ПОСТАНОВА
іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 544/908/20
провадження №51-3019км21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О.Г.,
суддів Антонюк Н.О., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Подоляна Р.Д.
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в цьому ж місті ( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286 Кримінального кодексу України (далі -КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від
18 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
2. На підставі ст. 58 КК замість визначеного покарання у виді позбавлення волі застосовано щодо ОСОБА_1 покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами із відрахуванням у дохід держави 20 % із суми щомісячного грошового забезпечення.
3. Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 червня 2020 року приблизно о 15:10, керуючи автомобілем ВАЗ-21093, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Харків-Довжанський на 145 км+802 м у Пирятинському районі Полтавської області, порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме проявив неуважність, не дотримався безпечної дистанції, не вжив заходів для зупинки свого автомобіля та допустив зіткнення з причепом "Weijer", д.н.з. НОМЕР_2, який транспортувався автомобілем "Кіа Sportage" д.н.з. НОМЕР_3, та рухався попереду в попутньому напрямку, у результаті чого пасажирка ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
4. Полтавський апеляційний суд 12 квітня 2021 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 58 КК замість визначеного основного покарання у виді позбавлення волі застосовано щодо ОСОБА_1 покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами з відрахуванням у дохід держави 20 % із суми щомісячного грошового забезпечення. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
5. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити в частині призначеного покарання й призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 58 КК замість визначеного покарання у виді позбавлення волі застосувати покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами із відрахуванням у дохід держави 20 % із суми щомісячного грошового забезпечення. Зазначає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахувавши, що для нього керування транспортними засобами є складовою проходження військової служби у Збройних Силах України.
Позиції учасників судового провадження
6. Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просив розглянути її без його участі.
7. Прокурор до початку судового засідання подав заперечення на касаційну скаргу засудженого, а в судовому засіданні просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення.
8. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
9. Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
10. Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
11. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, а також вид та розмір призначеного йому основного покарання у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
12. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
13. Доводи засудженого ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.
14. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
15. Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
16. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що помʼякшують або обтяжують покарання, тощо.
17. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
18. Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
19. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
20. Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
21. Санкція ч. 2 ст. 286 КК надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків, тощо.
22. Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
23. Переглядаючи це кримінальне провадження в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо непризначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
24. Такий висновок апеляційний суд зробив з урахуванням того, що суд першої інстанції недостатньо врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки - смерть людини, а також ту обставину, що засуджений ОСОБА_1 грубо порушив вимоги ПДР.
25. Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_1, колегія суддів апеляційного суду врахувала ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про його особу, який є військовослужбовцем та учасником ООС, за місцем проходження служби характеризується позитивно, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
26. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1, крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
27. На думку суду касаційної інстанції, такі висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості призначення покарання.
28. Також колегія суддів зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є частиною їх посадових обов`язків. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
29. Крім того, ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. До водіїв, які здійснюють перевезення пасажирів, пред`являються підвищені вимоги щодо дотримання ними цих Правил, адже порушення такими особами правил дорожнього руху може призвести до травмування, у тому числі, пасажирів, а також інших учасників дорожнього руху.
30. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 грубо порушив ПДР, що призвело до тяжких наслідків - смерті пасажира. За таких обставин посилання в касаційній скарзі на те, що для засудженого керування транспортного засобу є необхідним у зв`язку з виконуваними службовими обов`язками, не може бути безумовною підставою для звільнення його від відбування призначеного додаткового покарання.
31. З огляду на викладене переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, засуджений у касаційній скарзі не навів.
32. Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
33. На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню.
34. Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів