П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 160/15864/20
Провадження № 11-177апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року (судді Бишевська Н. А., Семененко Я. В., Суховаров А. В.),
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду, в якому просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невнесення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та такими, що порушують норми статті 24 (дискримінація) та статті 41 (гарантія права власності) Конституції України;
- визнати право ОСОБА_1 на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду (гарантованої суми відшкодування) згідно з договорами банківського вкладу (депозиту) від 12 лютого 2015 року № 080807 у розмірі 5000 доларів США (129 592,62 грн в еквіваленті за курсом Національного банку України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації);
- зобов`язати Фонд на підставі додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування (лист від 20 січня 2016 року № 27), внести до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, виплатити відшкодування у розмірі 129 592,62 грн за рахунок коштів Фонду ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) "Класичний" від 12 лютого 2015 року № 080807, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Златобанк" (далі - Банк);
- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням установленого індексу інфляції (інфляційне збільшення) у розмірі 73 371,34 грн;
- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 21 783,23 грн;
- стягнути з Фонду моральну шкоду в сумі 500 000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати документ про сплату судового збору.
Оскільки позивачем вимоги ухвали суду від 2 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху не було виконано, то ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року апеляційну скаргу скаржника залишено без руху і надано десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору у розмірі 2102 грн.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу - повернуто, оскільки в установлений строк скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху з підстав того, що Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" не звільняє позивача від сплати судового збору. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 817/777/16 та ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 140/3043/19.
Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року, а справу № 160/15864/20 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції незаконно повернув апеляційну скаргу, оскільки у спірних правовідносинах позивач є споживачем фінансових послуг, а отже, на підставі частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав.
Також позивач посилався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 та від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 826/14519/18 та від 29 липня 2020 року у справі № 761/736/20.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 виходячи з того, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги як споживач фінансових послуг, виконавцем яких є Банк.
29 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини четвертої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Предметом спору у цій справі є невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов`язання відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду шляхом внесення відомостей щодо рахунку, що належить ОСОБА_1 .
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Скаржник зазначив, що він у спірних правовідносинах є споживачем фінансових послуг, а отже, на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав.
Таким чином, для вирішення цього спору слід встановити, чи поширюється на спірні правовідносини дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивач на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги як споживач фінансових послуг, виконавцем яких є Банк.
Проте під час підготовки до розгляду справи по суті спору встановлено наявність неоднакового застосування Верховним Судом частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" в аналогічних правовідносинах.
Так, в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 140/3043/19 зазначено, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI"Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Окремо суд зазначив, що цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.
Натомість у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 826/14519/18 цей суд з посиланням на правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справах № 817/649/16, № 817/777/16 та постановахКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 серпня 2019 року у справі № 817/649/16, від 10 та 30 вересня 2019 року у справах № 640/1374/19, № 640/1677/19, дійшов висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, в абсолютно ідентичних правовідносинах Верховний Суд по-різному застосував норму частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", пославшись при цьому на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.
Зі змісту цієї постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, що виникли між фізичною особою та Фондом щодо відшкодування депозитних коштів позивача.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 червня 2016 року повернув касаційну скаргу позивача у зазначеній справі, оскільки останній не сплатив судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", а тому позивач не звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
У мотивувальній частині постанови від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому за результатом розгляду справи Велика Палата Верховного Суду ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2016 року скасувала, а справу направила на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. До того ж рішення містить висновок про те, що Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на позивачку, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2016 року про повернення касаційної скарги фізичної особи у зв`язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Проте у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 (предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, що виникли між фізичною особою та Фондом щодо відшкодування депозитних коштів позивача) міститься такий правовий висновок: "дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважала безпідставним висновок касаційного суду про те, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на позивача, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року про повернення касаційної скарги фізичної особи у зв?язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
У контексті вимог