ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/726/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: ТОВ "Шкала-Енерджі" - адвоката Іванова А.О., фізичної особи-підприємця Кухара І.С. - адвоката Патько Н.Я., МП "Надія" - адвоката Орбан Н.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021
та рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2021
у справі № 907/726/18
за позовом фізичної особи-підприємця Кухара Івана Степановича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Малого підприємства "Надія"
про стягнення 75 000,00 доларів США,-
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2018 року фізична особа-підприємець Кухар Іван Степанович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ "Шкала-Енерджі" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - малого підприємства "Надія" про стягнення 75 000,00 доларів США збитків.
У позовній заяві вказано, що відповідач як орендар після закінчення строку дії укладеного договору від 20.06.2014 №25/А не повернув МП "Надія" (орендодавець) об`єкт оренди (складське приміщення).
Внаслідок невиконання ТОВ "Шкала-Енерджі" обов`язку щодо повернення об`єкту оренди МП "Надія" не мало можливості передати це ж складське приміщення новому орендарю (позивачу) на виконання іншого договору оренди від 31.12.2014 №27, у внаслідок чого у МП "Надія" виник обов`язок сплати новому орендарю штраф в розмірі 75 000 доларів США у зв`язку з невиконанням пунктів 1.1, 4.1 договору від 31.12.2014 № 27.
Згодом позивач на підставі укладеного з МП "Надія" договору про відступлення права вимоги від 03.12.2018 набув права вимоги до ТОВ "Шкала-Енерджі" про стягнення збитків у розмірі 75 000,00 доларів США, погашених внаслідок укладення угоди від 01.06.2017 про припинення зобов`язань шляхом передачі відступного.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 у справі № 907/726/18 (суддя Ремецькі О. Ф.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Шкала-Енерджі" на користь фізичної особи-підприємця Кухара І. С. 75 000,00 доларів США, що на момент подання позову еквівалентно 2 082 750,00 грн.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 (колегія суддів: Матущак О. І. - головуючий, Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 у справі № 907/726/18 змінено в частині суми грошових коштів, які еквіваленті 75 000,00 доларів США на день прийняття рішення судом першої інстанції, а не на момент подання позову.
У касаційній скарзі ТОВ "Шкала-Енерджі" просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 у справі № 907/726/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження ТОВ "Шкала-Енерджі" наведених вище судових рішень є п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України і п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
В обґрунтування підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, ТОВ "Шкала-Енерджі" стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наступних постановах Верховного Суду:
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2021 у справі № 609/67/18 - щодо застосування положень ст. 604 ЦК України з огляду на те, що, на думку відповідача, встановлені судами фактичні обставини свідчать про те, що у правовідносинах між позивачем та третьою особою відбулась новація;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 - щодо застосування ч. 3 ст. 509 ЦК України, яка передбачає, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Так, заявник касаційної скарги вважає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки його доводам щодо неспівмірності штрафу за несвоєчасне передання майна новому орендарю із розміром самої орендної плати, а також щодо неспівмірності орендної плати за договором, укладеним між позивачем та третьою особою, яка в три рази вища за орендну плати за договором між відповідачем та третьою особою, відсутності у електронній декларації позивача за 2017 рік даних про отримання активів у розмірі 75 000 доларів; пов`язаності позивача та керівника МП "Надія" родинними відносинами. Такі в обставини в сукупності, як вважає ТОВ "Шкала-Енерджі", свідчать про не добросовісність дій щодо нього з боку позивача та третьої особи;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 - щодо застосування положень ст. 233 ГК України в частині співмірності санкцій за невиконання зобов`язань;
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18 - щодо застосування положень ст. 22 ЦК України. ТОВ "Шкала-Енерджі" зазначає, що судами попередніх інстанцій не надана правова оцінка обставинам та поведінці МП "Надія", які свідчать про відсутність факту понесення останнім збитків як таких;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 - щодо застосування положень ст. 225 ГК України, оскільки суди не врахували, що укладаючи договір оренди з новим орендатором та не володіючи при цьому об`єктом оренди, МП "Надія" діяло на власний ризик, свідомо допускаючи можливість настання наслідків у вигляді сплати штрафу.
