Постанова
Іменем України
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №265/935/17
провадження № 51-3066км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Чагарного М.П.,
виправданої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисників Довженка В.І., Здора К.С., Хмаріної О.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Довженка В.І., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, та прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050790002639, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженки с. Розівка Розівського р-ну Запорізької обл.,
жительки АДРЕСА_1,
виправданої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
уродженця с. Розівка Розівського р-ну Запорізької обл.,
жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК;
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
уродженця і жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 травня 2019 року:
ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення нею злочину;
ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 186 КК - на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;
ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст.186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 39 700 грн на відшкодування матеріальної шкоди, тобто по 19 850 грн з кожного, а також 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, тобто по 25 000 грн з кожного. Крім того, із засуджених стягнуто в рівних частках на користь держави витрати на проведення судової експертизи в сумі 880,40 грн, тобто по 440,20 грн з кожного.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2020 року вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 39 700 грн на відшкодування матеріальної шкоди. У решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засуджені за те, що вони 22 листопада 2016 року приблизно о 08:00 за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, разом із неповнолітньою ОСОБА_1, яку не повідомили про свій злочинний умисел, прибули у під`їзд будинку АДРЕСА_2, де попросили останню постукати у двері квартири № 1, щоб їй відчинили. Коли ОСОБА_5, сприйнявши голос ОСОБА_1 за голос своєї дружини ОСОБА_4, відкрив вхідні двері, то ОСОБА_1 залишила місце події, чим фактично забезпечила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 можливість незаконно проникнути до житла потерпілих. Скориставшись цим, виконуючи свої ролі у вчиненні злочину, ОСОБА_2 вдарив ОСОБА_5 в ділянку обличчя, від чого потерпілий впав на підлогу та вдарився об шафу, отримавши легкі тілесні ушкодження, і засуджені незаконно проникли у квартиру, де ОСОБА_2 затягнув ОСОБА_5 до зальної кімнати і став його утримувати за шию на підлозі, а ОСОБА_3 в іншій кімнаті заволодів грошовими коштами, які належать ОСОБА_5 та ОСОБА_4, на суму 60 000 грн, після чого залишили місце події.
ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувалась у скоєнні розбійного нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з проникненням у житло. А саме в тому, що вона 22 листопада 2016 року приблизно о 08:00 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з метою заволодіння чужим майном шляхом розбою, відповідно до заздалегідь розподілених ролей, постукала у двері квартири АДРЕСА_4, де проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та попросила останнього відчинити двері, чим забезпечила можливість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 незаконно проникнути в житло потерпілих, де останні вчинили розбійний напад на ОСОБА_5, поєднаний із застосуванням до нього насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, та заволоділи належними ОСОБА_5 та ОСОБА_4 грошовими коштами в сумі 60 000 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що досліджені в суді докази не вказують на те, що неповнолітня ОСОБА_1 домовлялась про застосування насильства або погроз такого насильства до потерпілих чи що їй було відомо про такі плани ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також що вона брала участь разом з останніми у злочині стосовно ОСОБА_5, тому виправдав її, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
Крім того, ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що він 28 серпня 2018 року приблизно о 08:10, діючи повторно, розбив віконне скло та проник до будинку АДРЕСА_5, звідки намагався таємно викрасти майно потерпілої ОСОБА_6 загальною вартістю 606,48 грн, але не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками охорони на місці вчинення злочину.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисник Довженко В.І. та прокурор ставлять вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважають за необхідне призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.
Прокурор вказує, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, який вимагав скасувати вирок місцевого суду та ухвалити свій вирок щодо всіх обвинувачених, не навів в ухвалі переконливих аргументів на обґрунтування своїх висновків. Зокрема, залишив поза увагою доводи про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, внаслідок чого неправильно встановив обставини злочину стосовно потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що потягло необґрунтоване рішення суду про необхідність виправдати ОСОБА_1 та перекваліфікувати дії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 187 КК на ч. 3 ст. 186 КК. Звертає увагу, що апеляційний суд повторно не дослідив письмових доказів, які, на думку прокурора, неправильно були оцінені судом першої інстанції, а також не дотримався вимог ст. 419 КПК, оскільки, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, не мотивував своїх висновків в ухвалі.
Захисник Довженко В.І. вказує на те, що апеляційний суд необґрунтовано визнав безпідставними доводи його апеляційної скарги щодо незаконності вироку стосовно ОСОБА_2 . А саме залишив поза увагою те, що місцевий суд, оцінюючи докази, проявив вибірковість, оскільки на підставі одних і тих же даних дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_1 і про доведеність вини ОСОБА_2 . Зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично продублював у своєму рішенні висновки місцевого суду, не надавши оцінки доказам та не навівши переконливих аргументів на спростування апеляційної скарги сторони захисту.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора та вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні. Захисник Довженко В.І. підтримав свою скаргу та заперечив щодо задоволення касаційної скарги прокурора. Захисники Здор К.С. та Хмаріна О.В. вважали, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає, щодо необхідності задоволення касаційної скарги захисника Довженка В.І. покладалися на розсуд суду, а виправдана ОСОБА_1 підтримала думку захисника Хмаріної О.В.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
У касаційних скаргах захисник і прокурор вказують на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вважають, що вона не відповідає вимогам ст. 419 КПК, адже не містить відповідей на доводи апеляційних скарг.
Проте, як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника Довженка В.І., надав в ухвалі переконливі відповіді на доводи апелянтів.
Зокрема, що стосується рішення суду першої інстанції про необхідність виправдання ОСОБА_1, то воно обґрунтовано визнане апеляційним судом правильним.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд, дослідивши докази в судовому засіданні, дійшов висновку про відсутність даних, які б свідчили, що ОСОБА_1 заздалегідь домовлялась з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про незаконне заволодіння майном потерпілого, поєднане із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, чи погрозою його застосування.
З показань в судовому засіданні як виправданої, так і ОСОБА_3 видно, що вона опинилася на місці події, тому що останній попросив її постукати до квартири потерпілого ОСОБА_5, щоб той відкрив їй двері, оскільки мав перед ним ( ОСОБА_3 ) борг та не відчинив би йому. Відразу після цього ОСОБА_1 залишила місце події і не була обізнана про подальші події, зі слів ОСОБА_3, вважала, що той не зміг повернути борг від потерпілого, а гроші виграв. Аналогічні показання ОСОБА_1 давала і під час слідчого експерименту (а.с. 122 том 3).
З показань ОСОБА_2, які він давав під час судового розгляду, видно, що він домовився з ОСОБА_3 піти до його родичів забрати як спадщину цінні речі та гроші, та на зустріч з ним останній прийшов із ОСОБА_1, яка не знала про їхню домовленість. Коли вони втрьох підішли до будинку родичів, ОСОБА_1 подзвонила в двері і пішла ще до відкриття дверей.
Потерпілий ОСОБА_5 підтвердив у судовому засіданні, що, почувши жіночий голос, відчинив двері та побачив, як ОСОБА_3 відштовхнув дівчину і у квартиру вона не заходила. Ні показаннями ОСОБА_2, ні потерпілої ОСОБА_4 чи будь-якими іншими доказами не підтверджується причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину щодо ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
Засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час слідчих експериментів (а.с. 33, а.с. 30 том 3) пояснювали, що домовилися разом з ОСОБА_1 про пограбування потерпілих. Однак суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що цих доказів недостатньо для визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні інкримінованих злочинів з огляду на те, що в судовому засіданні вони не підтвердили ці показання, а інші докази стороною обвинувачення не були надані.
Непереконливими є посилання прокурора у касаційній скарзі як на доказ причетності ОСОБА_1 до злочину на той факт (який не заперечували ні виправдана, ні засуджені, ні потерпілий), що ОСОБА_5 відчинив двері лише після того, як на його запитання " ОСОБА_7, це ти?" вона відповіла ствердно. Адже це не спростовує висновку суду про те, що виправдана мала на меті лише допомогти ОСОБА_3 домогтися, щоб ОСОБА_5 відкрив двері квартири з метою отримати можливість поспілкуватися з ним.
Винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у грабежі за обставин, установлених судом, підтверджується доказами, яким суд дав належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку: показаннями ОСОБА_3, який у судовому засіданні пояснив про те, що коли він з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийшли до квартири потерпілого, то остання на його прохання постукала у двері та пішла ще до того, як їх відкрили, після чого він заштовхнув ОСОБА_2 до квартири ОСОБА_5, в якій знайшов та забрав гроші; даними, що містяться у протоколі слідчого експерименту від 26 листопада 2016 року за участю ОСОБА_3, який детально розповідав про обставини, за яких домовився з ОСОБА_2 пограбувати ОСОБА_5 та ОСОБА_4, пояснював, що ОСОБА_1 повинна була постукати у двері, а ОСОБА_2 утримувати потерпілого, поки він викрадатиме гроші в останнього, та на місці відтворив хронологію подій; показаннями в судовому засіданні ОСОБА_2 про те, що він погодився піти із ОСОБА_3 до його родичів за грошима, зазначав, що ОСОБА_1 при їх розмові не була присутня, однак вони пішли втрьох до будинку, де ОСОБА_1 подзвонила у двері та пішла, а він від поштовху в спину впав на чоловіка, коли став кликати ОСОБА_3, той не відгукнувся, і він утік; даними, що містяться у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 від 26 листопада 2016 року, який на місці показав, що погодився на пропозицію ОСОБА_3 викрасти гроші в його діда ОСОБА_5 та відтворив події, пояснивши, що коли потерпілий відчинив двері ОСОБА_1, він руками відштовхнув потерпілого, а потім схопив за шию та затягнув у кімнату, де утримував на підлозі, доки ОСОБА_3 в іншій кімнаті не забрав гроші, після чого вони втекли; показаннями ОСОБА_1 в судовому засіданні про те, що ОСОБА_3 попросив її поїхати з ним до родичів забрати борг, по дорозі до них приєднався ОСОБА_2, і втрьох вони прийшли до квартири родичів, де на прохання ОСОБА_3 вона постукала у двері та пішла, а згодом дізналась від ОСОБА_3, що він виграв гроші у гральних автоматах; даними протоколу слідчого експерименту від 11 січня 2017 року, під час якого ОСОБА_1 на місці події давала показання про аналогічні обставини; показаннями потерпілого ОСОБА_5 про обставини, за яких