Постанова
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/24549/18
провадження № 61-3101ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня
2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду
м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалась на те, що з 2012 року вона
та ОСОБА_3 почали проживати разом однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство, а з грудня 2014 році вони почали разом знімати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проживання однією сім`єю 6 липня 2016 року ОСОБА_3 як фізична особа - підприємець (далі - ФОП) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компания "СОЛЛИ ТОРГОВАЯ ПЛОЩАДКА 1" (далі -
ТОВ "Компанія "СОЛЛИ ТОРГОВАЯ ПЛОЩАДКА 1") договір № 116/с про передачу ОСОБА_3 за плату ексклюзивних прав на суборенду торгівельного об`єкту площею 99,00 кв. м, будівельний номер 52/р за адресою:
АДРЕСА_2 .
Згодом ОСОБА_3 уклав договір суборенди від 14 грудня 2016 року
№ 0099/11-16 на торгівельний павільйон площею 9,0 кв. м, який знаходиться
за адресою: АДРЕСА_2 .
Надалі 20 листопада 2017 року ОСОБА_3 як ФОП видав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 і останній на підставі цієї довіреності уклав з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (далі -
ФОП ОСОБА_5 ) договір суборенди № 0019/11-18 торговельного павільйону площею 9,0 кв. м за адресою:
АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і вона звернулася до Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право
на спадщину з підстав ненадання підтверджуючих документів про наявність зареєстрованого шлюбу або шлюбних відносин із спадкодавцем ОСОБА_3 .
Враховуючі вказані обставини, ОСОБА_1 просила у судовому порядку встановити факт свого проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити, що її частка у праві спільної сумісної власності на майнові права за договором від 06 липня 2016 року № 116/с (ексклюзивні права на суборенду торгового об`єкта) становить 1/2 частину; визнати за нею право власності на 1/2 частину майнових прав за договором від 06 липня 2016 року № 116/с (ексклюзивні права на суборенду торгового об`єкту) у порядку спадкування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 не надала суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона та померлий ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1
та не перебували при цьому у будь-якому іншому шлюбі.
Суд встановив, що у ОСОБА_3 є спадкоємець першої черги, який був зареєстрованим з ним за однією адресою, та вважав недоведеним факт належності ОСОБА_3 права на суборенду торгівельних об`єктів на підставі договорів від 06 липня 2016 року № 116/с, від 14 грудня 2016 року № 0099/11-16, від 01 грудня 2017 року № 0019/11-18, вказував про те, що у ОСОБА_3 відсутнє право власності на спірні торговельні об`єкти.
Суд дійшов висновку про те, що немає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про те, що її частка у праві спільної сумісної власності на майнові права за договором від 06 липня 2016 року № 116/с становить1/2 частку, як немає і правових підстав для визнання за нею права власності на 1/2 частку майнових прав за договором від 06 липня 2016 року
№ 116/с у порядку спадкування за законом.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова
від 28 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 07 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає те,
що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 30 листопада 2020 року
у справі № 638/20596/16.
Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які свідчать про доведеність обставин спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду
від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16 (провадження № 61-40658св18), від 15 серпня 2020 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15 (провадження № 61-2080св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження
№ 61-11607св18).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/24549/18, витребувано її з Київського районного суду м. Харкова.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю. Повторний автоматизований розподіл здійснено
у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 .
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
Згідно з відповіддю Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області від 08 травня 2019 року після ОСОБА_3 відкрито спадкову справу № 426/2018. Із заявами про відкриття спадщини протягом визначеного законом шестимісячного строку звернулись ОСОБА_1 та син померлого ОСОБА_2, який був зареєстрований з померлим за однією адресою.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 липня 2018 року
№ 2189/02.31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право
на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала що вони
із ОСОБА_3 з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина.
На підтвердження підстав позову ОСОБА_1 надавала фотокартки про спільний відпочинок у березні 2013 року, фото із зустрічей в офісах з іншими особами, квитанції про поповнення її телефону ОСОБА_3 у період з лютого 2016 року до листопад 2017 року, придбання абонементів в один спортивний клуб та відомості про підключення інтернету невідомою особою в квартирі
за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи обсяг майна, на яке, на думку позивачки, вона має право
в порядку спадкування, посилалась на договір від 06 липня 2016 року № 116/с про передачу ОСОБА_3 за плату ексклюзивних прав на суборенду торговельного об`єкту площею 99,00 кв. м, будівельний номер 52/р за адресою: АДРЕСА_2, договорів суборенди від 14 грудня
2016 року № 0099/11-16 щодо торговельного павільйону площею 9,0 кв. м
за адресою: АДРЕСА_2, договір суборенди
від 01 грудня 2017 року № 0019/11-18 щодо торговельного павільйону площею 9,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд встановив, що за змістом договору від 06 липня 2016 року № 116/с про передачу за плату ексклюзивних прав на суборенду торговельного об`єкта площею 99,00 кв. м, будівельний номер 52/р за адресою:
АДРЕСА_2, договорів суборенди від 14 грудня 2016 року
№ 0099/11-16 на павільйон за адресою: АДРЕСА_2, договору від 01 грудня 2017 року № 0019/11-18 щодо торговельного павільйону площею 9,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, стороною цих договорів є ФОП ОСОБА_7 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на торговельні об`єкти за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 не зареєстровано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.