Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 638/18706/18-ц
провадження № 61-14167 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року у складі судді Невеніцина Є. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та стягнення грошових збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 травня 2016 року між ним
та публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі -
ПАТ "Банк Михайлівський") було укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" (далі - договір банківського вкладу), за умовами якого банк прийняв від нього на вкладний (депозитний) рахунок
195 000 грн, строком до 04 червня 2016 року.
На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року
№ 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення
№ 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський"
з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.
15 липня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав виплати гарантованої суми вкладу, проте позивач не був включений до списків вкладників.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня
2018 року (справа № 826/1195/17-ц) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва
від 09 листопада 2017 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова О. Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованих законом коштів по вкладам за рахунок Фонду відповідно до депозитного рахунку від 20 травня 2017 року
№ 26202506543705 на суму 195 000 грн.
22 березня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернув йому суму банківського вкладу у розмірі 195 000 грн. Проте, з 15 липня 2016 року
у Фонду виникло зобов`язання повернення грошових коштів, а тому з цієї дати мають бути нараховані суми, передбачені положеннями статті 625 ЦК України.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь інфляційні втрати у розмірі 50 700 грн; 3 % річних від простроченої суми - 9 856 грн; упущену вигоду - 52 569 грн; пеню - 39 000 грн; відшкодувати моральну шкоду -
30 750 грн; а також поштові витрати, послуги адвоката, судовий збір та витрати на проїзні квитки у загальному розмірі 8 004 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання порушення зобов`язань, стягнення грошових збитків закрито. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду
у порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимога про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат та трьох відсотків річних за простроченим грошовим зобов`язанням за період після виплати Фондом гарантованого відшкодування за вкладами стосується безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами. При цьому, суд посилався на висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 727/11256/17-ц.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції додатково послався на релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 27 серпня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено помилковий висновок про те, що вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства та
не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі№ 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), відповідно до якого 3 % річних та інфляційних втрати нараховано не за прострочене зобов`язання з виплати гарантованих сум відшкодувань за вкладами, а на залишки останніх та/чи процентів за ними, які позивачі не отримали. Тому вимоги про стягнення таких 3 % річних та інфляційних втрат слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1,
у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними, ґрунтуються на нормах процесуального права та усталеній судовій практиці Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 травня 2016 року між ПАТ "Банк Михайлівський" та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 980-032-000244724 на суму
195 000 грн на строк з 21 травня 2016 року по 04 червня 2016 року
(том 1 а. с. 18).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня
2018 року (справа № 826/1195/17-ц) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва
від 09 листопада 2017 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова О. Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованих законом коштів по вкладам за рахунок Фонду відповідно до депозитного рахунку від 20 травня 2017 року № 26202506543705 на суму
195 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року залишено без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням
у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
З аналізу наведених процесуальних норм можна зробити висновок про те,
що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих правовідносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин
у справі.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати, 3 % річних від простроченої суми, пеню, упущену вигоду та відшкодувати моральну шкоду, посилаючись при цьому на несвоєчасне виконання Фондом своїх зобов`язань.
У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем та Фондом, і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 5 КАС України установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами
не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правовий висновок про те, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18).
Натомість спір про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі
№ 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року
у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19).
Таким чином, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, зазначених норм матеріального права, правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зроблено висновок про те, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави Україна в особі Фонду.
Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання (за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами) звернені до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі
№ 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18), Верховний Суд у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 523/2530/20 (провадження № 61-3982св21), від 14 травня 2021 року у справі № 520/16388/18 (провадження
№ 61-16588св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 761/36418/18 (провадження № 61-18965св19), що свідчить про сталість судової практики
у спірних правовідносинах.
У цій справі ОСОБА_1 просив стягнути з Фонду інфляційні втрати, 3 % річних від простроченої суми, пеню, упущену вигоду та моральну шкоду за період із 15 липня 2017 року (день, коли Фонд розпочав виплати вкладникам) до моменту виплати Фондом позивачу грошових коштів у розмірі 195 000 грн 22 березня 2018 року (том. 1, а. с. 20) (тобто, сума не перевищувала
200 000 грн) у зв`язку з несвоєчасною виплатою депозитного вкладу позивачеві. Таким чином, вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, упущеної вигоди, пені за прострочення грошового зобов`язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди
є похідними від основних вимог та підлягають розгляду адміністративним судом.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат, 3 % річних, упущеної вигоди, пені та моральної шкоди за прострочення грошового зобов`язання за своєю природою виникають зі спору щодо несвоєчасної виплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування та стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, та враховуючи правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду, дійшов правильного висновку, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. У зазначеній справі відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних було пов`язане із відмовою Фонду у виплаті сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладами. Порушення прав позивачів, які стали підставою для звернення до суду у вказаній справі, банк допустив до запровадження у ньому тимчасової адміністрації, а вимоги про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат
не стосуються діяльності Фонду як державної спеціалізованої установи, оскільки, як зазначили позивачі у позовній заяві, вони отримали гарантовані суми відшкодування коштів за вкладами. Тобто, 3 % річних й інфляційні втрати позивачі нараховували не за прострочене зобов`язання з виплати гарантованих сум відшкодувань за вкладами, а на залишки останніх та/чи процентів за ними, які позивачі не отримали.
Інші доводи касаційної скарги про належність спору до цивільної юрисдикції та помилкове посилання судів на сталу практику Великої Палати Верховного Суду зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм процесуального права та змісту окремих постанов Верховного Суду.
Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.