він, почувши жіночий голос, вирішив, що повернулася його дружина ОСОБА_4, та відчинив двері й побачив, як ОСОБА_2 відштовхнув ОСОБА_1, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 заштовхали його у квартиру, ОСОБА_2 одразу почав застосовувати насильство, а ОСОБА_3 побіг у спальну кімнату, а коли вибіг звідти, то ОСОБА_2 його відпустив, і грабіжники втекли, заволодівши грошима в сумі 60 000 грн; даними, що містяться у протоколі слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_5 від 24 січня 2017 року, в ході якого потерпілий на місці розповів та показав про обставини, за яких був вчинений напад на нього, описав дії кожного з нападників; даними висновку експерта № 1027 від 28 грудня 2016 року щодо тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5, їх характер, локалізацію, механізм утворення; даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 листопада 2016 року, відповідно до яких потерпілий ОСОБА_5 упізнав ОСОБА_2 як особу, яка завдала йому удари та утримувала під час викрадення у нього грошових коштів, та ОСОБА_3 - свого онука, який разом з іншим хлопцем завдали йому тілесних ушкоджень та викрали грошові кошти; даними протоколу огляду місця події від 25 листопада 2016 року - квартири за місцем проживання ОСОБА_8, в якій були вилучені гроші в сумі 17 000 грн, які, за словами останньої, їй передав ОСОБА_3, та пакет з двома сукнями та шубою і коробка із золотими виробами, які до квартири приніс ОСОБА_3 .
Що стосується застосування ОСОБА_2 до потерпілого ОСОБА_5 електрошокера, то слід зазначити таке.
Сам ОСОБА_2 в судовому засіданні категорично заперечив, що під час злочину у нього собою був електрошокер. Не згадував про це ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1 . Крім того, слід взяти до уваги розбіжності між показаннями ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_5, які по-різному описували застосування цього приладу під час вчинення нападу. ОСОБА_2 під час слідчого експерименту пояснював, що підносив електрошокер до обличчя потерпілого ОСОБА_5, проте потерпілий стверджував, що взагалі не бачив електрошокера, а лише відчував його дію на собі на потилиці ззаду. У місці, яке ОСОБА_2 вказав під час слідчого експерименту, електрошокер виявлений не був. Крім того, висновком судово-медичної експертизи № 1027 від 28 грудня 2016 року встановлено, що будь-які тілесних ушкоджень або інші сліди на тілі ОСОБА_5 від дії електрошокера не виявлені.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність доказів на підтвердження застосування засудженими до потерпілого насильства, що було небезпечним для його життя та здоров`я.
Судом перевірялися доводи засуджених, які в судовому засіданні зазначали про застосування щодо них недозволених методів під час проведення досудового слідства, та визнані необґрунтованими, оскільки, крім заяв у судовому засіданні, жодних доказів на підтвердження цього стороною захисту суду не надано. Такі ж доводи були і предметом перевірки з боку прокуратури, якою не було встановлено фактів застосування до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фізичного та психічного тиску, що відображено в постанові слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області від 22 березня 2017 року про закриття кримінального провадження щодо факту застосування недозволених методів дізнання та досудового слідства з боку працівників Лівобережного ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області за ч. 2 ст. 365 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю події злочину.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив зібрані у кримінальному провадженні докази, дав їм належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку з точки зору належності, допустимості й достовірності, на підставі чого встановив обставини, які могли мати значення для справи, і дійшов обґрунтованого висновку про непричетність до злочину ОСОБА_1 та доведеність винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
За таких обставин доводи захисника Довженка В.І. про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив його доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_2, є необґрунтованими.
Водночас з тих же підстав колегія суддів вважає непереконливими доводи прокурора про неправильну юридичну оцінку судом дій ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 186 КК.
Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки повторно не дослідив окремих письмових доказів, які, на його думку, неправильно були оцінені судом першої інстанції, є неспроможними. Згідно із ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Оскільки відповідних обставин не було встановлено судом апеляційної інстанції, то й підстав для задоволення клопотання про повторне дослідження цих доказів у суду не було.
При перегляді справи в апеляційному порядку апеляційним судом належним чином перевірено доводи, які були зазначені в апеляційних скаргах прокурора та захисника, та прийнято рішення з наведенням докладних підстав в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, допущено не було.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд