Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 757/45304/19-ц
провадження № 61-3221св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживача та стягнення грошових коштів,
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі -АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) на його користь 81 200,00 грн банківського вкладу та 75 246,81 грн відсотків за договором № SAMDN01000736536446, укладеним 16 липня2013 року; 81 200,00 грн банківського вкладу та 75 246,81 грн відсотків за договором № SAMDN01000736536702, укладеним 16 липня 2013 року ; 28 953,92 грн пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої із суми вкладу за період з 17 жовтня 2013 року до 01 серпня 2019 року; 28 217,56 грн - 3 % річних за період з 17 жовтня 2013 року до 01 серпня 2019 року; 279 279,28 грн інфляційних втрат із суми вкладу за період з 17 жовтня 2013 року до 01 серпня 2019 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 16 липня 2013 року між ним і банком укладено депозитні договори № SAMDN01000736536446, № SAMDN01000736536702, на виконання яких він уніс по 81 200,00 грн під 16 % річних.
05 серпня 2019 року позивач направив банку заяви про розірвання депозитних договорів, які відповідач отримав 08 серпня 2019 року, однак станом на 19 серпня 2019 року банк відповіді не надав, кошти не виплатив.
Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 12 листопада 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 : за договором від 16 липня 2013 року № SАMDN01000736536446 банківський вклад у розмірі 81 200,00 грн та відсотки в розмірі 75 246,81 грн; за договором від 16 липня 2013 року № SАMDN01000736536702 банківський вклад у розмірі 81 200,00 грн, відсотки в розмірі 75 246,81 грн без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами наявні договірні правовідносини за договорами банківських вкладів, і позивач довів, а відповідач фактично визнав унесення грошових коштів на депозитний рахунок відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", тому відповідач має зобов`язання щодо повернення вкладникові грошових коштів і нарахованих відсотків за весь період користування коштами.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 27 січня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми вкладів та відсотків залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Між банком і ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір про переведення боргу за депозитним договором без згоди на це кредитора, що у цій справі є неприпустимим.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 лютого 2021 року, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову і змінити мотивувальну частину постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року шляхом виключення з неї фрази, викладеної в прохальній частині касаційної скарги.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 513, 520, 521, 1059 ЦК України в частині визнання/встановлення факту нікчемності договору переведення боргу; щодо застосування норм права в частині можливого переведення боргу за договором банківського вкладу за мовчазної згоди такого вкладника; щодо можливого ототожнення договору банківського вкладу з договором переведення боргу; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
На обґрунтування касаційної скарги банк зазначає, що суди в частині доведеності позивачем фактів унесення коштів, наявності та розміру заборгованості неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, в результаті чого дійшли висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не є належним відповідачем за вимогами позивача, оскільки борг переведено на ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон", проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги такі доводи банку та надані на їх підтвердження докази.
Суд першої інстанції не надав оцінки договору переведення боргу, а суд апеляційної інстанції безпідставно встановив нікчемність договору переведення боргу, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення статей 513, 520, 521, 1059 ЦК України, фактично ухвалив судове рішення, не залучивши до розгляду справи належного відповідача - ТОВ "ФК "Фінілон".
Предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми депозитів та відсотків, нарахованих за умовами укладених між сторонами договорів (стаття 400 ЦПК України).
05 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Тарасової-Патрай К. А. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що адвокат Ананійчук О. А. не підтвердив свої повноваження діяти за дорученням Адвокатського об`єднання "Юридична фірма "Астерс" у цій справі, зокрема, підписувати та подавати касаційну скаргу, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі. Ураховуючи наведене заявник просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України.
Висновок судів про стягнення з банку суми вкладів та нарахованих відсотків є правильним, оскільки факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договорами банківських вкладів (сума депозитів разом із нарахованими відсотками в межах дії договорів) позивачу на його вимогу не виплачені.
Банк у письмових поясненнях від 13 липня 2020 року кардинально змінив свою позицію, визнавши, що договори банківського вкладу все ж таки існують, вони є чинними і банк виконував їх умови щодо нарахування процентів за користування аж допоки у 2014 році всі свої зобов`язання за цими договорами не передав ТОВ "ФК "Фінілон". Договір між банком і ТОВ "ФК "Фінілон" є недійсним, адже банк не мав законних підстав для передання своїх зобов`язань іншій особі без укладення додаткового договору (новації) з кредитором (позивачем).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
09 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 липня 2013 року між ОСОБА_1 і АТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладені договори банківського вкладу № SАMDN01000736536446 на суму 81 200,00 грн і № SАMDN01000736536702 на суму 81 200,00 грн під 16 % річних, строком дії договорів три місяці - до 16 жовтня 2013 року включно, з неодноразовим продовженням, якщо клієнт не заявить про повернення вкладу або якщо банк не буде заперечувати проти продовження вкладу (пункти 6, 7 договорів).
Унесення грошових коштів ОСОБА_1 на виконання договорів підтверджується квитанціями від 16 липня 2013 року, а також довідкою банку від 10 травня 2014 року № 16553911 про наявність у позивача відповідних рахунків в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" станом на 10 травня 2014 року.
На підставі пунктів 6, 7 договорів строк дії вкладів був неодноразово пролонгований.
05 серпня 2019 року позивач подав до банку заяву про розірвання депозитних договорів та виплату належних йому сум банківських вкладів, яка залишена без задоволення.
Також апеляційний суд встановив, що 17 листопада 2014 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір про переведення боргу за депозитним договором (з урахуванням додаткової угоди від 18 листопада 2014 року та електронного додатка 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до пункту 2.1 Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Пунктом 2.9 Положення передбачено, що укладення договору банківського рахунка та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.
Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція), за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта.
Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Встановивши, що між сторонами укладені договори банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується копією квитанцій (а. с. 9, 11), а також договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, з урахуванням додатку до нього, в якому банк визнав борг перед позивачем за депозитними договорами, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що банк на вимогу ОСОБА_1 не виконав покладені на нього зобов`язання за умовами договорів щодо повернення суми депозитів та нарахованих відсотків, чим позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, тому банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитних вкладів і проценти за договорами.
Аргументи касаційної скарги висновків судів в указаній частині не спростовують, зводяться до незгоди з встановленими фактичними обставинами справи щодо внесення позивачем на депозитні рахунки грошових коштів.
Колегія суддів враховує, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не оспорює розміру стягненої з нього заборгованості.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав договір з ТОВ ФК "Фінілон", відповідно до якого товариство стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода:
а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони
до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до статті 513 цього Кодексу.
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на те, що договір між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника ОСОБА_1, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17.
Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині касаційна скарга банку не містить.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року було зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку, виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.