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 та від 12.10.2018 у справі № 906/824/17 - щодо необхідності підтвердження розміру упущеної вигоди.
В обґрунтування підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України і п.3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні його клопотань про призначення у справі технічної судової експертизи щодо визначення точної дати підписання договору оренди від 31.12.2014 № 27.
Крім того, 05.10.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява ТОВ "Шкала-Енерджі", у якій заявник касаційної скарги просить врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 17.12.2019 у справі № 910/30335/15, від 03.06.2021 у справі № 401/1040/16, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 09.07.2019 у справі № 48/340, від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, від 09.09.2021 у справі № 920/831/20, від 28.07.2021 у справі №285/1276/19, від 21.07.2020 у справі № 910/24323/16.
Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги відповідача, оскільки стверджували, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між МП "Надія" (орендодавець) та ТОВ "Шкала-Енерджі" (орендар) укладено договір від 20.06.2014 № 25/А, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 500 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору.
В п. 2.1 договору від 20.06.2014 №25/А сторони погодили вартість користування складським приміщенням - 1,5 доларів США за один квадратний метр. Порядок розрахунку - щоквартальний авансовий платіж на загальну суму 2 250 доларів США у гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долара США в АТ "ОТП Банк".
Цей договір діє з 20.06.2014 до 31.12.2014 (п. 6.1 договору від 20.06.2014 №25/А).
Приймання-передачу складського приміщення площею 500 кв. м. сторони оформили відповідним актом від 20.06.2014.
Суди попередніх інстанцій також встановили, що МП "Надія" (орендодавець) та фізична особа-підприємець Кухар І. С. (орендар) уклали договір оренди від 31.12.2014 № 27, за яким третя особа зобов`язалась передати з 02.02.2015 позивачу в оренду складське приміщення, що розташоване за адресою: м.Тячів, вул .Пролетарська, 2, загальною корисною площею 500 кв.м.
В договорі оренди від 31.12.2014 №27 визначено, що у разі не передачі орендодавцем об`єкту оренди в термін, визначений договором оренди, то орендодавець зобов`язується сплатити орендарю штраф в розмірі 75 000,00 доларів США за офіційним курсом на день здійснення платежу.
Крім того, між МП "Надія" та фізичною особою-підприємцем Кухарем І. С. була підписана угода про припинення зобов`язання передачею відступного від 01.06.2017, у які передбачалось, що за умовами пунктів 4.1, 4.2 якої МП "Надія" передає позивачу строком на 2 (два) роки в безоплатне користування складське приміщення площею 500 кв. м., розташованого за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в рахунок погашення зобов`язання по сплаті штрафу в розмірі 75 000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням п. 1.1 та 4.1 договору від 31.12.2014 № 27. Вартість права оренди становить 75 000 доларів США.
Звертаючись з позовом у цій справі, позивач стверджував, що бездіяльністю відповідача щодо неповернення об`єкта оренди МП "Надія" було завдано збитків в розмірі 75 000 доларів США.
Надалі позивач та третя особа уклали договір відступлення права вимоги від 03.12.2018 № 27А, за умовами якого МП "Надія" відступило на користь позивача право вимоги до ТОВ "Шкала-Енерджі" про стягнення збитків у розмірі 75 000 доларів США.
Фізична особа-підприємець Кухар І. С. як новий кредитор звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Шкала-Енерджі" збитків на суму 75 000,00 доларів США.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Збитками, згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Відтак відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) завдавача збитків; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки завдавача шкоди, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб); вина правопорушника.
При цьому однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Право особи на відшкодування збитків у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов`язку, має ставитися у пряму залежність від добросовісності поведінки особи, яка стверджує про наявність збитків.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що внаслідок умисного невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна МП "Надія" була завдана майнова шкода в розмірі виплаченого позивачу відшкодування в сумі 75 000 доларів США у вигляді зменшення належного МП "Надія" майнового права оплатно передати належне йому складське приміщення в користування іншим особам, або самостійно ним користуватись. У зв`язку із відшкодуванням шкоди, МП "Надія" набуло права вимоги до особи, яка завдала таку шкоду, тобто відповідача. При цьому згодом МП "Надія" відступило право вимоги до ТОВ "Шкала-Енерджі" на користь позивача.
