Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 237/4569/17
провадження № 61-11235св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року у складі судді Ліпчанського С. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики від 12 жовтня 2012 року в розмірі 8 887 464,00 грн, що еквівалентно 331 251,00 дол. США, з яких: сума основного боргу - 5 366 000,00 грн, що еквівалентно 200 000,00 дол. США; неустойка у вигляді пені, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) -3 217 132,00 грн, що еквівалентно 119 909,00 дол. США; три проценти річних з простроченої суми - 304 318,00 грн, що еквівалентно 11 342,00 дол. США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 12 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики за умовами якого позикодавець передав позичальнику у борг грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США зі строком повернення до 10 грудня 2005 року. 15 жовтня 2012 року для забезпечення виконання зобов`язань між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки. 17 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким до нього перейшли права кредитора за договором позики. ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобов`язання з повернення грошових коштів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з боржника та з поручителя позичених грошових коштів, неустойки та три проценти річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Мар`їнський районний суд Донецької області заочним рішенням від 21 листопада 2017 року позовні вимоги задовольнив.
Мар`їнський районний суд Донецької області ухвалою від 10 липня 2018 року скасував заочне рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року. Справу призначив до розгляду в загальному порядку.
Мар`їнський районний суд Донецької області рішенням від 15 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору позики між сторонами, зокрема оригіналу цього договору, що унеможливило провести почеркознавчу експертизу у справі та встановити факт досягнутої між сторонами домовленості, виконання позикодавцем своїх обов`язків з передачі грошових коштів і як наслідок появу обов`язків у позичальника на повернення коштів у встановлений домовленістю термін.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Донецький апеляційний суд постановою від 16 липня 2020 року рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Врахувавши те, що позивач на вимогу суду не надав оригінал договору позики від 12 жовтня 2012 року, на підставі якого він просив стягнути борг з відповідачів, взявши до уваги відсутність будь-якої інформації про вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення зазначеного договору, заперечення відповідача щодо укладення договору позики, а також неможливість у зв`язку з відсутністю оригіналу договору позики надання експертами висновку щодо підписання договору позичальником, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що немає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки на їх обґрунтування позивач не надав суду належні та допустимі докази, які суд витребовував, не довів їх переконливості, а також не підтвердив обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог. Також суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про незаконність відмови у задоволенні судом першої інстанції клопотання представника позивача про проведення у справі почеркознавчої експертизи є необґрунтованими, оскільки така експертиза на час заявлення такого клопотання вже призначалась судом і листом від 30 травня 2019 року № 5147/5148 судові експерти Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса повідомили про неможливість надання висновку, зокрема, з огляду на ненадання оригіналу досліджуваного документа - договору позики від 12 жовтня 2012 року.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 липня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 та постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 643/13788/15-ц та від 09 липня 2020 року у справі № 873/34/20.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач на вимогу суду не надав оригінал договору позики від 12 жовтня 2012 року, на підставі якого він просив суд стягнути борг з відповідачів, що унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи. При цьому зазначив, в оскаржуваній постанові апеляційний суд неодноразово посилався на те, що факт підписання договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 встановлено на підставі нотаріально посвідченої копії договору оригіналу позики від 12 жовтня 2012 року. Однак це твердження суду апеляційної інстанції спростовується встановленими обставинами справи, оскільки в протоколі судового засідання від 21 листопада 2017 року, яким фіксувався хід судового засідання в місцевому суді чітко зазначено, що головуючий суддя Ліпчанський С. М., в проміжку часу з 10:03:36 год по 10:07:49 год оглянув в судовому засідання оригінал договору позики. Отже, оригінал договору позики був наданий місцевому суду, докази чого є в матеріалах справи. Таким чином, суд першої інстанції дослідив оригінал договору позики та прийняв відповідну його нотаріально посвідчену копію до матеріалів справи як належний доказ. В свою чергу, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази надані суду першої інстанції, та з незрозумілих причин зазначив в описовій частині постанови інформацію, яка не відповідає дійсності, начебто факти встановлення правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 саме з копій договорів, а не з оригіналів. 23 жовтня 2018 року позивач подав клопотання довів до відома суду першої інстанції, що 22 листопада 2017 року він звертався до Костянтинівського відділення поліції Бахмутського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області із заявою про крадіжку з автомобіля "Газель" д.н.з. НОМЕР_1 невідомими особами портфелю з документами, серед яких були: копії та оригінали банківських документів, копії та оригінали документів з судової справи, копії паспорту та копія довідки про присвоєння ІПН, робочі проєкти та довідки. Докази на підтвердження цих обставин є в матеріалах справи. При цьому позивач додав до клопотання нотаріально завірену копію договору позики від 12 жовтня 2012 року, засвідчену приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Задорожним Д. В. В тексті завіреної копії договору позики нотаріусом Задорожним Д. В. зазначено, що в договорі відсутні підчистки, дописки, незастережні виправлення або інші особливості. Довідка від нотаріуса Задорожного Д. В. від 18 вересня 2018 року № 16/01-16, яка підтверджує цей факт, є в матеріалах справи. Водночас нотаріальну дію із завірення копії документа нотаріус міг виробити лише із відповідного оригіналу. Нотаріально завірена копія є належним доказом існування відповідних правовідносин між позивачем та відповідачем та є достатнім і належним доказом по справі. Таким чином, ОСОБА_1 надав суду всі необхідні докази на підтвердження факту виникнення зобов`язання. Однак суди першої та апеляційної інстанції не звернули на це увагу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 вересня 2020 року справа № 237/4569/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений державним нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Донецької області Таранцовим О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 451, за умовами якого позикодавець передав позичальнику у борг грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США зі строком повернення до 10 грудня 2015 року.
15 жовтня 2012 року для забезпечення виконання зобов`язань між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_2 обов`язку за договором позики грошей на суму 200 000,00 дол. США укладеного 12 жовтня 2012 року.
17 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення прав вимоги за договором позики за умовами якого ОСОБА_4 відступає, а ОСОБА_1 набуває право вимоги за договором позики від 12 жовтня 2012 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відом, що 06 червня 2018 року Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження № 12018100060002421 за частиною першою статті 358 КК України, згідно з яким невстановлена слідством особа у невстановленому місці у невстановлений час підробила документи від імені ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та в подальшому незаконно заволоділа її нерухомим майном, що розташоване за адресою: вулиця Підвисоцького у місті Києві.
23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 додав до матеріалів справи копію договору позики, посвідчену приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Задорожним Д. В. 22 листопада 2017 року.
Згідно інформації Костянтинівського відділення поліції Бахмутського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області встановлено, що 22 листопада 2017 року біля залізничного вокзалу з автомобіля "Газель" д.н.з. НОМЕР_1 належного ОСОБА_1 невідомі викрали портфель з документами, серед яких були: копії та оригінали банківських документів, копії та оригінали документів з судової справи, копії паспорта та копія довідки про присвоєння ІНПП, робочі проєкти та довідки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повер