Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 662/1364/19
провадження № 61-16007св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: служба у справах дітей Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Чорної Т. Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та встановлення факту проживання однією сім`єю, за зустрічнимпозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області, про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та встановлення факту проживання однією сім`єю.
Позов мотивований тим, що вона з січня 2018 року почала проживати з відповідачем однією сім`єю у належному їй житловому будинку АДРЕСА_1 . Разом із сторонами проживали діти позивача від першого шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб з колишнім чоловіком ОСОБА_5 було розірвано у 2013 році, спільних дітей сторони не мають, вказаний житловий будинок належить ОСОБА_1 та її колишньому чоловіку на праві спільної сумісної власності, проте вказаний будинок знаходиться під арештом у зв`язку із заборгованістю батька її дітей за аліментами, через що вони з відповідачем вирішили придбати для нової сім`ї інше житло у цьому ж населеному пункті.
За час спільного проживання і ведення спільного господарства сторони заощадили незначну суму грошових коштів, більшу їх частину для придбання житла надали їхні родичі. Факт, що сторони на час придбання будинку проживали разом та вели спільне господарство, підтверджується довідкою Сиваської селищної ради від 05 червня 2019 року, актом депутата вказаної ради від 05 червня 2019 року та показаннями свідків.
У травні 2018 року сторони домовилися з ОСОБА_6, яка на той час була власником житлового будинку АДРЕСА_2, про купівлю будинку. 30 травня 2018 року у приватного нотаріуса у місті Генічеську уклали договір купівлі-продажу цього будинку, пошук якого, перемовини про його купівлю та оформлення договору купівлі-продажу з продавцем сторони здійснювали разом. За домовленістю сторін покупцем у договорі було вказано відповідача, останній не заперечував, що дане майно буде належати їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках, ніяких додаткових письмових угод сторони не укладали. Після нотаріального посвідчення угоди вони продовжували проживати у житловому будинку АДРЕСА_1, а у придбаному будинку розпочали ремонтні роботи, поступово перевезли всі меблі із житлового будинку АДРЕСА_1, демонтували у ньому ламінат, лінолеум та застосували його у придбаному будинку, у якому з жовтня місяця стали проживати, у березні 2019 року відповідач заявив, що він є одноосібним власником житла та став вимагати від позивача звільнити житловий будинок разом із дітьми.
ОСОБА_1 просила:
- встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у селищі Сиваське Новотроїцького району Херсонської області однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2018 року по 01 квітня 2019 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
26 липня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просив усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_2, належним йому на праві приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вище вказаного житлового будинку.
Зустрічний позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу та витягу з Державного реєстру речових прав від 29 травня 2018 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 та її двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у його будинку. На його вимогу покинути будинок у добровільному порядку відмовляються, хоча у ОСОБА_1 є свій будинок АДРЕСА_3 . 05 червня 2019 року позивач звертався до правоохоронних органів з метою їх виселення. Зазначає, що спільного господарства та спільного бюджету сторони не ведуть, ОСОБА_1 та її діти ніколи не були членами його сім`ї.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 травня 2020 року у складі судді Решетова В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, ухвалено усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 житловим будинком АДРЕСА_2, належним йому на праві приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з житлового будинку АДРЕСА_2 .
Рішення місцевого суду мотивовано недоведеністю позивачем ОСОБА_1 факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Суд врахував, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, надання відповідачем ОСОБА_2 коштів позивачу ОСОБА_1, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, має зареєстроване місце проживання в будинку АДРЕСА_1, який відповідно до висновку органу опіки та піклування Новотроїцької райдержадміністрації Херсонської області повністю придатний до проживання, лише потребує косметичного ремонту. Тобто неповнолітні забезпечені житлом у повному обсязі, але проживають без реєстрації в будинку АДРЕСА_2 . Даний факт підтверджується довідкою Сиваської селищної ради від 05 червня 2019 року № 1470. Сам факт того, що ОСОБА_2 не зареєстрував відповідачів в його будинку на АДРЕСА_2, суд розцінює як відсутність його наміру створювати сім`ю з ОСОБА_1 та її дітьми.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 травня 2020 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано.
ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у селищі Сиваське Новотроїцького району Херсонської області однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2018 року по 01 квітня 2019 року.
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що аналізуючи характер взаємин сторін на підставі їх же пояснень, які збігаються з іншими доказами у справі, можна зробити стверджувальний висновок щодо їх проживання у вказаний у позові період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В силу положень пункту 3 частини першої статті 57 СК України будинок АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2, а не спільною сумісною власністю сторін, протилежні доводи позову ОСОБА_1 свого об`єктивного підтвердження у судовому засіданні не знайшли. Оскільки сторони проживали однією сім`єю як у попередньому будинку на АДРЕСА_3, так у такій же якості вселилися і до придбаного будинку на АДРЕСА_3, в силу приписів статті 156 ЖК Української РСР, за якими члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, тому вимога зустрічного позову задоволена бути не може.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви та в частині задоволення позовної заяви про встановлення факту проживання однією сім`єюскасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Новотроїцького районного суду Херсонської області.
03 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 жовтня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
В касаційній скарзі зазначається, що відповідач ОСОБА_1 та її діти не є членами сім`ї ОСОБА_2 та не зареєстровані у спірному житловому будинку. Крім того, ОСОБА_1 з дітьми забезпечена іншим придатним для житла будинком, що нею не спростовано.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, проте вказаний відзив нею не підписаний, тому Верховний Суд не бере його до уваги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 та неповнолітні: ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані в будинку на АДРЕСА_1, але проживає на АДРЕСА_2 без реєстрації місця проживання (а. с. 8).
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, в житловому будинку, який належить йому на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 29 травня 2018 року (а. с. 48).
Орган опіки та піклування Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області надав висновок, в якому зазначено, що малолітні діти повністю забезпечені житлом та прийняття рішення по справі не впливатиме на їх майнові інтереси (а. с. 117, 118).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).