У зв`язку з викладеним, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у неповерненні майна після закінчення відповідного договору оренди, яке належало позивачу, збитків в розмірі виплаченого позивачу відшкодування в сумі 75 000 доларів США у вигляді зменшення належного МП "Надія" майнового права оплатно передати належне йому складське приміщення в користування іншим особам, або самостійно ним користуватись, а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і завданими збитками.
Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони є передчасними з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім фактичним обставинам та доказам у справі, доводам та запереченням сторін з огляду на таке.
Щодо наявності протиправної поведінки ТОВ "Шкала-Енерджі", позивач зазначав, що відповідач як орендар після закінчення строку дії укладеного договору від 20.06.2014 №25/А не повернув МП "Надія" (орендодавець) об`єкт оренди (складське приміщення).
Водночас відповідач стверджував, що факт повернення МП "Надія" об`єкта оренди - складського приміщення загальною площею 500 кв.м. підтверджується підписанням акту приймання-передачі за договором від 01.01.2015 №26, оскільки об`єкт оренди за цими договорами є одним й тим самим, про що свідчить їх характеристика (ознака) про наявність розвантажувальних естакад та однакової балансової вартості орендованого майна.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2015 між МП "Надія" (орендодавець) та ТОВ "Шкала-Енерджі" (орендар) було підписано договір № 26, за умовами пунктів 1.1 і 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 300 кв.м. (в тому числі дві навантажувально - розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору.
У пунктах 1.5, 6.1 цього ж договору, сторони погодили, що такий діє з 01.01.2015 до 31.12.2016, а об`єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі.
В межах договору від 01.01.2015 № 26 його сторонами підписали та скріпили печатками акт від 01.01.2015 про передачу МП "Надія" об`єкта оренди ТОВ "Шкала-Енерджі" та акт від 31.12.2015 про його повернення орендодавцю.
Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 907/720/18 відмовлено в задоволенні позову МП "Надія" до ТОВ "Шкала-Енерджі" про стягнення 381 330,00 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за договором оренди №25/А від 20.06.2014 у зв`язку з порушенням строків повернення майна на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
У межах справи № 907/720/18 апеляційний господарський суд дійшов висновку, що об`єкти оренди за договорами від 20.06.2014 №25/А та від 01.01.2015 №26 є різними складськими приміщеннями; відповідачем не повернуто складське приміщення площею 500 кв.м., розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, яке було предметом договору оренди від 20.06.2014 №25/А; загальна кількість площ МП "Надія" не перевищує загальну кількість площ, які використовувались у спірний період різними орендарями (в тому числі ТОВ "Шкала-Енерджі"); право МП "Надія" порушене, однак відмовлено в задоволенні позову у зв`язку з застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.
За висновком судів попередніх інстанцій відповідач допустив протиправну бездіяльність, а саме після закінчення договору від 20.06.2014 №25/А не повернув об`єкт оренди - складське приміщення, що розташоване за адресою: м.Тячів, вул. Пролетарська, 2, загальною площею 500 кв.м.
Щодо наявності збитків суди виходили з того, що МП "Надія" була завдана майнова шкода в розмірі виплаченого позивачу на підставі договору оренди від 31.12.2014 №27 відшкодування в сумі 75 000 доларів США у вигляді зменшення належного МП "Надія" майнового права оплатно передати належне йому складське приміщення в користування іншим особам, або самостійно ним користуватись.
Разом з тим, суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо фактичного понесення МП "Надія" майнових втрат на заявлену суму.
Так, як суд першої, так і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили угоди про припинення зобов`язання передачею відступного від 01.06.2017, а відтак не надали належної оцінки тому, чи може така угода бути належним доказом, що підтверджує фактичну сплату третьою особою штрафу, враховуючи в тому числі очевидну суперечність змісту окремих її положень щодо форми надання відступного (п. п. 4.1, 4.2 та п. п. 8.1 - 8.5), а також щодо терміну її підписання (п. 1.2).
При цьому, спростовуючи заперечення відповідача про неспівмірність штрафу за несвоєчасне передання майна новому орендарю із розміром самої орендної плати, а також погоджуючись із доводами позивача про диверсифікацію ризиків з огляду на наявність певного міжнародного контракту, суд першої інстанції дійшов таких висновків виключно зі слів позивача та без врахування ч. 1 ст. 74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Безперечно сторони договору вправі на власний розсуд погодити розмір штрафних санкцій на порушення умов цього договору, однак такий тягар відповідальності не можна покладати на особу, яка не є стороною цього договору.
Крім того відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Разом з тим, визнаючи наявність такого елементу як причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам відповідача, що укладаючи договір нежитлових приміщень із новим орендарем, МП "Надія" було обізнане про відсутність у його володінні майна, тобто у питанні можливості дотримання строку передачі майна новому орендарю, діяло на власний ризик.
Тобто суди не з`ясували, чи міг бути обов`язок МП "Надія" зі сплати штрафу за договором від 31.12.2014 № 27 безпосереднім та невідворотним наслідком виключно поведінки відповідача або ж він пов`язаний також з діями самого позивача щодо укладення та виконання відповідного договору.
Касаційний суд не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що обставина пов`язаності керівника МП "Надія" та фізичної особи-підприємця Кухара І. С. родинними зв`язками не входить до предмета доказування у цій справі, оскільки надання оцінки цим та іншим аргументам відповідача (неспівмірність штрафу, завищений розмір орендної плати за договором від 31.12.2014 № 27) в свою чергу може підтвердити чи спростувати доводи відповідача щодо реальної мети укладення договору оренди від 31.12.2014 № 27.
При цьому твердження відповідача про те, що на момент виникнення спірних правовідносин керівник третьої особи та позивач є близькими родичами, не було ні підтверджено, ні спростовано позивачем та третьою особою.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Однак суди попередніх інстанцій зазначеного принципу не врахували, надавши перевагу доводам позивача, в тому числі тим, що не були підтверджені жодними доказами.
Зважаючи на відсутність належного встановлення наведених обставин щодо фактичної наявності понесених позивачем збитків, колегія суддів вважає передчасними і висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та збитками (у випадку їх наявності).
Водночас колегія суддів відхиляє як помилкові доводи заявника касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах складі Верховного Суду від 13.03.2021 у справі № 609/67/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 та від 12.10.2018 у справі № 906/824/17, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання є відмінними із справою, яка розглядається, тобто правовідносини у наведених справах не є подібними із правовідносинами у справі № 907/726/18.
Щодо доводу касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні його клопотань про призначення у справі технічної судової експертизи щодо визначення точної дати підписання договору оренди від 31.12.2014 № 27 колегія суддів враховує таке.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, суд першої інстанції виходив із відсутності потреби у спеціальних знаннях при вирішенні даного випадку, а рішення зі спору може бути прийняте за наявними фактичними даними, що входять до предмета доказування, а поставлене відповідачем питання на вирішення судової експертизи не входять до предмету доказування у даній справі.
В свою чергу апеляційний суд відмовив у задоволенні аналогічного клопотання відповідача у зв`язку з тим, що експертиза, яку відповідач просить призначити, та поставлені ним питання стосуються з`ясування обставин, які не входять в предмет доказування по цій справі.
У ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 ГПК України).
Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже за змістом наведених положень процесуального закону призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
У зв`язку з викладеним, з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про достатність зібраних у справі доказів для вирішення даного спору.
Водночас, правильні висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для призначення у справі № 907/726/18 судової експертизи жодним чином не впливають та не спростовують передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.
Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17. Наведене свідчить про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.
Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.
Водночас суд касаційної інстанції відповідно до приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ч. 3 та ч. 4 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, враховуючи допущені судами апеляційної інстанції порушення норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2021 у справі № 907/726/18 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене вище, всебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін щодо наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, в тому числі і щодо фактичної наявності понесених позивачем збитків, причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та збитками (у випадку їх наявності), і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.
Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення у справі № 907/726/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-