Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 638/15541/20
провадження №61-11046св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь: матеріальну шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) в розмірі 320 648,39 грн та моральну шкоду у розмірі 27 053,11 грн.
10 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення його позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно в межах грошової суми в розмірі 350 100,50 грн.
Заява мотивована тим, що в провадженні суду першої інстанції перебуває його позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного виконання своїх зобов`язань, позивач вважає, що з метою уникнення відшкодування завданої шкоди, відповідач може відчужити своє майно, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем у заяві про забезпечення позову не зазначено обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, вимоги позивача про накладення арешту на належне відповідачу майно в межах грошової суми в розмірі 350 100,50 грн є неконкретизованими.
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 травня 2021 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_2 на праві власності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у власності відповідача перебуває квартира і існує загроза її відчуження майна, що утруднить виконання можливого рішення суду в майбутньому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона є колишньою дружиною відповідача та має право на 1/2 частину квартири, на яку оскарженою постановою накладено арешт. Вважає, що цією постановою порушені її законні права та інтереси щодо розпорядження спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду та просив залишити її без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Подаючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 вказував на те, що він є потерпілим у ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_2, і йому завдано шкоду на загальну суму 350 100,50 грн. Посилаючись на те, що відповідач докладав зусиль щоб уникнути відповідальності за скоєне ДТП, позивач просив для забезпечення можливості виконання можливого рішення про задоволення його позову накласти арешт на належне відповідачеві майно.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи та подані позивачем докази, дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачеві квартиру може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення цього позову.
Апеляційний суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності, проте є предметом іпотеки за договором, укладеним із Акціонерним товариством "Комерційний Банк "ГЛОБУС".
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження вказаної квартири у даному випадку спрямоване виключно на обмеження прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.
Доводи касаційної скарги про те, що накладення арешту на квартиру відповідача порушує права ОСОБА_3, оскільки цю квартиру було ними придбано у шлюбі і вона є спільною сумісною власністю подружжя, відхиляються колегією суддів Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.
Вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється на час розгляду справи, а тому накладення арешту на спірну квартиру, яка є предметом спору у цій справі, не можна розцінювати як порушення права власності відповідача чи інших осіб на це майно.
Забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна не є перешкодою ОСОБА_3 у користуванні цим майном, визнання його об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя чи його поділу в майбутньому.
Суд касаційної інстанції відповідно до положення статті 400 ЦПК України не має права встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Отже, встановлювати чи є спірне майно спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Касаційний цивільний суд також позбавлений можливості. При цьому слід наголосити, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 61-62) квартира, на яку апеляційним судом накладено арешт, перебуває в одноосібній власності ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_2 з жовтня 2020 року не перебуває у зареєстрованому шлюбі і у державних реєстрах відсутні відомості про інших співвласників майна, колегія суддів вважає, що відповідач у разі виплати кредитної заборгованості матиме реальну можливість відчужити вказану квартиру, що утруднить виконання можливого судового рішення про стягнення із нього шкоди, завданої ДТП.
Таким чином апеляційний суд дійшов правильного висновку про забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_2 на праві власності.
Доводи касаційної скарги грунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції ці норми порушені.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду- без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду