_2, коли вона з`явилась на причалі; свідка ОСОБА_12, котрий пояснив, що коли опинився на причалі, все було розкидано та потрощені певні елементи побутових меблів. У ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були тілесні ушкодження, а в цей час на сусідньому причалі ОСОБА_1 лаявся в їх бік нецензурною лайкою та погрожував. Від ОСОБА_2 свідок дізнався, що перебуваючи на території їх причалу ОСОБА_1 завдав їм тілесних ушкоджень.
Також, суд дослідив письмові докази, зокрема протокол огляду від 2 серпня 2014 року з фототаблицею, в ході якого зафіксовано на території причалу № 123 наявність мангалу та розбитого горщику від вазону. протокол слідчого експерименту від 31 жовтня 2015 року з фототаблицями, під час якого потерпілий описав свою версію події, а саме, що коли він перебував на території причалу № 123, в нього полетів горщик, а в подальшому сім`я ОСОБА_2 умисно спричинила йому тілесні ушкодження та заволоділа золотим ланцюжком.
При цьому, суд критично поставився до висновку місцевого суду про те, що вказаним доказом підтверджується винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих злочинів, зазначивши, що місце, на яке було вказано потерпілим (територія причалу № 123) під час проведення вказаної слідчої дії, не відповідає тому місцю, що встановлено судом (межа причалів № 122 та № 121).
Також, суд зазначив, що показання потерпілого щодо місця, де відбувалась подія та її обставин, спростовуються показаннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також безпосередньо допитаних під час апеляційного розгляду кримінального провадження свідків.
Крім того, повторно дослідивши висновки судово-медичних експертиз, апеляційний суд зазначив, що сама по собі наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не доводить винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів, оскільки оцінюючи фактичні обставини даного кримінального провадження, суд дійшов висновку, що потерпілий міг отримати такі тілесні ушкодження в результаті самозахисту ОСОБА_2 від його протиправних дій, або з урахуванням висновку експертизи від 15 грудня 2015 року, не виключена можливість спричинення пошкоджень при падінні ОСОБА_1 на дошку причалу, яка внаслідок цього зламалась, що також підтверджується показаннями учасників судового провадження.
До того ж, суд у своєму рішенні зазначив, що відповідно до протоколу слідчого експерименту від 15 грудня 2015 року, свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вказали на одне й те саме місце біля паркану, який розділяє причали № 121 та № 122, де саме ОСОБА_1 схопив ОСОБА_2 та почав бити рукою в обличчя і по голові, вигинати руку задля заподіяння болю. Також, вони вказали на частину причалу № 121, на яку зайшов ОСОБА_1, перелізши через паркан, де розкидаючи горщики з квітами, стільці та стіл напав на ОСОБА_3 завдаючи останньому ударів по тілу. При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказали те саме місце де відбулась сутичка, що і зазначені свідки, а також всі учасники слідчої дії вказали на місце на причалі № 122, де під вагою ОСОБА_1 зламалась дошка.
Суд також зазначив, що згідно з висновками судово-медичних експертиз від 8 грудня 2015 року, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було виявлено легкі тілесні ушкодження, що свідчить про завдання ОСОБА_1 численних ударів обвинуваченим, в тому числі й в обличчя ОСОБА_2, а виявлені у неї ушкодження підтверджують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_1 перегнув руку ОСОБА_2 через паркан з метою завдати фізичного болю. Водночас зазначені доводи спростовують версію ОСОБА_1 про те, що він був безпричинно побитий подружжям ОСОБА_2 та сам будь-яких ударів їм не завдавав.
Суд також звернув увагу на суперечливість та недостовірність показань як самого потерпілого, так і свідків сторони обвинувачення, зокрема ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 щодо обставин події (відносно причин початку конфлікту, місцезнаходження потерпілого, дій останнього та обвинувачених під час бійки), і зазначив, що такі показання призвели до помилкового встановлення судом першої інстанції наявності в діях обвинувачених складів інкримінованих кримінальних правопорушень. При цьому, суд у своєму рішенні належним чином обґрунтував підстави, з яких він дійшов такого висновку.
