Постанова
іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 654/384/19
провадження № 51-3031км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Доготер О. Г. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Доготер О. Г. на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту та покладено на нього обов`язки: не відлучатися з указаного вище місця проживання з 22:00 до 06:00 наступної доби щодобово; з`являтися до суду за першим викликом; негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50000 грн моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15 травня 2018 року близько 11:30, перебуваючи у кварталі 73 виділу 13 Збур`ївського лісництва неподалік с. Таврійське Голопристанського р-ну Херсонської обл., діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків, з метою залякування і примушування до нескладання акта про лісове порушення щодо свого брата ОСОБА_3, якого було затримано на місці вчинення лісового порушення, на ґрунті раптово виниклого конфлікту підійшов до дверей з боку водія службового автомобіля Збур`ївського лісництва марки УАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, сірого кольору, в якому за кермом перебував потерпілий ОСОБА_2, який, будучи працівником правоохоронного органу - лісничим Збур`ївського лісництва Голопристанського ЛМГ, здійснював рейд з охорони території Збур`ївського лісництва, і після цього руками завдав декілька ударів по голові, чим спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров`я.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу адвоката Доготер О. Г. - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі адвокат Доготер О. Г., де викладено доводи, аналогічні доводам її апеляційної скарги, не погоджується із судовими рішеннями стосовно засудженого ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, та просить їх скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що докази, які покладено в основу обвинувального вироку, не підтверджують винуватостіОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, оскільки показання свідків місцевий суд "перекрутив", висвітлив неправильно. Зазначає, що показання свідка ОСОБА_4 місцевий суд не повинен був брати до уваги, оскільки свідок перебуває у прямій залежності від потерпілого ОСОБА_2 і працює під його керівництвом, а тому, на думку захисту, цей свідок на прохання потерпілого міг надати суду будь-які показання для того, щоб не втратити роботу. Стверджує, що потерпілий у день події був удягнений не у формений, а у звичайний цивільний одяг, а автомобіль, на якому він приїхав на місце події, не мав будь-яких розпізнавальних знаків, маячків, наліпок, у зв`язку з чим жоден з учасників події не міг сприймати потерпілого як представника правоохоронного органу. Вважає, що місцевий суд не проаналізував дій потерпілого, який, прибувши на місце події, без пояснень зібрав усі бензопили і поклав їх до автомобіля, на якому приїхав. При цьому ОСОБА_2 не оформлював жодного документа про вилучення бензопил, не викликав поліції, умисно пошкодив автомобіль ОСОБА_3, здійснивши на нього наїзд. Крім цього, вказує, що місцевий суд не розглянув у нарадчій кімнаті її клопотання про визнання доказів недопустимими, направлене на адресу суду 18 березня 2020 року. На переконання захисника, суд належним чином не врахував характеризуючих даних особи ОСОБА_1 і це призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам ст. 65 КК. Також вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вказаний вирок, не усунув зазначених порушень, усупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не перевірив доводів, викладених у її апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Доготер О. Г.підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, прокурор Гошовська Ю. М. просила залишити без зміни оскаржувані судові рішення.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК). Можливості скасування касаційною інстанцією судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) або невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 цього Кодексу) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції за скаргою Доготер О. Г., який зазначив про відсутність порушень вимог КПК під час проведення розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Тому, переглядаючи судові рішення, колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі захисника, стосовно допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є безпідставними з огляду на таке.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 дотримано.
Судові рішення попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні свідчать, що судами ретельно перевірені доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про відхилення цих доводів колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. У мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки. З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд.
Твердження захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені відповідними доказами, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_2, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 ;протоколом огляду предмета від 15 травня 2018 року; протоколом огляду предмета від 10 липня 2018 року; копіями документів, які підтверджують повноваження потерпілого як лісничого, законність перебування його в лісі під час виконання своїх посадових обов`язків; висновками судово-медичної експертизи від 13 липня 2018 року № 66/гп, від 30 жовтня 2018 року № 45-66/гп, від 30 жовтня 2018 року № 46-45-66/гп.
При цьому місцевий суд указав, що не бере до уваги висновку судової товарознавчої експертизи від 24 вересня 2018 року № 2480-МТ та відкидає його як такий, що не має доказового значення для справи. Не зважає суд і на протокол проведення слідчого експерименту від 17 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, обґрунтувавши, що з його змісту неможливо встановити, хто саме завдавав ударів потерпілому, та всупереч ст. 104 КПК у протоколі не має даних про місце проведення слідчого експерименту, а відеозапис останнього, який є додатком до протоколу, всупереч ч. 3 ст. 105 КПК не засвідчений підписами понятих, учасників слідчої дії, до того ж відтворити вміст диска у судовому засіданні не вдалося, оскільки він є пустим.
Тобто доводи касаційної скарги захисника про те, що її клопотання від 18 березня 2020 року стосовно визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 17 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 не розглянуто судом, не знайшли свого підтвердження.
Також районний суд, ухвалюючи вирок, зазначив, що не бере до уваги та відкидає як недопустимий доказ висновок експерта стосовно першого питання, викладеного у висновку від 30 жовтня 2018 року № 46-45-66/гп, та висновок експерта щодо першого питання, зазначеного у висновку від 30 жовтня 2018 року № 45-66/гп, оскільки об`єктом дослідження був недопустимий доказ - протокол слідчого експерименту від 17 жовтня 2018 року.
Таким чином, доводи захисника про те, що у вироку суд необґрунтовано послався на вищезазначені висновки як на такі, що підтверджують вину ОСОБА_1, спростовані матеріалами провадження.
Висловлення стороною захисту незгоди з тим, що місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_4, оскільки останнійперебуває у службовій підпорядкованості потерпілого ОСОБА_2, не знайшли свого підтвердження.
Як убачається із матеріалів провадження, свідок ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_2 під час судового розгляду дали послідовні незмінні показання щодо обставин спричинення ОСОБА_1 потерпілому тілесних ушкоджень і ці показання узгоджуються між собою та з іншими доказами. При цьому ОСОБА_4, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка, під час його допиту в суді заперечив будь-який вплив на нього з боку потерпілого з метою надати відповідні свідчення та підтвердив, що надає об`єктивні відомості про події, які бачив особисто. Такі показання сумніву в колегії суддів не викликають.
Доводи адвоката Доготер О. Г. про те, що у вироку "перекручені" показання свідків, спростовуються звукозаписами судових засідань. Водночас захисник не вказувала, які саме показання викладені невірно чи "перекручено" і як це вплинуло на правильність висновків суду.
Аргументи сторони захисту про те, що ніхто з учасників події не міг сприймати потерпілого як представника правоохоронного органу, оскільки він не був одягнений у формений одяг та приїхав на автомобілі, на якому не було жодних розпізнавальних знаків, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_2 (відповідно до наказу ДП "Голопристанське лісомисливське господарство" від 23 грудня 2015 року № 93-ОС працює на посаді лісничого Збур`ївського лісництва з 23 грудня 2015 року) та свідок ОСОБА_4 (майстер лісу), який був у службовій формі, з метою перевірки дотримання особами лісового законодавства на службовому автомобілі (згідно з журналом виїзду та в`їзду автотранспорту по Збур`ївському лісництву, ОСОБА_2 15 травня 2018 року виїхав на автомобілі УАЗ-5329) у день події здійснювали обхід лісових насаджень, під час чого у кварталі 73 виділу 13 виявили групу осіб, які здійснювали незаконну порубку дерев без дозвільних документів. Про обізнаність засудженого з тим, що потерпілий є лісничим та представником правоохоронного органу, свідчить також той факт, що ОСОБА_1 у різний час до події злочину залучався лісництвом до проведення законних вирубок лісу і був достовірно обізнаний про те, яку посаду займають потерпілий та свідок, і їх функціональні обов`язки. Також сам ОСОБА_1 у суді не спростовував того, що знав потерпілого як лісничого.
Доводи захисника про те, що суд не оцінив дій потерпілого (в частині вилучення пил та пошкодження автомобіля ОСОБА_3 ), не знайшли свого підтвердження. Матеріали провадження не містять будь-яких відомостей та доказів того, що дії потерпілого щодо припинення лісопорушення шляхом вилучення пил чи інші дії, здійснені ним на місці виявлення лісопорушення, визнані неправомірними.
При цьому, виявивши незаконну вирубку лісу, потерпілий (лісничий) звернувся із законною вимогою як працівник правоохоронного органу щодо припинення та належного документування цього порушення, вчиненого братом обвинуваченого ОСОБА_3 та ще двома особами, яка залишилась поза увагою учасників події, вилучив у зазначених осіб дві бензопили. В цей час особи, які здійснювали незаконну порубку лісу намагалися залишити місце незаконної порубки на автомобілі ВАЗ-2106, у зв`язку з чим ОСОБА_2 був вимушений сісти за кермо службового автомобіля УАЗ, перегородити ним дорогу, внаслідок чого втікачі пошкодили свій автомобіль, оскільки він ударився об кузов службового автомобіля. Надалі ОСОБА_1, після того як йому зателефонував його брат ОСОБА_3 та повідомив про вказану вище вимогу потерпілого, прибув на місце події, підійшов до службового автомобіля та, будучи добре поінформованим про те, що відбувається, про особу потерпілого і займану ним посаду, про законність його вимог щодо припинення та належного документування незаконної порубки дерев, оскільки дозвільних документів на здійснення такої діяльності в лісі група людей на чолі з ОСОБА_3 не мала, застосував до потерпілого фізичну силу - декілька разів ударив його кулаком в обличчя, і його поведінка була спрямована саме на перешкоджання законної вимоги працівника правоохоронного органу та не мала жодного іншого підґрунтя. Подію злочину, зокрема і обставини скоєння лісопорушення, які відбулись 15 травня 2018 року, зафіксовано на відеозаписі на флеш-карті, визнаного речовим доказом.
Під час касаційного розгляду встановлено, що показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та письмові докази були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
У ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не виявила порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, не встановлено і підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Колегія суддів критично ставиться до тверджень сторони захисту про те, що під час досудового розслідування підозрюваному не було роз`яснено його права на захист, виходячи з такого. ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке не належить до тих, що передбачають обов`язкову участь захисника з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Крім того, 31 січня 2019 року захисник Доготер О. Г. отримала копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, тому ОСОБА_1 не був обмеженим у праві на захист.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що суд ухвалив вирок без допиту свідка ОСОБА_8, оскільки, як убачається із звукозапису судового засідання від 12 грудня 2019 року, того дня після допиту свідка сторони захисту ОСОБА_9 суд уточнив, чи всі свідки допитані та чи можна переходити до дослідження письмових доказів, на це учасники процесу (в тому числі, захисник Доготер О. Г.) повідомили суду, що всі свідки допитані і судовий розгляд можна продовжувати відповідно до встановленого порядку.
Доводи сторони захисту, викладені в касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 районним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Статтею 414 КПК установлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За матеріалами провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, позитивну громадську характеристику, наявність постійного місця проживання та роботи, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, вчинення злочину вперше, те, що обвинувачений під час досудового та судового розгляду справи не висловлював критичної оцінки своїх дій, не попросив вибачення у потерпілого, не відшкодував спричиненої злочином шкоди, давав неправдиві показання, намагаючись уникнути відповідальності за скоєне, тому, з огляду на викладене, дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства, та призначив йому покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за скаргою адвоката Доготер О. Г., зазначив, що захисник не навела переконливих доводів про те, що призначене ОСОБА_1 покарання є явно несправедливим, а всі ті обставини, на які посилалась захисник у скарзі, суд в повній мірі врахував під час призначення покарання. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Касаційний суд вважає, що покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до статей 50, 65 КК з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Обґрунтовуючи в касаційній скарзі незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, захисник покликається на відсутність у ній аналізу та відповідей на всі доводи, викладені в її апеляційній скарзі, що вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, ретельно перевірив зазначені в апеляційній скарзі доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.
Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження захисника про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, як того просить захисник, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд