Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 234/8084/20
провадження № 61-2303св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінанс інновація",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Берзінь Сергій Людвигович, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 жовтня 2020 року у складі судді Переверзевої Л. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Корчистої О. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 а до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінанс інновація" про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінанс інновація" (далі - ТОВ "ФК "Фінанс інновація") про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності.
На обґрунтування позовних вимог вказував, що 25 лютого 2020 року на рахунок позивача у ПАТ КБ "Приват банк" надійшло 4 975,00 грн, перерахованих ТОВ "ФК "Фінанс інновація".
З метою з`ясування обставин нарахування вказаних коштів позивач в телефонному режимі звернувся до відповідача, де йому повідомили, що на ім`я позивача нібито укладено кредитний договір від 25 лютого 2020 року № 200225-12482-4, сума кредиту 5 000,00 грн.
Для отримання тексту кредитного договору позивач звернувся до відповідача електронною поштою, після чого він отримав електронний договір без підписів сторін та з нібито накладеним від імені позивача електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
Позивач не підписував письмово та не мав наміру укладати цей кредитний договір, а тому не є зобов`язаною стороною цього договору. А тому позивач має намір повернути відповідачу безпідставно отримані кошти у сумі 4 975,00 грн після встановлення нікчемності кредитного договору у судовому порядку.
Починаючи з березня 2020 року на телефони позивача та його родичів, членів сім`ї та колег по роботі постійно дзвонять невідомі люди (колектори), які різними способами погрожують завдати шкоди позивачу у випадку неповернення кредиту за вказаним кредитним договором.
Позивач вважає, що кредитний договір, окрім вказаних порушень його форм, є несправедливим, оскільки передбачає такі обов`язки позивача, які порушують його права та інтереси. Позивач не отримував інформацію про умови кредиту за кредитним договором, оскільки не підписував його та відповідно не ознайомився з внутрішніми правилами відповідача.
Зазначає, що він не отримував та відповідно не застосовував одноразовий ідентифікатор (СМС-повідомлення), а також не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.
В пункті 6 кредитного договору відсутній будь-який підпис позивача, а тому зобов`язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем не виникало.
У відповідача немає будь-яких належних та допустимих доказів, що телефон, на який приходив одноразовий ідентифікатор належить саме позивачу та відповідний правочин укладено саме його особою, а не будь-ким іншим.
Отже, кредитний договір від 25 лютого 2020 року № 200225-12482-4, укладений між відповідачем та нібито позивачем в електронній формі, є нікчемним в силу статті 1055 ЦК України, оскільки укладений не у письмовій формі та не містить автентичних (рукописних) підписів сторін. Крім того, цей договір не відповідає внутрішній волі позивача, є явно несправедливим та порушує вимоги чинного законодавства щодо захисту прав споживачів та укладення кредитних договорів.
Просив суд встановити нікчемність кредитного договору від 25 лютого 2020 року № 200225-12482-4, укладеного між відповідачем ТОВ "ФК "Фінанс інновація" та ОСОБА_1, застосувати наслідки його недійсності та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу, сформованих на день ухвалення рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, які б свідчили про невідповідність умов оспорюваного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов. Кредитний договір містить усі істотні умови, характерні для договорів такого виду, та позичальник за допомогою електронного підпису погодився із запропонованою редакцією договору, чим погодив його умови. Таким чином, підстав для встановлення нікчемності оспорюваного правочину немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Берзінь С. Л., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Краматорського міського суду Донецької області.
11 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 жовтня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження
№ 14-131цс19).
Крім того, зазначав, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди України неоднозначно вирішують подібні спори, в яких кредитні договори нібито укладені в електронному вигляді за допомогою підпису одноразовим ідентифікатором (як про визнання недійсними/нікчемними електронних кредитних договорів, так і про стягнення за ними). Наявні постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2018 року у справі № 757/31606/15-ц, не враховують ті обставини, які викладені у цій касаційній скарзі (зокрема, щодо належної ідентифікації позичальника як сторони договору).
Зазначав, що суд не врахував те, що ОСОБА_1 не підписував письмово або за допомогою електронного підпису та не мав наміру укладати оспорюваний кредитний договір, а тому цей договір не може вважатися таким, що укладений у письмовій формі.
ОСОБА_1 не отримував і не застосовував одноразовий ідентифікатор (CМС-повідомлення) та не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, а тому зобов`язальних правовідносин за кредитним договором між сторонами не виникало.
Суди істотно порушили вимоги процесуального закону, оскільки електронні докази не досліджувались в оригіналі, оскільки сторонами було надано лише паперові ксерокопії електронних документів, які не є письмовими доказами згідно з частиною третьою статті 100 ЦПК України. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами не оцінювались паперові копії електронних доказів на предмет належності та допустимості, що є грубим порушенням вимог процесуального закону. Суди повинні були в силу частини пʼятої статті 100 ЦПК України залишити такі письмові копії електронних доказів без уваги.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Фінанс інновація" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін, оскільки рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору № 200225-12482-4, укладеного 25 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ФК "Фінанс інновація", відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Визначено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування грошовими коштами та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту (а. с. 10-11).
Згідно з графіком розрахунків до кредитного договору № 200225-12482-4 (додаток № 1 до договору) сукупна вартість кредиту становить 151,0 % від суми кредиту (у процентному вираженні) або 7 550,00 грн (у грошовому вираженні) (а. с. 11 зворот).
Відповідно до квитанції про перерахування коштів за договором надання фінансового кредиту на банківську карту позивача, 25 лютого 2020 року відповідачем ТОВ "Фінансова компанія "Фінанс інновація" на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1 були перераховані кошти на загальну суму 5 000,00 грн відповідно до кредитного договору від 25 лютого 2020 року № 200225-12482-4 (а. с. 12).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З указаного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, що переглядається, суд установив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів звʼязку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем, кредитний договір не був би укладений сторонами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Вказаний висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20.
Твердження заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставним, оскільки висновки судів вказаному висновку Верховного Суду не суперечать.
Також безпідставним є твердження заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі з огляду на таке.
Так, у частинах другій, третій, п`ятій статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Порушень порядку надання і отримання доказів у судах не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судів не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався.
Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.
Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.