Таким чином, суд дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, а саме показання потерпілого, обвинувачених та свідків, безпосередньо дослідивши письмові докази та допитавши свідків під час апеляційного розгляду, дійшов висновку, що обстановка і обставини подій, динаміка їх розвитку та об`єктивні ознаки поведінки обвинувачених свідчать про те, що така поведінка останніх була зумовлена не особистою неприязню до ОСОБА_1, а виникла раптово через розпочатий самим потерпілим конфлікт.
При цьому суд зазначив, що сварку розпочав сам потерпілий та приймав активну участь у бійці, а обвинувачені вчиняли дії щодо відвернення нападу, з початку на ОСОБА_2, а потім і на обох з подружжя. Тобто, у обвинувачених було відсутнє як прагнення помститися потерпілому, умисно завдати тілесні ушкодження, так і бажання протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК. З таким висновком погоджується й колегія суддів.
Крім того, за результатами нового апеляційного розгляду та дослідження доказів, суд дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні відкритого заволодіння золотим ланцюжком з кулоном потерпілого, спростовується сукупністю досліджених доказів та зазначив, що такий міг був втрачений потерпілим самостійно під час сварки або падіння ОСОБА_1 на дошки причалу.
При цьому, суд звернув увагу на неузгодженість і суперечність показань ОСОБА_1 та свідків сторони обвинувачення в частині заволодіння ОСОБА_2 майном потерпілого та зазначив, що всі інші докази у вказаному кримінальному провадженні були вичерпані та є неспроможними щодо підтвердження протилежного факту.
Відтак за обставин, досліджених під час апеляційного розгляду, суд дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_2 не встановлено суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, а саме корисливого мотиву в її діях, що у сукупності з іншими викладеними обставинами виключає також і об`єктивну сторону складу даного злочину.
Отже, апеляційним судом правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Доводи прокурора та потерпілого про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Судом апеляційної інстанції оцінка доказів здійснюється за правилами, передбаченими ст. 94 КПК, з урахуванням меж апеляційного перегляду та його повноважень. Оскільки суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч. 1 ст. 404 КПК) і вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 ст. 404 КПК), здійснювана ним оцінка доказів обмежується перевіркою законності, обґрунтованості та вмотивованості оскарженого судового рішення.
При цьому здійснена судом першої інстанції оцінка доказів не є обов`язковою для суду апеляційної інстанції, оскільки останній, ґрунтуючись на результатах безпосереднього дослідження доказів, вправі дати їм власну оцінку.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції.
Разом з тим, встановлення судом апеляційної інстанції на підставі безпосередньо досліджених під час апеляційного розгляду доказів відсутності обов`язкових кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення, передбачених у диспозиції відповідної норми закону про кримінальну відповідальність, дозволяє цьому суду надати оцінку відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та правильності правової оцінки фактичних обставин вчиненого діяння в цілому (кримінально-правової кваліфікації).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції не було порушено вимог засади безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), оскільки ним було частково, повторно досліджено наявні у справі докази та допитано свідків, показання котрих він безпосередньо сприймав під час судового засідання та якими обґрунтував своє рішення, а доказам, на які посилаються прокурор та потерпілий, іншої оцінки судом надано не було.
Відтак, відсутні підстави вважати, що при новому апеляційному розгляді судом не було виконано вказівки суду, який розглядав справу в касаційному порядку, про що зазначає сторона обвинувачення.
Також є безпідставними доводи прокурора та потерпілого про посилання апеляційного суду, як на підставу для закриття кримінального провадження, на судові рішення щодо ОСОБА_1 та обвинувальний акт, складений щодо ОСОБА_22, оскільки з матеріалів справи убачається, що суд при ухваленні судового рішення не посилався на них, як на докази, що спростовують обвинувачення, чи як на підставу для закриття провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а ухвала суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд