Постанова
Іменем України
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 461/2728/20
провадження № 51-3201 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Білик Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Шурхно І. С.,
в режимі відеоконференції
захисника Фис У. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140050000383, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та, на підставі ч. 1 ст. 105 КК України, звільнено від покарання без визначення його виду і розміру. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 105 КК України застосовано до ОСОБА_1 примусовий захід виховного характеру у виді застереження.
Вирішено питання речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року вирок суду залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 20 січня 2020 року, близько 15:30 год, перебуваючи у магазині, який розташований по АДРЕСА_2, таємно викрала належне ТОВ "Пул Енд Беа Україна" майно на загальну суму 526, 35 грн.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що апеляційний суд, внаслідок неправильного тлумачення положень ст. 105 КК України, безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції, яким до ОСОБА_1 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді застереження, оскільки на час прийняття цього рішення остання вже досягла повноліття, що виключає можливість застосування відносно неї примусових заходів виховного характеру.
Захисник Фис У.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 надіслала заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на безпідставність наведених у ній доводів, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримав подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник під час касаційного розгляду висловила позицію про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та просила ухвалу апеляційного .суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому, згідно з положеннямист. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування положень ст. 105 КК України, то вони є обґрунтованими.
За змістом ст. 97 КК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу.
Відповідно ст. 105 КК України, неповнолітній, який вчинив проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п`ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов`язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
Тобто, за змістом положень наведеної статті, примусовий захід виховного характеру є специфічним заходом, який застосовується лише до неповнолітнього та не тільки за умови вчинення злочину особою, яка не досягла повноліття, а і якщо на час застосування такого заходу особа перебувала у неповнолітньому віці.
Проте, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення будучи неповнолітньою, однак на час направлення обвинувального акту до суду та на час судового розгляду вона уже досягла повноліття, в зв`язку з чим у суду були відсутні підстави для застосування положень ст. 105 КК України.
Таким чином, керуючись положеннями ст. 105 КК України та приймаючи рішення про застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру, суд допустив неправильне тлумачення вказаної норми закону, яке суперечить її точному змісту.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Однак суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, в якій він наголошував на неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність при застосуванні положень ст. 105 КК України до ОСОБА_1 в частині застосування відносно неї примусових заходів виховного характеру та, у зв`язку з цим, просив скасувати рішення місцевого суду, цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, а касаційна скарга прокурора - частковому задоволенню, під час якого необхідно врахувати зазначене в цій постанові та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд