Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 274/5485/19
провадження № 61-2225св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчий комітет Бердичівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гуменюк Олександр Володимирович, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Миніч Т. І., Шевчук А. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчий комітет Бердичівської міської ради, про припинення права спільної часткової власності та виділення майна в натурі,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, у якому просив виділити йому в натурі, як власнику квартири АДРЕСА_1, 1/2 частини, належного йому на праві спільної часткової власності приміщення № ІІ, площею 10,4 кв. м відповідно до об`ємно - планувального рішення, викладеного в дослідницькій частині таблиці № 3 (варіант 1) і зображено на схемі в додатку 1 висновку судового експерта № 777/08-2019 за результатами проведення експертного дослідження. Припинити право спільної часткової власності на дане майно.
Позовні вимоги мотивував тим, що згідно свідоцтва про право власності від 20 лютого 2006 року він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 19 червня 2018 року йому перейшло у власність інші 2/3 частини цього житла. У зв`язку з цим він став одноособовим власником житлового приміщення, загальною площею 41,8 кв. м, житловою площею 25,8 кв. м. Крім того, у спільне часткове користування із власниками квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 перейшло приміщення коридору № І площею 4,5 кв. м (1/3 частина), а також із власником квартири АДРЕСА_2 - приміщення кухні ІІ площею 10,4 кв. м (1/2 частини).
ОСОБА_1 зазначав, що він вирішив виділити належну йому частку в приміщенні кухні та припинити на підставі цього право спільної часткової власності, оскільки між ним та відповідачами не досягнуто домовленості про поділ спільного майна та/або виділ його у натурі частки із спільного майна.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що спільні допоміжні приміщення, чи їх окремі частини, щодо яких позивач просить суд встановити порядок користування, не можуть належати конкретно якійсь особі, адже ними користуються на рівні всі особи.
Встановлення порядку користування спільними приміщеннями обмежить права інших співвласників, оскільки це випливає із самої суті спільного майна, зокрема його призначення обслуговувати потреби всіх співвласників протягом усього часу існування будинку.
Позивач просив встановити порядок користування кухнею, тобто єдиним приміщенням, яке використовується всіма мешканцями квартири спільного заселення, виділивши їй певну частину. Встановлення порядку користування шляхом виділення позивачу певної частини приміщення не можливе, оскільки порушить права співвласників, які мають право використовувати спільно приміщення кухні.Встановлення певного порядку використання можливе лише за згодою співвласників.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокатГуменюк О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Бердичівського районного суду Житомирської області.
25 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", надавши спірному майну статус спільного сумісного майна, в той час як воно за правовстановлюючими документами та технічним паспортом є спільною частковою власністю позивача та відповідачів, не врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 вказувала, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спільні допоміжні приміщення, чи їх окремі частини, щодо яких позивач просив встановити порядок користування, не можуть належати конкретній особі, адже ними користуються на рівні всі особи. А тому встановлення порядку користування спільними приміщеннями обмежить права інших співвласників, оскільки це випливає із самої суті спільного майна, зокрема його призначення обслуговувати потреби всіх співвласників протягом усього часу існування будинку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що згідно з копією свідоцтва про право власності на житло виданого 08 лютого 2006 року відділом з надання житлово - комунальних послуг міськвиконкому, кв. АДРЕСА_1 ( комунальна) належить ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 8).
19 червня 2018 між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування частки квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Литвином О. С. За цим договором відчужено 2/3 частки в праві власності на квартиру, що розташована в АДРЕСА_4 . Квартира комунальна має такі характеристики (комунальна приміщення I, II в спільному ). Загальна площа: 41,8 кв. м, житлова - 25,8 кв. м., кількість жилих кімнат - 2 (т. 1 а. с. 10).
Згідно з копією технічного паспорта, кв. АДРЕСА_1 знаходиться на 9 поверсі 9 поверхового будинку. Зазначена квартира складається з 2 кімнат житловою площею 25,8 кв. м, 1/2 кухні площею 5,2 кв. м, коридору 1/3 приміщення - 1,5 кв. м., ванна - 3,4 кв. м, вбудована шафа - 1,2 кв. м (т. 1 а. с. 12).
Згідно з відміткою в технічному паспорті приміщення I та приміщення II (кухня) знаходяться в спільній часткові власності квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 .
Відповідно до висновку оцінювача про вартість майна (консультаційна робота) вартість 1/2 приміщення ІІ (кухні) площею 10,4 кв. м станом на 21 серпня 2019 року становить 27 370 грн (т. 1 а. с. 18-27).
Як вбачається із висновку експерта № 771/08-2019 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 23 серпня 2019 року, можливий лише один варіант розподілу кухні, згідно з яким, кухню можливо поділити на окремі ізольовані приміщення відповідно із виділенням ідеальної частки ОСОБА_1 із влаштуванням в них електрифікованої кухні - ніші. Разом з тим необхідно провести такі будівельні роботи: між коридором № 1 (площею 4,7 кв. м) та санвузлом № 5 (площею 3,4 кв. м), демонтувати частину суміжної перегородки; між коридором № 1 (площею 4,7 кв. м), санвузлом № 5 (площею 3,4 кв. м) та кухнею ІІ (площею 10,4 кв. м) пробити новий дверний проріз з подальшим влаштуванням внутрішнього дверного блоку із штукатуренням укосів; влаштувати нову глуху перегородку, яка розділить санвузол № 5 (площею 3,4 кв. м) в частках 3/50 та 47/50 з відповідним функціональним призначенням: коридор та санвузол; влаштувати нову перегородку з віконним прорізом (фрамугою), яка розділить кухню ІІ (площею 10,44 кв. м) в частках: 1/2 та 1/2, в новоутворених приміщеннях облаштувати електрифіковані кухні - ніші, системи примусової вентиляції, каналізації та водопостачання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
Згідно зі статтею 1 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно з частинами першою-другою статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
У справі, що переглядається, суд установив, що згідно з висновком експерта № 771/08-2019 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 23 серпня 2019 року, можливий лише один варіант розподілу кухні, згідно з яким, кухню можливо поділити на окремі ізольовані приміщення відповідно із виділенням ідеальної частки ОСОБА_1 із влаштуванням в них електрифікованої кухні - ніші. Разом з тим необхідно провести такі будівельні роботи: між коридором № 1 (площею 4,7 кв. м) та санвузлом № 5 (площею 3,4 кв. м), демонтувати частину суміжної перегородки; між коридором № 1 (площею 4,7 кв. м), санвузлом № 5 (площею 3,4 кв. м) та кухнею ІІ (площею 10,4 кв. м) пробити новий дверний проріз з подальшим влаштуванням внутрішнього дверного блоку із штукатуренням укосів; влаштувати нову глуху перегородку, яка розділить санвузол № 5 (площею 3,4 кв. м) в частках 3/50 та 47/50 з відповідним функціональним призначенням: коридор та санвузол; влаштувати нову перегородку з віконним прорізом (фрамугою), яка розділить кухню ІІ (площею 10,44 кв. м) в частках: 1/2 та 1/2, в новоутворених приміщеннях облаштувати електрифіковані кухні - ніші, системи примусової вентиляції, каналізації та водопостачання.
Встановивши, що будинок на АДРЕСА_6 є багатоквартирним, приміщення ІІ (кухня) призначене для забезпечення потреб власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виділення позивачу в натурі 1/2 частини приміщення ІІ та припинення спільної часткової власності.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, є безпідставним. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновку, викладеному у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.